Тюремний замок вже 200 років приймає ув’язнених чернігівців

Дев’ятнадцяте сторіччя було справжнім зламом у розвитку Чернігова. У 1802 р. Малоросійську губернію було поділено на дві менші – Чернігівську та Полтавську. З цього часу починається стрімке зростання нашого міста. Колись маленьке і провінційне, воно перетворилося на великий губернський центр, із усіма необхідними для цього атрибутами. В цей період активно розвивається торгівля, з’являються мануфактури, фабрики і заводи, відкриваються освітні заклади, розвивається фінансова інфраструктура, духовна і культурна сфери.

Всі ці зміни супроводжувалися постійним зростанням кількості населення міста. За сто років воно збільшується із 4-х тис. чоловік на початку XIX сторіччя аж до 28-х тис. чоловік у 1897 р. Місто, що динамічно розвивалося, приваблювало до себе селян, торгівців, ремісників, робочий люд, а також різноманітних бродяг та шукачів щастя. Разом з ними у Чернігові з’явилася ще одна проблема, яку довелося вирішувати губернській владі. Зростання кількості злочинів у місті вимагало проведення реформи каральних органів та пенітенціарної системи. Поліційну реформу було проведено дещо пізніше, у 1862 р., згідно указу імператора «Про влаштування поліції у містах і повітах губернії». А із виділенням достатніх приміщень для контингенту, який мав проблеми із законом, затягувати було нікуди.

Старий Чернігівський тюремний острог було розібрано у кінці XVIII сторіччя, і у 1801р. його залишки були продані на дрова з відкритих торгів за 520 рублів. А на його місці було зведено новий тюремний замок, що і нині знаходиться біля Єлецького монастиря, і на сьогодні має фактично те ж саме призначення, що і 200 років тому – нині це територія Чернігівського СІЗО.

Замок було збудовано у рамках реформ тюремної справи, які за наказом імператора Олександра I проводив у губернії генерал-губернатор князь А.Б.Куракін.  Територію під новий замок міські власті придбали за 100 рублів у монастиря, і тут же приступили до будівництва. Архітектором замку був вибраний Андріан Захаров. Новий острог спочатку було побудовано з дерева за старовинними традиціями, з прямокутними палісадами з двох рядів поставлених вертикально колод із загостреними кінцями. Всередині цієї огорожі було збудовано дерев’яні приміщення для ув’язнених, а перед воротами – вартівню. Старомодний замок не відповідав вимогам часу, і практично зразу було поставлено питання про його реконструкцію.
Згідно проекту міського архітектора Карташевського, спочатку планувалося лише замінити дерев’яну огорожу цегляною з чотирма круглими баштами по бокам. Але у 1803 р. цей проект було змінено особисто князем Куракіним. За його наказом вартівню розмістили не у особливому приміщенні за межами острогу, а безпосередньо у прибудові до воріт, які зробили подвійними. Замість круглих башт спроектували чотирикутні. Тюремний дім було зведено з цегли, з дерев’яними господарськими будівлями навколо.

