Щедрівка від матері-героїні Тетяни на добро й здоров'я

- Відколи себе й пам'ятаю - співаю, - розповідає учасниця аматорського самодіяльного хору «Полісся» Іванівського будинку культури Тетяна Одуло. Колись до мами часто приходили зимовими вечорами сусідки. Сидять собі, розмовляють. А ми з сестрою Ніною тупцяємо й тремося біля мами. - Що, поспівати захотіли? Готуйтеся вже. - Швиденько вдягаємо «дорослі» вишиті сорочки, спідниці, ладнаємо довжину й - на «сцену», якою нам слугували стільці. Концерт розпочинався. Старанно виводили народні пісні й як же раділи, коли нам аплодували й підхвалювали. Підросла - у клубі співала у рідній Берилівці (маленьке село біля Сеньківки).

У роботі й домашніх турботах через роки пронесла Тетяна Степанівна свій голос співучий та любов до пісні. І діточок колисала з піснею, їх у подружжя Тетяни та Євгена Одулів п'ятеро - Сергій, Владислав, Оксана, Ярина й Марина. Тетяні Степанівні присвоєно звання мати-героїня.

Може, виспівала жінка собі долю отими поліськими старовинними піснями чи колядники-щедрувальники накликали зустріти судженого, милого-любого. Колись наснився дівчині незабутній сон: ніби на полі високе жито, і їде тим полем красень на коні. Наснилося та й загубилося в буденних клопотах. Аж якось в автобусі запримітила Тетяна хлопця, якого ніби десь бачила. Спробувала пригадати, а тоді й сама здивувалася: це ж він на коні наснився. Тоді Євген працював у музеї в Сеньківці. Познайомилися, недовго й зустрічалися. Побралися, переїхали в Іванівку, де чоловік розпочав будуватися. Працювали, облаштовували житло, ростили дітей. Деякий час Тетяна попрацювала в їдальні, а тоді перейшла на ферму. 22 роки доїла корів. Скрізь устигала, але, зізнається, як важко було без допомоги ростити дітей. А вони з невеликою різницею у віці.

- Рано на ферму йшла, - розповідає. - Чоловік пізніше виходив на роботу, а дітвора сама залишалася вдома. Всього було. Раз на шафу позалазили - тільки уявити. А то ще на порозі до мене наввипередки: - Мамо! Сніг іде!.. - Пір'я ж по всій хаті літає (розірвали пухову подушку й бавляться).

Легкою пір'їнкою торкнувся цей спогад усміхненого обличчя матері, щасливо засвітилися її очі.

- Хороші в нас діти виросли, - продовжила. - Не бояться роботи. Четверо сім'ї мають. Швидко линуть літа - уже в нас шестеро внуків. Найменша донька Маринка навчається в технікумі, також бере участь у художній самодіяльності.

Років 15 Тетяна Степанівна незмінно співає в іванівському хорі. Виконує десятків зо два сольних пісень, а її улюблені - «Кружевница» й «Сивина».
- Співаю й тепер, - каже. - Ніяк не можу залишити хор. Спасибі чоловіку, що підтримує: й на концерти ходить, і по господарству допомагає. У нас репетиції двічі на тиждень. А як улітку, коли в городі все росте? Та й з колективом розставатися не хочеться. І про творчість, і про життя завжди можна відверто поговорити із нашою директоркою Світланою Володимирівною. Дружні, як сестри, допомагаємо одна одній. Розпочинала я співати з Валентиною Рень, Раїсою Оністрай, Марією Гладкою, Ніною Щербиною, Валентиною Лазаренко, із півслова розуміємо одна одну.

Родина Одулів має свій почерк - згуртована чи не піснею матері-берегині, повагою одне до одного, працьовитістю. Батьки про всіх дбають, тож і держать чималеньке господарство.

- У колгоспі доїла корів і вдома розвела півдесятка, - усміхається господиня. - Здавати молоко дешево, а в мене здебільшого постійні клієнти розбирають, також і сир, і сметану. Бо якісна продукція. Он корівка Марта вже зістарилася, а збувати шкода, та й хитра ж, усе норовить услід ходити, щоб погладила або чимось пригостила. Птиці багато держимо. На городі теж усього вдосталь, тільки помідорів вирощую кущів 600-700. Щоб усім вистачило. Щовихідного приїздять діти «завантажуватися», тільки Оксанка далеко, в Чехії живе.

У цьому дворі знайшлося місце приблудному собаці Рексу, що став четвертим у господі, і бездомному котику рудому красеню Тімі, що також виявився четвертим у котячій компанії. Доброзичливість, співчуття, любов, радість, у першу чергу - від жінки-берегині, матері й бабусі Тетяни Степанівни. їй і досі сниться криниця з чистою водою у рідному селі на Городнянщині. Дивується вона, як на опустілих людських обійстях у садах гнуться гілки від урожаю.
- Є в мене вірш про ту криницю, - ніби торкається найпотаємнішої струни. - Коли буваю в Берилівці, обов'язково приходжу набрати води, вона мені найсмачніша. Тільки відколи не стало мами, не пишуться чомусь вірші. А то швидко писала, ніби хто диктував. Навіть свою щедрівку склала.

Тетяна Степанівна розповіла щедрівку - побажання на всіляке добро в селянському господарстві, а родині - на благополуччя й здоров'я. Її співає-дарує добрим людям.

Газета «Наш край» №3-4 (9247-9248) від 11 січня 2014 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)