«Якщо бідний – оброби землю»

Не інакше як лабораторією просто неба можна назвати подвір’я та город Анатолія Маєша – мешканця козацького села Анисів, що в Чернігівському районі. У свої 67 колишній стоматолог не припиняє експериментувати з городиною.

На подвір’ї працелюбного пенсіонера прижилися малознайомі українським селянам заморські рослини: батат, годжі, цукрова тростина, п’ять видів полуниці, свійська ожина та чорна малина. В хаті у господаря росте мадагаскарський банан і їстівний лимон. Анатолій Євгенович знайшов заміну і кримському рису, посіявши високоврожайний соріс. Результати таких експериментів можуть вразити навіть бувалого агронома.


Анатолій Маєш з мадагаскарським бананом

Домашня оранжерея

На підвіконні у дбайливого господаря – чотири горщики з бананами. За словами Анатолія Маєша, банан – їстівний. За життя плодоносить він всього один раз і потім пропадає.
– Мені взимку привезли паросток. За зиму він пустив три паростки, тож тепер у мене їх аж чотири, – розповідає селянин. – Росте він до двох метрів у висоту і починає плодоносити на четвертий рік. Плодів на ньому буде дуже багато, адже це – мадагаскарський банан. Цей сорт не кормовий, а харчовий із відмінними смаковими властивостями. Розміри плодів не перевищують десяти сантиметрів.

Окрім бананів, Анатолій Євгенович вирощує ще й лимони. Два невеличких дерева селянин виростив з кісточки, не забувши перед тим їх прищепити.
– Якщо лимони не прищепити, то плоди виростуть маленькими і гіркуватими, а так цитруси виростуть великими і дуже гарними, – пояснює Анатолій Євгенович.

Врожаю від такого дерева слід чекати на сьомий рік, але плодоносити він буде регулярно. Існує ціла методика догляду за лимоном. Селекціонер-самоучка не радить пересаджувати лимон одразу у велику ємність. Пов’язує це з особливостями кореневої системи рослини.
– Якщо лимон одразу пересадити у велику ємність, то він перестане рости, – ділиться секретами Анатолій Євгенович. – Технологія з пересаджування дерева також своєрідна: допускається пересаджування у перший рік, потім через два роки, потім через три. Далі пересаджувати лимон вже немає потреби.

Поки що експерименти з тропічними рослинами цікавлять господаря суто з декоративної точки зору. Втім, якщо все піде як слід, то Анатолій Євгенович планує побудувати для вибагливих рослин оранжерею.

Тибетські ягоди – для дівчат і для серця

На городі у анисівця прижилася усіляка всячина. Асортимент рослин також дещо незвичний для Полісся. Котрий рік поспіль господар успішно вирощує тибетські ягоди – годжі. Інша назва цієї рослини – дереза китайська. Вона належить до чагарників, а плодоносить яскраво-червоними ягодами довгастої форми.

Споживати їх сирими Анатолій Маєш не радить. Каже, що отруйні. А ось сушені можуть замінити широко розрекламовану «Віагру».
– В тибетській медицині ці ягоди – на першому місці, – розповідає він. – Якщо випити чайну ложку сушених годжі, то дівчата снитимуться цілу ніч.

За словами господаря, з плодів цієї рослини добре варити чай або робити настій.
– До складу плодів входить величезна кількість поживних речовин, вітамінів, антиоксидантів, кальцію, цинку, заліза, фосфору та інших корисних компонентів, – розповідає експериментатор. – Наукові дослідження показали, що люди, які регулярно вживають ягоди годжі, менш схильні до діабету, раку і хвороби Альцгеймера. Також ці плоди допомагають роботі серцево-судинної системи.

Окрім профілактичної та оздоровчої функції з плодів годжі можна мати і фінансовий зиск. Кілограм цих сушених ягід коштує більше шестисот гривень.

Альтернатива картоплі

Є у підприємливого господаря і альтернатива картоплі. На кількох сотках городу розкинувся заморський батат. На відміну від картоплі, мороки з ним практично немає і жук його не їсть.

Батат вирощують через крохмалисті бульби. Ця культура добре відома у країнах із тропічним і субтропічним кліматом (найбільше вирощують в Китаї), але і у нас можна отримати високі врожаї. Перевага батату в тому, що він може рости там, де звичайну картоплю не виростити через виродження або масове ураження вірусними хворобами. Єдиним недоліком рослини є те, що вона дуже вимоглива до тепла і не витримує заморозків. За словами Анатолія Маєша, попередниками «солодкої картоплі» можуть бути огірки, гарбузи, кабачки, помідори, цибуля. На старе місце батат висаджують не раніше, аніж через 3-4 роки.

Висаджують батат ранньою весною у горщики. І вже розсадою саджають в землю. Проблем із розсадою взагалі не виникає, адже цю рослину можна черенкувати. Збирати врожай можна після перших приморозків. Анатолій Маєш викопує бульби лопатою або вилами. Втім, варто пам’ятати – плоди батату розташовані в ґрунті не компактно, а на різній відстані від центру куща, тому копати слід обережно. Викопані ж бульби просушують на сонці і зберігають у сухому приміщенні.
– У середньому з одного куща я збираю близько восьми кілограмів бульб, – хвалиться Анатолій Євгенович. – А торік один екземпляр затягнув на чотири кіло!

