Як гадати, що у долі питати?

Традиційні зимові ворожіння починаються на Катерини (7 грудня), продовжуються на Андрія (13 грудня) і тривають аж до Різдвяних святок. Новорічні гадання можна проводити з 25 грудня по 17 січня. Виключити ворожіння необхідно по неділях і понеділках.

Ніна Ільченко, пенсіонерка, працює вахтером у Київському залізничному коледжі, колишній бухгалтер у колгоспі, Марківці, Бобровицький район:
— На Новорічні свята треба палички під подушку покласти. З берези, вишні чи клена. Товщиною з мізинець. Палички скласти квадратиком, наче колодязь. Або як місточок — дві палички паралельно, а поперек них — кілька маленьких. Уночі повинно приснитися, що тебе хтось водою з колодязя напоїть або через місток переведе.
Перед сном ні з ким не балакать, не реготати. Усамітнитися, зосередитися, подумати про судженого-рядженого, про того, хто подобається. Потім Богу помолитися. Щоб янгол до неба злетів, там, хто суджений твій, дізнався, на землю спустився і тобі про нього розказав.
Мені у молодості після такого гадання під ранок уві сні почулося своє майбутнє прізвище — Ільченко. Наче стою у центрі села і чую, як хтось «Ільченко» каже. Я ще подумала: «Яка красива фамілія». У мене тоді дівоча була Сльозка. Не подобалася. І так мені це прізвище в душу запало. А потім мене прислали на роботу в інше село, і через півроку я познайомилася зі своїм Ільченком.
Знаю, ще з 6 на 7 січня треба взяти іконку Казанської Божої Матері і клаптик паперу з зошита.
На клаптику таємно ввечері, щоб ніхто не бачив, написати своє прошеніє. Скласти клаптик квадратиком два на два сантиметри та приклеїти скотчем до іконки. У мене такі штучки по п'ять років лежать, їх уже куча. Не багато збулося, але дещо легшало. Може, їх і спалити треба, а може, й ні — як * умру, то хай почитають.

Ольга Орлова, учитель всесвітньої літератури Седнівської школи Чернігівського району, родом із Макишина, Городнянський район:
— Дівчина увечері заходить у дровітню і виносить звідти стільки полінець, скільки може. Якщо парна кількість вийде, то бути із парою.
Гадали ще й з півнем. Посеред кімнати ставили зерно, воду та дзеркало. Дівчата по черзі випускали півня. Якщо до зерна побіжить, то чоловік роботящим буде, якщо до дзеркала, то чепурун, а якщо до води — п'яницею.
Дівчата, які зібралися на святкування, знімають по чоботу. Ставлять їх у ланцюжок від стіни, що навпроти вхідних дверей. І по черзі переставляють. Чий чобіт найпершим переступить за поріг, та і заміж того року вийде.

Тетяна Матюшенко, учениця вищого професійного училища №9, Чернігів:
— На семи папірцях пишете найзаповітніші бажання. Тоді набираєте у глибоку миску води. До бортиків кріпите папірці по колу. На воду запускаєте «човник» — це шкаралупа від грецького горіха з маленькою свічкою, що горить. Човник підпливе до одного з папірців і спалить його. Бажання, яке там написане, здійсниться. Тільки раджу бажання писати у двох екземплярах, а то можна забути, що загадувала.
Також можна гадати через Інтернет. Пишеш восьми друзям, аби надіслали тобі по одному чоловічому імені. Яке ім'я прийде останнім, так і зватимуть чоловіка.

Володимир Білашко, начальник Шорського районного управління ветеринарної медицини:
— Зовсім не вірю в гадання. Не щастило навіть дівчину зустріти, яка б запитала в мене ім'я і дізналася, як зватимуть її майбутнього чоловіка. Дружина також по ворожках не ходить, не вірить їм. А от «Битву екстрасенсів» по телевізору дивиться. Мені таке не подобається.

Мотрона Бондаренко, пенсіонерка, Замостя, Прилуцький район:
— До схід сонця на Катерини вирізати вишневу гілочку. Поставити її у воду. Як вона зацвіте до Різдва, то й рік буде щасливим.
Якщо у дворі живе незаміжня дівчина, то зносили хвіртку на воротях і ховали. Вважалося, що таким чином знімалися перепони, і дівчина виходила заміж.

