Хто найкращий друг людини: котик чи песик?

Чи, може, конячка? Чи корівка? Чи пташка? Чи мавпочка? Чи віслючок? Чи крокодил? Кожен з них може приносити користь і копійку. Вірний господарю до кінця життя. А от найрідніша і найближча людина (принаймні, такою ви її вважали до певного часу) може зрадити у будь-який момент. Поцілує наостанок, як Христа поцілував іуда, — і піде рахувати свої тридцять срібняків.



«Моя Ліза помагає як ліки»

Марія Іваненко, пенсіонерка, Козелець:

— Звісно, котик ліпший. У мене кішечка Ліза, їй десять років. Розумна. На стіл ніколи не залізе, навіть якщо звідти так смачно пахне, що сил нема терпіти. Ніде не нагидить. Завжди надвір проситься, а в холоди ходить на унітаз: так привчена змалечку. Прийду втомлена, без настрою — скік на руки, муркоче, щоки лиже. І так спокійно робиться, наче валер’янки чи настойки півонії попила. Коли що болить, моститься на те місце, полежить з годину — і біль минає. Моя Ліза — краще за усі ліки. А ще для самотньої людини кіт — як член сім’ї. З ним не так страшно ночувати. Здається, чим він захистить чи поможе? А все ж... Жива душа, гомониш до нього, а він наче тебе слухає, в очі заглядає.

Бджоли ліпші від дружини

Валентина Булаш, пенсіонерка, Ніжин:

— Чоловік Петро Іванович багато років займається бджолами, спить на вуликах. Раніше для такої процедури до нього приїздили люди. Тепер усе рідше — своїх розводять. Петро Іванович має 35 чи 36 бджолиних сімей. Йому, точно, ті бджоли навіть кращі за дружину. Хоча і котиків має, і собачок. Живе з вуликами в батьківській хаті в Кропивному (Ніжинський район). Я там буваю наїздами. Допомагаю йому поратися. По правді кажучи, і сама бджіл люблю. І вони мене — майже не кусають. Хіба коли, як поряд траву жну, то яка дзизне. Витягну жало — і порядок. А от у нашої дочки Наталі на укуси бджіл алергія: опухає.

Уся живність має приносити користь

Олександра Пігор, сільський голова, Неданчичі, Ріпкинський район:

— Мешкаю у двоповерхівці, тому у квартирі нікого не тримаю. Подавали нам хлівці — там держу поросят і курей. Від батьків у спадок лишилося дворище, воно за кілометр від мене. Там тримаю корову і кота. Вся живність має приносити користь. Кури — м’ясо і яйця. Свині — сало і м’ясо. Корова — молоко. Кіт повинен ловити мишей і пацюків. Був у нас собака, та підловили, що став яйця красти — довелося ліквідувати. Хоча для села собака добре: подасть голос, якщо злодій лізтиме, про вовків попередить. Вони з осені селу спокою не давали. Собак їли, людей лякали. Нині, слава Богу, зійшли — їжі їм більше стало.

Лев!!!

Зінаїда Максименко, директор зоопарку, Мена:

— У зоопарку близько тисячі особин різної живності. Та найбільше я люблю лева Барона. Йому вже 14 років. Лев—це сила. Він граційний, з пишною гривою, улюбленець відвідувачів. Коли мені погано, йду до клітки, поговорю до нього — і стає на душі краще. Хто по гороскопу лев, тому раджу частіше бачитися з цими сильними тваринами. Дивитися їм у вічі і заряджатися енергією. У дикій природі лев-самець, доки сам не наїсться, самиці не дає. Наш навпаки. Свинину він не дуже любить. А ось яловичину, баранину тільки подавай. А ще, сирі яйця. Я з дому приношу йому. З’їдає зі шкаралупою.

І той, і той. Якщо без глистів

Віктор Рафальський, виконувач обов’язки начальника держпродспоживслужби Ніжина:

— Для мене хороші і котики, і собачки. Але домашнім улюбленцям потрібно робити антигельмінтну профілактику. Раз на два-три місяці.

Був випадок, коли у Ніжині у дитини знайшли дирофілярію, глист, у склері (зовнішній оболонці) ока. Один зі шляхів розповсюдження дирофіляріозу — через собак. Через собак та котів передаються й інші гельмінти.

У мене особисто собаки нема. Зате живе кіт Максик. Так 13 років тому його назвала донька.

Блек і «танцюючий пес» Бєлка щиріші за Марсіка і Сонька

Альона Крупка, перекладачка, Носівка:

— Більш відданий і щирий друг — пес. І природою так закладено, і з власного досвіду підтверджено. Собака любить хазяїна, радіє йому, сумує, коли не бачить. А кіт байдужий, у кращому випадку — не буде зневажати. Він сам по собі, йому не треба людина-товариш. Мої коти Марсік і Сонько всю зиму товстіли нам на радість, а навесні почали гуляти. Днями пропадають, лише іноді приходять поїсти.

Кажуть, що пес прив’язується до людини, а кіт — до місця.

Віднедавна живемо з коханим на квартирі (орендуємо будиночок). Песика ще не завели, але таке бажання маємо. А от у батьків собаки є. У Євгенових — Блєк. Бо чорний. У моїх — Белка. Бо білий. Собаки так сумують! Щойно заходимо у двір, Бєлка стає на задні лапи, передніми спирається на сітку вольєра й починає виляти хвостом, стрибати. За це ми прозвали його «танцюючий пес». Блєк також норовить вибратися з вольєра, щоб погладили, полащили.

Тижневик «Вісник Ч» №15 (1614), 13 квітня 2017 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (10)