Українська армія очима чернігівських військових, або Якщо на нас нападуть - більше тижня не протримаємося

Давно, ще з розпадом СРСР, минули ті часи, коли служба у армії була не просто боргом Батьківщині, а й почесним обов’язком кожного юнака. На того, хто не служив, не маючи для цього протипоказань, скоса дивилися родичі, він ризикував бути знехтуваним дівчиною, і взагалі, отримував репутацію слабака. Та, радянська, армія, будучи чи не наймогутнішою на планеті, давала тому, хто пройшов її школу, справжнє чоловіче загартування і бойову підготовку, кувала характер, і випускала у світ особистістю, яка не боїться жодних негараздів.

Зворотною стороною явища були безкінечні воєнні конфлікти, які СРСР вів у всіх куточках планети, регулярно оплачуючи свої геополітичні інтереси рейсами літаків з цинковими трунами назад на Батьківщину.

Зі здобуттям незалежності все стрімко змінилося. Україна, якій залишився найбільший з усіх республік військовий потенціал, швидко розбазарила його, відмовившись від ядерної зброї, розпилявши на брухт стратегічну авіацію, і розпродавши флот (проданий китайцям під плавуче казино авіаносець "Варяг" зовсім недавно було введено до складу ЗС КНР). Відповідному скороченню регулярно піддавався і склад збройних сил. На сьогодні із 780-тисячного контингенту початку 90-х на охороні нашого з вами спокійного сну залишається 186 тис. особового складу, але ця кількість зовсім не остаточна.  Згідно військової доктрини, затвердженої цього року президентом, Україна і далі буде скорочувати кількість військовослужбовців, аж до 100 тис. осіб до 2015р., із переходом на контрактну армію.

Важко сказати, чи здатна така армія забезпечити обороноздатність країни у випадку зовнішньої агресії, особливо враховуючи стан із забезпеченням сучасним озброєнням і технікою. Загальне враження таке, що всі скорочення, аж із часів здобуття Україною незалежності, були викликані лише одним - нездатністю країни прогодувати свої збройні сили. Думаю, на сьогодні нам варто сподіватися лише на свій позаблоковий статус і дружбу із сусідами.

Але досить уже цього довгого і песимістичного вступу з екскурсами у геополітику. Сьогодні я хотів вияснити, як нинішню українську армію оцінюють прості солдати, яким довелося зовсім недавно нести службу у її лавах, і що вони можуть розказати про стан справ всередині неї очима маленької людини.

Я познайомився із двома хлопцями, Андрієм Калачовим, який кілька місяців тому віддав борг Батьківщині солдатом-строковиком, і Леонідом Левченком, який після строкової служби відслужив контрактником 8 років у батальйоні (пізніше - роті) охорони в Чернігові.  Ця стаття - два міні-інтерв’ю, які з різних боків оцінять, що ж таке - бути солдатом.

А.К.: У мене після закінчення інституту (Національний університет біоресурсів і природокористування України) стало питання армії. Ховатися і робити липові довідки - це не моє, тому вирішив іти служити. Спочатку служив у Полтаві зв’язківцем. Потім перекинули до Києва у військову службу правопорядку. Потрапивши до чернігівського воєнкомату, я спочатку не до кінця осмислював, що я роблю, думав, чи правильно я поступаю. Виникали думки поїхати додому і відкосити, адже багато моїх друзів так і зробило. Але зараз я розумію, що якби мав можливість "відмотати" все назад - зробив би так само.

У воєнкоматі з ранку до вечора крутили фільми. Годували погано, і зараз згадую сирий буряк із цибулею. Брати з собою цукерки-печиво і тому подібне сенсу ніякого немає, все відбирається нахлібниками-сержантами на КПП. Варто взяти з собою поїсти на один раз, також засоби для гоління і мило, зубні щітку, пасту, чорний крем для взуття, ножиці, ручку, зошит, шкарпетки. Гель для душу, шампунь, одеколон також "позичать" сержанти.
   
Л.Л. Армія була моїм свідомим вибором. Мене у армію не брали, тому що я був єдиний опікун сім’ї. Тому довелося побігати, позбирати документи, у батьків взяти згоду, щоб мене взяли. У мене у дворі всі відслужили, а я, як це так - білою вороною буду, чи що? Після армії я планував піти вчитися, а для цього були потрібні кошти, а після служби в армії уже соромно сидіти на шиї у батьків. Тому я підписав контракт, щоб могти можливість допомогти брату відучитися, і своє навчання забезпечувати. Зараз вчуся у нашому педуніверситеті на вчителя фізичного виховання.


