Було все: дружина, великий дім, три корови, дві свиноматки, птиця. Відняла горілка

— Мені по життю часто було погано. Погано і погано, — говорить 65-річний Микола Чичик, живе у геріатричному пансіонаті в Чернігові. По-старому, це дім престарілих. Сидить на своєму ліжку. Навпроти, на іншому, — подруга Миколи Михайловича, однолітка Валентина Макогоненко. Живуть в одній кімнаті з дозволу начальства.

— А тепер вам добре?

— Добре. Мене так покидало, що тут нормально себе відчуваю. 75 відсотків пенсії забирають на утримання. Та решти мені вистачає. Годують тричі на день. Тепло. Пропуск бери, їдь у місто. Запізнишся — у тюрму не заберуть.


Микола Чичик: «Мене так покидало, що тут мені добре»

У Миколи Чичика був великий дім у Кучинівці Сновського (Щорського) району. 4 кімнати. Хата добрюча, як каже сам Микола Михайлович. Опалення у хаті. Машина: білий новенький «Запорожець». Гараж двоповерховий. На другий поверх сходи. Сарай дерев’яний. Господарство: три корови, дві свиноматки, птиця. Були гроші. Золоті прикраси. Дружина Галя, з якою прожив 24 роки.

Микола працював зварником у тракторній бригаді. Галина — у їдальні. Торгував горілкою. Спочатку гнав самогонку. Потім розводив спирт і продавав. Дружина Галя розпилася, померла, і Микола пив. З нажитого добра не лишилося нічого. У геріатричному пансіонаті чоловік, кажуть, теж випиває. Але старається триматися.

Хто каже: «Це Колю Бог наказав. Скільки людей спилося через горілку, куплену в нього. Людські прокльони даром не проходять».

А хто: «Хороший мужик. Просто не повезло. Він же тим, хто пив, силою в рот не заливав».

1. У геріатричному будинку Микола Чичик вже років п’ять.

— 24 роки з Галею прожили, — розповідає. — Дітей не було. Лікувалася. І в Бердянськ, і в Карпати їздила. Нічого не помогло. Сказали, що не буде. Я їй жодного разу й слова не сказав. Не докоряв, не дай Боже. Жили нормально. А потім водочка вмішалася.

Гнав. Продавав. Хотів, щоб трошечки легше життя було. Поки мене не піймало РЕМ (районні електромережі). НакидАв на проводи. У бідоні два ТЕНи (теплові елементи нагрівальні) стояли. Все зробив капітально.

Приїздять. Я в кімнаті лежу, телевізор дивлюся. Горілка у коридорі біжить. Раз-два постукали: «Відкривайте, РЕМ». Бачать апарат: «Так, скільки треба, щоб закінчився процес?» Пропонував гроші. Уже гривні на той час були. Випить-закусить було. Не захотіли. «Довго ще?» — «Та хвилин п’ять-десять» — «Ми посидим». Зачекали півгодини, поки википіло усе. І зірвали накидку. Відрізали кусок проводу, щоб по зрізу розрахувати, скільки спожив електроенергії.

— Скільки років користувалися накидкою?

— Рік. Бо коли спіймали мене, я перестав. Жив уже окремо, у маминій хаті. По-іншому пішло. В одного почав спирт купувати і розводити. Він мені сам набився. Відро привозив, я платив сотку. Харчовий спирт, натуральний. Каже: «Якщо менти, скажи, що мені привозив той-то і той-то, і тебе ніхто не зачепить».

2. — Чому розлучилися?

— Далі не можна було жити. Лаялися. Піде — нема її два, три дні. Де п’є, там і спить. А пила ж не сама, з компаніями. Мужики. І не можу додому забрати. Нічого не помагало.

А дома ж господарство велике. Три корови було. Дві свиноматки. Кури, гуси, індики. Боже! Усього вистачало.

Як зап’є, дома нічого не робилося. Жерти нічого було.

Сусідку просив, щоб корову доїла. «Колю, я подою. Але у мене хазяйство тоже». Я і сам доїв. Сяду, дою-дою. Вона лежить. «А ну покажи, скільки?» — «Зовсім мало». Мені не віддавала корова.

— Почала пити, бо завжди горілка була у хаті?

