Український наїв та його послідовники

Українське “наївне” мистецтво є унікальним соціокультурним явищем, котре зародилося в колективній свідомості народу і розвивалося поряд з професійним. Воно має міцні фольклорні корені і тісно пов’язане з народним мистецтвом, що обумовлює його національну самобутність.
23 серпня у Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулося відкриття виставки “Український наїв та його послідовники”. В експозиції представлені твори, які репрезентують українське «наївне» малярство ХІХ–ХХ ст., та твори професійних художників, для яких примітив є фактором стильового збагачення.



– Наївне мистецтво – це дуже великий пласт української культури. Професійне мистецтво і наївне, це два різні шляхи досягнення душевного балансу. Народні художники, які не знають всіх тонкощів професійних майстрів, пишуть картини, бо не можуть не писати. Вони творять і вкладають в свої твори всю душу. І досягають результату. Професіонали також намагаються вплинути на душу глядача, але застосовують для цього свої професійні техніки і формули, але не завжди виходить, – каже чернігівський художник Олексій Потапенко, твори якого представлені на виставці.

В експозиції представлені сюжетні роботи, де відтворено український побут, звичаї та обряди.



– Серед найдавніших і найпопулярніших сюжетів народної картини – “Козак Мамай”. У цьому оригінальному художньому образі закодовано архетип народного героя, захисника Вітчизни. Він посідав чільне місце у селянській оселі поряд з іконами, що є свідченням сакралізації образу козака українським народом, – розказує куратор виставки Марина Гриценко.

За її словами, У збірці Чернігівського обласного художнього музею є три “Мамаї”. Один із них надійшов у 1952 р. з Київського історичного музею, інший - з колекції Г. Галагана. На сучасному етапі до образу козака з бандурою звертаються у своїх творчих пошуках багато модерних українських, в тому числі і чернігівських, художників
Народні малярі часто запозичували та переосмислювали сюжети знаних художників, пов’язані з народним побутом і традиціями (зокрема, Костянтина Трутовського, Миколи Пимоненка). Як наприклад, в експонованій роботі “Тікай Петре з Наталкою, біжить мати з качалкою” та картини “Прощання косаря” невідомого автора.
Романтизований погляд селянства на щасливе життя, в якому панує первісна гармонія між природою і людиною, виявлявся через систему певних архетипічних образів-символів: хата-мазанка, водойма, човен, пара лебедів, вітряк. На виставці експонуються пейзажні твори “наївних” авторів М. Шаповала “Пейзаж з вітряком” та “Сільський пейзаж” невідомого художника. На тлі ідилічного пейзажу народні маляри зображають побутові сцени, серед яких особливе місце належить відображенню взаємин закоханих: “Вечірня мелодія” невідомого художника, “Закохані” М. Шаповала, “Повернення з турецького полону” Є. Рітченко.
Окремою складовою “наївного” мистецтва є малярство на склі, котре поширилося в XIX ст. переважно в західних регіонах. Іконографічний зміст образів на склі пов’язаний більше з народним світоглядом, аніж з церковними канонами. Прекрасним зразком розпису на склі є твір Ігоря і Елеонори Білінських “Кам’яна душа”.
На початку ХХ століття поглиблюється взаємодія між професійним та наївним мистецтвом. Художники різних течій авангарду захоплювалися безпосередністю і простотою творчості непрофесійних малярів і популяризували їхні роботи (Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Казимир Малевич). Особливістю українського культурного простору було толерантне відношення до майстрів народного примітиву впродовж майже всієї другої половини XX ст. Результатом такої співпраці стала творчість цілої плеяди “наївних” мистців, які творили на межі з авангардом – Ганна Собачко-Шостак, Марія Примаченко. Марія Овксентіївна запозичувала окремі сюжети, іконографічні схеми від народної картини і подавала їх через призму власного світобачення, надаючи картинному простору умовного характеру і застосовуючи предметно-орнаментальні метафори та символи “Під вишнею, під черешнею”.
На початку ХХІ століття в Україні посилилося тяжіння мистців до фольклору і міфологізму, до чистих джерел “наївного” мистецтва як унікальної спроби осмислення суті людського буття та українського національного духу. Сучасні майстри пензля формують своєрідний діалог з “наївом”, репрезентуючи власні візії традиційних сюжетів та образів народного мистецтва. Проте, у професійних художників, на відміну від “наївних”, примітив вже не є способом світобачення, а певним прийомом, фактором стильового збагачення в системі образотворчої культури.











Більш світлин тут

Володимир Коваль

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)