- Чим служба контрактника відрізняється від строкової служби?
Л.Л. В принципі, мало чим не відрізняється. У нас взагалі, у нашій роті охорони, всі контрактники були. Тому з боку офіцерів до солдатів ставлення ніяк не змінилося. Коли ще була строкова служба і контрактники, то строковики більше займалися прибиранням території, а контрактники безпосередньо охороною, виїздами на навчання. Але та армія, якою вона була, коли я підписував контракт, значно відрізнялася від тієї, якою вона є зараз. Коли міністром оборони був професійний військовий, Кузьмук, з нами проводили регулярні навчання, доводилося зброю в руках тримати. А коли до керма почали ставати цивільні люди - все дуже змінилося. Уже таке припинилося, щоб ми кудись виїжджали, навчалися. Року до 2006-го ми ще займалися своєю справою. А потім вже в руках частіше тримали мітлу, ніж зброю.

- А чому розірвали контракт?
Л.Л.Той, хто вибрав собі професію воїна, на мою думку, має займатися постійною підготовкою до війни. А тут стало виходити так, що людина, яка підписала контракт, листя гребе, працює  прислугою, як би це не звучало негарно. Саме тому я і розірвав контракт. Зараз я хотів би працювати по своїй спеціальності - тренером із дзюдо, чи рукопашного бою. Зараз я при товаристві "Спартак" рахуюся як тренер-викладач по дзюдо, хоча мені ближче змішані єдиноборства. Маю планів багато, збираюся продовжувати цю справу.

- Кажуть, війна війною, а обід - за графіком. Годують в армії добре?
А.К. На диво - добре, жалітися не доводилося. Хоча, коли за день набігаєшся, то їв би все, що дають.
Л.Л. Коли у нас було своє харчування, армійське, з нашими кухарями - було нормально. А як тільки ми перейшли на харчування у різних приватних структур - стало гірше. Тарілку гарну накладають, але продукти вже не зовсім якісні. Комбіжир, і т.д. Я, після того, як звільнився з армії, був вимушений лікувати шлунок, який не витримав неякісного харчування, і стан уже був передвиразковий.

- А що із безпосередньо військовою підготовкою? Чим займалися? Був вільний час? Чому його присвячували?
А.К. Підйом у нас був о шостій ранку, зарядка, сніданок, далі могла бути підготовка до занять чи стройова, обід, самопідготовка, спортивно-масові роботи. Увечері з 21:00 по 21:20 УТН по телевізору, вечірня прогулянка. В 22:00 відбій. Щомісяця ходили на польовий вихід, стріляли по 18 патронів. Стояти в нарядах треба, в патруль ходити. Крім служби, мало чим займатися можна, часу вільного мало. В шахи можна було офіційно пограти в світлиці, а так - хто чим займався. Ще нас могли повести до театру або в музей. Там після наряду багато хто спав.
Л.Л. На бойову підготовку зовсім не було часу. Лише наряди, обслуговування штабу  і прибирання. У нас був обов’язок охороняти штаб. Але смішно ж його охороняти, коли у тебе зі зброї лише на поясі штик-ніж.
Було таке, що на територію штабу прийшов чоловік, ми його спробували затримати, а він дістав пістолет. Шість хлопців зі складу караулу нічого не змогли йому зробити. Начальник караулу не хотів, щоб ми просто так ризикували життям, і дав команду відійти. 

- Дідівщина зараз в армії є? Інші порушення дисципліни: самоволка, ще щось?
А.К. Дідівщини уже немає. Замість неї є стаття 406 Статуту: "Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості". І по ній багато хто вже сидить у дисбаті, варто тільки заяву написати, і садять без суду і розслідування. А в дисбат ніхто не хоче. Тим більше, зараз же рік лише служать. Ти півроку відслужив - і уже дід. З самоволками так же само - ніхто не хоче під дисбат потрапляти.
Л.Л. Я б не сказав. Було, що більш старші хлопці, які вже розуміють службу, могли прикрикнути. Але це чоловічий колектив, і якщо хтось комусь і стусана може дати - нормальне явище. Вони навчали тих, хто прийшов до армії, зовсім не розуміючи, що і як відбувається, ті ставали старшими, отримували необхідний досвід. Дідівщиною це назвати не можна.

- А які покарання за проступки зараз існують?
А.К. Можуть по плацу марширувати заставити, можуть наряди дати позачергові у якесь малоприємне місце, звільнення позбавити. Все залежить від фантазії начальства, а вона у нього розвинута добре.
Л.Л. Якщо хлопець десь випадково попав, командир може зжалитися, нарядами покарати. А за серйозні проступки могли і заарештувати, від пари днів до кількох років.

