Подія, в яку не хочеться вірити: Ольгу Коробку дискваліфікували

26-річну Ольгу Коробку, лідера збірної України з важкої атлетики, українську надію на медаль на Олімпіаді-2012, яка відбудеться в Лондоні, дискваліфікували на чотири роки через виявлений у крові допінг.

Ольга — срібний призер Олімпіади-2008 у Пекіні, трикратна чемпіонка Європи, триразова бронзова призерка чемпіонату світу з важкої атлетики. Вона наша землячка, родом з Бобровиці. Рішення про дискваліфікацію надійшло з Будапештської штаб-квартири Міжнародної федерації важкої атлетики. На офіційному сайті Міжнародної федерації важкої атлетики у результатах чемпіонату світу-2011, який проходив у листопаді в Парижі навпроти прізвища Ольги Коробки стоїть позначка «DSQ», що означає — дискваліфікована. В Парижі Ольга завоювала бронзу, підкорила 284 кілограми за сумою ривка та поштовху і отримала три бронзові медалі. Тепер бронзову медаль віддадуть Маріам Усман з Нігерії (за поштовх і суму) і вірменці Хрінсим Хуршудян (ривок). їх прізвища ідуть наступними у таблиці про ранги.

Дискваліфікація діятиме до листопада 2015 року.
Дізнавшись цю новину, Ольга покинула тренувальний збір на олімпійській базі у Конча-Заспі (біля Києва). Її тренер Василь Кулак звільнений зі штатного складу збірної України.
Ользі можна лише поспівчувати, адже мрії про другу олімпійську медаль не збудуться.

Усі, хто знають Ольгу, називають її великою дитиною і сумніваються, що вона навмисне вживала допінг. Схиляються до думки, що заборонений препарат входив до складу якогось відновлювального засобу, про що спортсменка не здогадувалася.
Або допінг їй давали під виглядом вітамінів.
Незважаючи на солідний вигляд (зріст —181 см, вага — 167 кг),Оля в житті наївна і довірлива.

Щоб морально підтримати Ольгу, купила торт (вона любить солодощі і м'ясо) і поїхала у Бобровицю. Сподіваючись, що Оля вже на батьківщині. Адже, як відомо, вдома й стіни допомагають. Та в квартирі двоповерхівки, де живе Галина Михайлівна, мати Олі, двері замкнені. Дзвінок не працює. Стукала, стукала, аж сусіди вийшли. «Вона, певно, на роботі на хлібозаводі і буде пізно». Поїхала на хлібозавод. А там сказали, що жінка взяла відгул, поїхала до дочки. В Чернігів.

Оля була в Бобровиці тижнів два тому. Засмучена, але ніхто не помічав, щоб плакала. Чи бачилась вона з першим тренером Миколою Мольченком, який живе в Бобровиці?
— Бачилась, — каже Микола Миколайович. — Я її не розпитував про допінг. Навпаки, намагався наставляти: не запускай тренувань, роби щоденні пробіжки, підтримуй форму.

Я ж її тренував ще з третього класу, виховав чемпіонку. Квартиру однокімнатну у Бобровиці для неї випросив. Бо жили вони з мамою і братом у скромній хатинці. Доки тренував її особисто, ніяких проблем не було. Коли Оля виграла ' чемпіонат Європи серед кадетів, її запримітили в Києві. І Василь Кулак, головний тренер збірної України з важкої атлетики, умовив Олю, а вона умовила мене взяти його другим тренером. Оля все більше часу проводила в Києві на тренувальній базі. Швидко почала набирати вагу. Бо настанови тренера зводились до того, що більше їж, а після обіду — відпочивай. Вона скаржилася мені, що болять коліна, поперек, серце. «Мені все набридло...», — казала. Та все ж тренувалася. Були різні перемоги. Та найзначніша — на Олімпіаді в Пекіні (Китай). Там я з Олею працював. Та коли прилетіли з перемогою і мали їхати на привітання в Кабмін, з'ясувалося, що мене в списках немає. Винагороду за підопічну (75 відсотків) отримав Кулак, а я лише 25 відсотків. Мене, першого тренера, потихеньку відсторонювали від Ольги. Та я не один такий. Десятки провінційних тренерів, які виховали справжніх чемпіонів, опинилися в такій ситуації. Бо на кону великі гроші, слава, премії, нагороди. Тягатися з киянами нам несила. Здобутки Олі примножувались. Кулак сказав мені: «Шукай їй гроші на вітаміни та додаткове харчування. Якщо не впораєшся, знайдемо їй іншого тренера». Я шукав.

— Миколо Миколайовичу, це великі гроші?
— На місяць дві тисячі гривень. Ці кошти я давав їй не щомісячно, тільки коли вона була на зборах. Це, приблизно, по шість місяців на рік. Коли Оля приїздила у Чернігів, у Бобровицю, тренував її, писав плани, за якими вона займалася.
Після цієї неприємної історії ми зустрілися з нею в Чернігові. Я сказав: «Олю, я тобі нічого, окрім грошей, не давав». Вона написала мені про це розписку.

— Як же тепер Оля житиме? За які гроші?
— Я не відмовляюся від неї, готовий тренувати. Щодо грошей, то, певно, має якісь заощадження. Адже отримувала винагороди і президентську стипендію чотири тисячі гривень на місяць. Кулак сказав їй: «Спи спокійно. Я штраф заплачу».

— Миколо Миколайовичу, а як же навчання?
— Вона вже вивчилася у Львівському аграрному університеті на землевпорядника. Нині навчається на третьому курсі (денна форма) факультету фізвиховання у Чернігівському національному педуніверситеті.

* * *

Щоб поспілкуватися з Олею, з десяток разів набирала номер її мобільного. Слухавки не бере. Шукала її на Масанах (район Чернігова) в отриманій однокімнатній квартирі на 9-ому поверсі. Сусідка сказала, що там ніхто не живе. Ольга Коробка після Олімпіади в Пекіні придбала в Чернігові іншу квартиру. Я з'ясувала, що вона там. Але на зв'язок Ольга так і не вийшла. Можливо, пізніше...

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №8 (1346)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (10)