Ніна Скулевич, кухар-кондитер, Липів Ріг, Ніжинський район:
— Десять років тому перед Хрещенням кинула чобіт за ворота. Кажуть, в який бік він носком упаде, з того боку і суджений буде. Тієї ж зими перед Андрієм разом з дівчатами у Києві (я там працювала у супермаркеті) писали на папірцях імена хлопців. Клали папірці під подушки. Я тоді витягла «Сергій». А вже навесні, в травні, познайомилася з Сергієм, своїм майбутнім чоловіком. Ще й з хати він тієї був, на яку чобіт, що я кинула на Хрещення, показував. От і не вір у ворожіння. Двічі збулося. До речі, того ж року на Андрія моя двоюрідна сестра Тетяна витягла папірець з іменем Олег. Ми ще тоді посміялися: «Який Олег, якщо ти з Віталиком зустрічаєшся?» Аж ні — через рік таки Олега зустріла. Ще пам'ятаю, ходили під Різдво по вулицях. Мороз такий! А моїм подружкам не страшний: імена хлопців у перехожих питають. Яке ім'я перехожий назве, так і коханого зватимуть.

Андрій Сич, працівник відділу державної виконавчої служби Новгород-Сіверського районного управління юстиції:
— Сам не гадаю, а чекаю, що на мене дівчата наворожать (сміється). Років п'ять тому до мене підійшла знайома: «Ти моя доля». Виявилося, що на Різдво вона на мене гадала і таке собі наворожила. Тоді разом посміялися, та ніколи з нею не зустрічалися. Хоча дружимо досі.
Зараз маю кохану. Вона на мене не гадала, бо не вірить у надприродне. Я ж вірю, доводилося стикатися. Ходив до бабусі, яка знімала з мене порчу і розказувала, що чекає в майбутньому. Усе справджувалося.

Наталія Бачиш, пенсіонерка, Мармизівка, Варвинський район:
— Ще як училась у технікумі, то ми на листочках писали імена хлопців. Клали їх на ніч під подушку. А на ранок діставали папірець. Яке ім'я на ньому, так і чоловіка зватимуть. А ще на голодну кутю (перед Різдвом) набираєш ложку каші. Вискакуєш надвір. І ловиш мужика. Запитуєш, як звати. Таке ім'я і у судженого буде.
Дівчина підходила увечері під вікна хати, у якій діти є. І слухала, про що говорять. Якщо батько гримав на дітей: «Сидіть», то сидіти їй цього року у дівках.

Руслан Власенко, завідувач фельдшерсько-акушерського пункту села Мале Устя Сосницького району:
— Усі медики люди забобонні. Ніхто на свята не робить операцій. Хіба що екстрені. Ще у медсфері існує парність випадків. Наприклад, зранку поступив пацієнт з кровотечею. Тільки руки помив, рукавички зняв, невдовзі ще один. Так і з травмами, і тому подібне. У студентські роки перед екзаменом складного предмета, анатомії, ми ворожили на кавовій гущі. Заварювали, випивали. Якщо у чашці залишалося багато густого осаду — буде п'ятірка. Про особисте ніколи не гадав. Чоловіки в цьому відрізняються від жінок. Я вірю в те, що слово матеріальне. З дружиною ми познайомилися на весіллі. Тато глянув на неї і сказав: «Це наша майбутня невістка». Минуло лише три місяці, і ми одружилися.

Марина Гордієнко, помічник нотаріуса, Ріпки:
— Знаю одне народне гадання. Випробовувала на собі. Треба обійняти штахети паркану. А потім їх порахувати. Якщо число дощок парне, житимеш у парі. Було то на Різдво. Обняла я штахети, вийшло парне. Того ж року познайомилася з майбутнім чоловіком. Ми вже вісім років як одружені.

Людмила Бичок, медсестра реанімації Менської райлікарні, Жовтневе, Менський район:
— Жартівливі ворожіння — то для розваг. Ходіння до відьом — гріх. Життя таке, що кругом обман. Політики обіцяють одне, насправді роблять інше. Одна надія на Бога. Впевнена, якщо молитися, вірити, просити Господа, все збудеться.

Тижневик «Вісник Ч» №49 (1491)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)