Скільки коштує українській борщ?

А чи ви любите борщ так, як люблю його я? На це риторичне питання годі шукати відповіді, тому що борщ люблять і їдять всі. Він — поза конкуренцією. Протягом століть ця смачна й поживна страва міцно вбудувалась у наш обмін речовин і справедливо займає перше місце в раціоні українців. Принаймні так було дотепер. Адже не можна вважати справедливим те, що останнім часом борщ дедалі стає все менш доступним гаманцеві пересічного чернігівця. І це не просто прикре припущення, а доведений практикою факт.

Ціни, що сягнули нечуваних висот, прямопропорційно звели нанівець радість від купівлі найпростіших продуктів. Особливо відчутно це стало в середині цієї зими, що вразила не лише завалами снігу й морозами, а й не менш лютими розцінками на все їстівне.
Ті люди, хто з завидною регулярністю відвідують місця торгівлі, якщо ними й не здивовані, проте точно не в захваті. Стосовно мене, то я також не з іншої планети, просто те, що більшість складових для приготування такої звичайної страви, як борщ, коштують вже по 7 гривень за кілограм (майже долар!), виявилося несподіванкою. Це сталося, коли прямі поставки з батьківських дачних закромів розтанули, як сніг і врешті—решт припинилися.

Тож, склавши список з найрідніших кожному українцеві інгредієнтів для борщу, я пішла на базар. Слід зазначити, що до списку не входили такі «витребеньки» як чорнослив чи пампушки (вони входять до складу інших видів борщів). Зокрема втішало те, що страва настільки унікальна, наскільки прості її складові. Але не так сталося, як гадалося.
За кілограм капусти, моркви, цибулі, буряка просили по 7 гривень, за домашню картоплю — 4 грн., за склянку квасолі — 2,50 грн., за домашню сметану — 10 грн. за півлітри. Поторгувавшись, «вигадала», тобто заощадила на картоплі й квасолі лише нещасну гривню. Півкіло свинини з кісткою «потягнуло» на 17 грн. А який борщ без часнику? Заплатила за головку 2,50 грн. Наостанок купила томатного соусу за 7 гривень. І якщо стратегічний український продукт — сало купувати не довелося (це єдине, чим наразі я володіла), то інша так само стратегічна страва — борщ після підрахунків виявилася майже «золотою».

Момент істини

Ні! Істина не у вині. Вона в борщі… А точніше в його вартості. Бо філософія як теорія з практикою, надто сучасною, — речі несумісні.
Але повернемось до багатостраждального чи скоріш вистражданого борщу. Тож трилітрова каструля добротного борщу для сім’ї з розрахунком на два дні витягнула з кишені 40 гривень (не враховуючи хліба й сала чи олії для пасерування). Поуправлявшись у грі «сам собі бухгалтер» та порахувавши, в яку суму обійдеться борщ, якийсь час була в стані ступору. Не повіривши самій собі, довелось перераховувати разів два чи три. За місяць (якщо варити двічі на тиждень) борщ «запросив» близько 320 гривень! Ненабагато менше, ніж квартплата. Але набагато більше, ніж можна собі дозволити. Коли ступор пройшов, захотілося, як у фільмі, заволати: «Зрения лишают!» (у сенсі: борщу позбавляють!).

«Було не любити»…

Більше того, слід додати, що, передивляючись найрізноманітніші рецепти страви № 1, я ще довго мудрувала (намагаючись хоч якось зменшити витрати). Довго не вірила, що борщик може перекочувати з розряду повсякденних страв до святкових. Перспектива затягнути пасок також аж ніяк не влаштовувала. Тож додавала й віднімала, крутила як циган сонцем. Але дешевий борщ як такий так і залишався «у зоні недосяжності».
Задля експерименту довелось навіть протестувати напівфабрикат «Полтавський борщ», заплющивши очі на невластиві борщу інгредієнти, такі як кукурудзяний крохмаль, глутамат натрію та інші підозрілі елементи. Наваристий і смачний борщ віддалено нагадували червоний колір і знайомий запах. Отримана в процесі пюреподібна рідина коштувала 6,50 грн. на одну людину.

Зокрема, марно було б сподіватись, що борщ, приготовлений у кафе, кращий чи за більш прийнятною ціною. Там червоне «щастя по—українськи» на ім’я борщ коштує від 5,50 грн. (знов—таки без хліба та сметани). Та й порція, м’яко кажучи, така, що не переїси.
Цей недільний похід, зважаючи на вищенаведені ціни, і, як результат, самотній гаманець — вкупі вилилися в стресове явище. З іншого боку, казати «більше туди не піду» — означало б брехати самому собі або приректи себе на життя без борщу. Але хіба то життя?

Відома фраза: «Безвихідного становища не буває» наразі не дуже—то втішає. До ситуації з національною стравою, на жаль, більш підхожа так само національна і, водночас, злободенно—хронічна: «Маємо те, що маємо». Та найважче повірити, що йдеться про борщ, звичайний український борщ…

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №8 (989)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)