Через теплову вибагливість рослини господар не засаджує бататом значних площ. За словами чоловіка, у погребі зберігати його не можна, бо замерзне, у хаті – пов’яне. Тож потрібні особливі температурні умови для зберігання цього виду пасльонових.

Анатолій Маєш каже, що їсти батат можна сирим, відвареним, печеним або смаженим, їдять навіть листя цієї рослини.
– Стиглі бульби містять багато дрібнозернистого крохмалю, який більш корисний та цінний за картопляний, а також глюкозу, мінеральні солі та вітаміни, – каже чоловік. – А вміст вуглеводів, кальцію і заліза у бататі набагато вищий, аніж у картоплі.

Високопродуктивний сорис


Замість кримського рису - сорис

Вже не перший рік Анатолій Маєш вирощує дивовижну рослину – сорис. Це гібрид сорго і рису, який успадкував від своїх «батьків» найкраще. За словами селянина, він не вибагливий до умов вирощування, як сорго. Корисний і поживний, за смаком нагадує рис.
– Дуже задоволений цією культурою, – каже Анатолій Євгенович. – Вона не боїться посухи, добре росте і розвивається навіть за температури до 35-45. Непогано витримує і ґрунтову посуху: листочки продовжують накопичувати корисні речовини навіть тоді, коли у кукурудзи вони втрачають пружність і скручуються.

За словами селекціонера, сорис є високопродуктивним. З однієї насінини виростає рослина з трьома-п’ятьма повноцінними стеблами, на кожному з них – по волоті, в якій – до двох тисяч зернин.
– Ми використовуємо цю рослину як харчове зерно, – каже Анатолій Маєш. – Разом з тим вона – цінний корм для птиці та худоби. Ще й віники не треба купувати.

Висота стебла сорису сягає 90-110 см. Коренева система мичкувата, міцна. Листя подібне до сорго, широке. Зерно ж виходить плівчасте, овальне, приплюснуте, світло-жовтого кольору. Висівати їх Анатолій Маєш рекомендує на глибину три-п’ять см рядковим способом з міжряддям 35-40 см і відстанню між рослинами в рядку 8-10 см.

За словами господаря, птахи сорис не чіпають, він не осипається і стоїть до заморозків. Середня врожайність сорису – на рівні 60 центнерів з гектара.
– Торік посіяв площу десять на три метри, то зібрав більше мішка зерна, – хвалиться Анатолій Маєш. – Зерно чурхаю вручну. Ця робота приносить велику насолоду, адже добротне насіння виблискує золотом. На мою думку, сорис може цілковито замінити той самий ячмінь, який вибагливий до погоди.

Лабораторія просто неба

Серед заморських диковинок – також і цукрова тростина. Насіння цієї багатої на фруктозу рослини Анатолію Маєшу передав дід Петро з Полтави. Своїм надбанням господар не може натішитися і з вдячністю згадує діда.
– Стебло цукрової тростини товсте, а сама рослина сягає заввишки трьох метрів, – зазначає городник. – Всередині структура стебла біла, схожа на пінопласт. А до того солодка, що корову за вуха не відтягнеш. Цукрова тростина значно додає молока. Щоправда, перегодовувати худобу не варто, бо тим самим можна викликати цукровий діабет.

Разом із тростиною господар посіяв ще й амарант. Ця культура – нова для нашої країни, але привертає увагу дослідників та практиків багатством і збалансованістю білка, підвищеним вмістом вітамінів, мінеральних солей. Унікальність амаранту – в його надзвичайно високій поживній цінності та їстівності всіх частин: стебел, листя, насіння.
– Худоба від нього росте, мов на дріжджах, – характеризує рослину селянин.

Для себе та онуків Анатолій Маєш висадив на подвір’ї три кущі ожини. Каже, в цьому році мають вродити особливо добре. Ожина у господаря не колюча, як її дикий родич, тож діти можуть сміливо ласувати ягодами. З гордістю показує Анатолій Євгенович і кущ чорної малини. Він поволі проводить екскурсію по городу, демонструючи різні види полуниці. Тут – і гігантела, плоди якої виростають розміром з яблуко, і ранній дніпропетровський сорт «Королеви Єлизавети», яка по кілька разів родить до самих морозів, і японські сорти, назви яких і вимовити важко...

* * *

Здається, до чого б не торкнувся Анатолій Маєш – все вдається! А все через те, що на владу не жаліється, землю любить і вдосвіта встає. Чи не тому життєвим кредом Анатолій Євгенович обрав собі східну мудрість: «Якщо не встигаєш вдень – працюй вночі, якщо немає осла – працюй лопатою, якщо бідний – оброби землю».

Віталій Назаренко, тижневик «Чернігівщина» №23 (527), фото автора

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)