У 1806 р. було зведено тюремну стіну, на яку витратили 980 тис. шт. цегли. Вартість будівництва склала 16 574 рублі 20 коп. Новозбудована тюрма після цього стала нагадувати справжній середньовічний замок. Ця назва закріпилася за тюрмою не лише як народна. Саме як Тюремний замок вона і згадується у офіційних документах того часу.
У 1881 р. у "Технічному описі будівлям, що зайняті тюремними замками", про Чернігівський замок повідомляється, що він має кам’яну двоповерхову будівлю, криту залізом, і три флігелі та чотири башти при ній. Тюрму було розраховано на 143 арештанти.
Внаслідок реформ змінився не лише зовнішній вигляд самого тюремного комплексу. Система утримання арештантів також була піддана реформуванню. Згідно реформи князя Куракіна, відтепер їх не утримували всіх разом, а розділивши на три категорії згідно тяжкості  скоєних злочинів. Також ув’язнених розділяли за статтю і віком. Слід відмітити, що окремо виділялася так звана «привілейована» категорія в’язнів, до якої відносилися арештовані із благородних верств населення.
Кошти на утримання ув’язнених бралися із різних джерел. Крім виділення грошей з казни, ув’язнені відправлялися на роботи, в тому числі і здавалися у найми приватним особам. Обов’язковість усунення байдикування арештантів неодноразово вказувалася у циркулярах центральних органів влади, які направлялися до губерній. На території замку знаходилися городи, на яких вирощувалися картопля та овочі для харчування ув’язнених. Вони самостійно займалися помелом зерна, випічкою хліба, виготовленням круп для своїх потреб, для чого було влаштовано млин, крупчатку, кухню. Спеціальним указом при міських тюрмах губернії було встановлено кружки для пожертв. У 1838 р. в Чернігові було засновано губернський комітет Товариства попечительного про тюрми, що діяло у Російській імперії з 1819р., і яке займалося, крім всього іншого, збором пожертв та забезпеченням потреб ув’язнених. Так як законодавчо не було передбачено виділення одягу, білизни, взуття арештантам, Комітет також займався забезпеченням цими та іншими речами, годуванням і виділенням одягу тим, кого етапували на поселення до Сибіру, і членам їх сімей, погашенням заборгованостей арештантів, засуджених за борги, і т.п. Єврейська громада, яка становила в той час значну частину населення міста, виділяла кошти для допомоги особам своєї національності, які опинялися в ув’язненні.

Кількість в’язнів у замку постійно збільшувалася. Звернувшись до рапортів, які щорічно подавалися його начальником, можемо дізнатися, що наприклад, у 1847 р. у Чернігові з повітами за рік в ув’язненні за різними приводами перебувало 1711 арештантів, з них під кінець року залишалося у місцях позбавлення волі 90 чол. і 15 жінок.
Постійне зростання населення міста і, відповідно, зростаюча кількість злочинів, швидко привела до того, що і новозбудований замок швидко перестав справлятися із навантаженням. Уже у 1866р. начальником Чернігівського тюремного замку вказувалося на те, що в різні періоди у ньому знаходиться в 2-3 рази більше арештантів, ніж він може вмістити, і висловлювалася ідея щодо ви наймання спеціальних приміщень, де могли б утримуватися арештанти, які не вимагають посиленого нагляду.
На харчування одного арештованого у замку було передбачено виділення 5 коп. на добу (пізніше – 6 коп.), а для пересильних – 10 коп.
Окремо оплачувалися послуги тих арештантів, які займалися роботою у замку. Так, збереглися документи, в яких обговорюється доцільність видачі на руки кормових грошей (по 6 коп. сріблом) кату із ув’язнених, заробітної плати кухарці і сторожу із ув’язнених по 2 рублі в міс.) і т.п.
Для лікування хворих арештантів була влаштована лікарня, в якій ув’язнені могли перебувати на постійному і амбулаторному лікуванні. На утримання їх виділялося 40 коп. на добу і 3 коп. на добу відповідно (з рапорту 1906 р.).
У 1898 було розроблено кошторис на проведення до замку водогону вартістю 165,71 рублів.
При тюремному замку утримувався священик, який займався настановами контингенту Закону Божому і службою у храмі при тюрмі. На його утримання на початку 20 сторіччя виділялося 300 рублів на рік, а із 1914 р. – 600 рублів.
У 1896 р. при замку було організовано бібліотеку з літературою "духовно-морального змісту", для якої з моменту заснування було закуплено 471 екземпляр книг. Відмічаємо, що крім духовної та військово-патріотичної літератури у бібліотеці були "Золота Рибка", "Капітанська дочка", "Сказ про купця Калашникова" та інша художня література.
Арештантам-християнам на Великдень додатково виділялися продукти харчування. Так, наприклад, у 1905 році розпорядженням адміністрації до святкування Великодня православним в’язням було виділено по 3 фунти хліба, 5 шт. яєць, 1 фунт сиру і 2 фунти яловичини.
Історія тюремного замку закінчується у 1918 р. разом із історією Російської імперії. Але, як вказувалося вище, і на сьогодні ця будівля не втратила свого історичного призначення. Проте це вже тема зовсім іншого дослідження.







Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)