- Можливості зустрітися з родичами-друзями були? У звільнення часто відпускали?
А.К. Додому я не їздив ні разу. А до мене приїздили. Якщо в тебе немає грубих зальотів - то і в місто можуть випустити у вихідний з 9 до 18, але це не кожен вихідний. Але в Києві тільки пару раз на 2-3 години в місто випускали. Було дуже багато нарядів, і стояти в них нікому.
   
- Як у армії з мобільними телефонами? Можна користуватися?
А.К. Мобільні телефони, коли навчався, були строго заборонені, в день по кілька разів обшукують тебе. Можна телефонувати було лише від сержанта, йому він дозволений. А от безпосередньо у військах телефон є у кожного. Тільки користуватися ним треба дуже обережно. Всі знають,що ти його маєш. Але треба говорити так, щоб не потрапляти на очі начальству. Тоді не відберуть.
Л.Л. Користуються телефонами, хоча вони і заборонені. Зараз взагалі без мобільного телефону боєготовність армії буде підірвана. На навчальні тривоги нас саме по мобільному викликали. Весь оперативний зв’язок на мобільному. А так бути не повинно. Як тільки війна - навряд чи мобільний зв'язок працюватиме. Його зразу знищать.

- Хто в армії служив, той у цирку не сміється. Це правда?
А.К. Так. Курйозних випадків у нас було хоч відбавляй. Але це така специфіка, треба самому відчути. Сходіть, спробуйте.
Л.Л. Якщо військовий розкаже більшість своїх ситуацій, вони будуть цивільному незрозумілі. А взагалі - правда, цирк у армії щодня. Наприклад, коли караули начальство перевіряло, а хлопці засинали на посту - у них зброю знімали, ховали, і тоді будили їх, і питали, де їхня зброя. А за пропажу зброї - кримінальна відповідальність, хлопці мало не плакали на посту. Так от їх лякали, і зброю віддавали. Більше після такого ніхто не засинав.

- Як можеш зі своєї точки зору оцінити боєздатність нинішньої армії? Переможемо супостата, у випадку чого?
А.К. Стан плачевний. Із зброї у нас лишилися лише автомати. Техніка по більшості стоїть в ангарах в неробочому вигляді. Багато що на металобрухт ріжуть. Старший лейтенант розказував, що якщо на нас нападуть - більше тижня не протримаємося.
Л.Л. Зараз армія скорочується, люди звільняються. Офіцерам посад немає. Ті, хто залишається, і більш старші, тримаються за свою службу, аби тільки до пенсії дослужити. Займається хто чим, але тільки не військовою підготовкою. Молоді після інститут розчаровуються, адже вони чекали зовсім іншого. Є ще, спецпідрозділи, розвідка, аеромобільні частини, де солдатів навчають, реально, готують до війни. Але по більшості армія, на мою думку, небоєздатна. Я десять років відслужив, і можу сказати, що зовсім необстріляний, хоча я служив же у охороні штабу.

- Що тобі найбільше запам’яталося під час служби?
А.К. Новий рік, коли всі сидять за столом, і їдять торт під наглядом сержантів і лейтенантів, і п’ють лимонад. Хоча, вся служба запам’ятовується. Було весело, адже живеш як в одній сім’ї. Таке ще: форм одягу у нас було 5. І перехід на літню чи зимню був не по погоді, а як міністр напише. Тому коли влітку спекотно, а взимку мерзнеш - нормальна ситуація. Не подобалося, що на тебе морально давлять. Але цим-то і підтримується дисципліна. І дружба запам’яталася найбільше.

- Традиція дембельських альбомів зараз збереглася?
А.К. Дехто робить. Але більшість уже ні. Я собі не робив.

- Що виніс із армії для себе? Допомагає армія у подальшому житті? Варто молодим хлопцям іти служити?
А.К. Друзів у мене в армії з’явилося багато гарних, якими дорожу. Списуємося з ними регулярно,от, думаємо зустріч організувати. Звісно, армія в житті допомагає. Там є можливість переосмислити багато що, та і взагалі - військовий квиток не завадить. На будь-якій роботі після армії на тебе по-іншому дивитимуться. А якщо йти служити після ВНЗ - то це взагалі прогулянка.
Л.Л.  Армія - це дуже важлива підготовка психологічного стану. Людина починає реально оцінювати життя, і готова до того, що в ньому не все виходить так, як їй хочеться. Але при цьому вчиться не опускати руки. Ну і фізичну підготовку армія дає. А от саме щоб відчути себе військовим - це навряд. Дуже мало де готують, та і за рік не встигнеш. Можна себе у якості будівельника, чи двірника відчути, скоріш.







Фото Андрія Калачова







Фото Леоніда Левченко
   
Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (13)