— Боже! Ні. Звідки почалося. Від людей. Зранку чугуни у піч поставила. Я ще лежу. Вона побігла, нема і нема. У компанії й раді, що вона прибігла. «Галю, випий ще чарочку». Вогню у печі уже нема. Кипіли не кипіли ті чавуни, не варено, не печено нічого. Прибігає готова. Чавуни до вечора стоять, ніхто їх не пом’яв (картоплю в чавунах мнуть гарячою).

Раз прийшов з роботи випивши чи п'яний. Вона п'яна. Я ходив у кирзових чоботах. Нерви не витримали. Ударив. Вона побігла, я ударив ще раз — і руку пополам. Вона завищала, упала. «Швидка» забрала. На мене: «Алкоголік, б'ється».
Я з роботи, а вони пили день. У неї на кухні на тракторній бригаді була не робота, а п'янка. «Дівчата, приготовте все. Дівчата, ідіть по 100 грам». Отак і втяглася. Жінки швидше звикають.

Її у лікарню забрали. Я на роботу бігаю. Корову дою. Поїхав до неї. Вона вийшла. «Бачиш, що ти зробив? Менти приходили, я не сказала, що ти ударив». Совість трохи прокинулась.

Не було горілки — почала брагу пити. Почав до мамаші ховать, по-сусідству. Вона прийде — і на піч. «Мамо, була Галя? На піч лазила?» — «Чогось лазила» — «Чому пускаєте?» Зрозумів, що і тут горілки не вигониш. Я на роботу пішов, а вони що хочуть, те й роблять. Хороша бражка похлеще пива.

3. — Розлучився, щоб усе було по закону. Вона приходила: «Я розвода не даю. Будемо жить. Нікуди ти не дінешся». Я на своєму стояв. Приїхав у суд у Щорс. «Де жінка?» — «Не знаю, не можу її знайти» — «Ми без неї розлучимо». І штамп у паспорті поставили.

Хату розділили навпіл. Я спочатку жив у своїй половині, а потім перейшов у мамину хату, коли мама померла.

Отака жменя золота була. Пополам поділили. Я свою часть — печатку, ланцюжок з хрестиком — продав згодом за горілку. Галя відразу своє золото продала.

Їй корова дісталась. Вона її за 500 гривень продала! І прийшла на третій день: «Колю, позич, будь ласка, на пляшку» — «Ти ж корову продала? На тобі на пляшку. І не приходь, падло! Уб’ю!» Нерви не витримували. Така була корова!

Поділену хату продали, за 5 тисяч гривень — за безцінь. Гроші поділили з Галею. Якби не продали, будинок би згорів. Мамина хата — через город, метрів за сто. Вигляну уночі: світло горить. Постійно пиячили. А як на душі? За неї переживав. Зранку прийду. Усе відкрито. Компанії нема. Передислокувалась. Бачу: грубка топилась, жар повипадав.

Зрештою Галю забрала сестра з Низківки, сусіднє село. їздив провідувать. Велосипедом через ліс. 7-8 кілометрів. Скаржилась, що довго пенсію не нараховують.

— А машина ваша?

— «Запорожець» продав за 300 доларів. Нов’йо. Пробіг — 7000 кілометрів. На ньому возив колись молоко у Щорс. Галя подоїть. Я банки трилітрові поставлю іззаду. Додому їду — куплю ковбасочки. «Галю, бери, кушай».

— Не одружились, як розлучилися, коли Галя померла?

— Як жив у маминій хаті, почав випивати. Потім поїхав у Чернігів. У Чернігові де тільки не жив. Жінки не було. Туди-сюди. Ходи ги шукліи жінку з квартирою — не моє.

Хотів повернутися у Кучинівку. Та мамина хата була записана на брата. Дружина братова каже: «Ми, може, продаватимем». Зрештою попросився в пансіонат.

Яка горілка найкраща?

— Кажуть, що навіть гурмани люблять самогон, — звертаюся до співрозмовників.

— З картоплі і солоду — як гнали раніше — то для здоров’я найкраща горілка. Це все натуральне. Не те що узяв спирт, невідомо який, і додав води з крана, невідомо якої.

— Чула, що додають пластик.

— Я більше скажу, — знає про таке і Микола Михайлович. — Чув, що добавляють колготки жіночі. Я такого не робив. А якщо колготки, та ще й ношені, — сміється. — Поносити, та в брагу. Може, воно кріпость дає.

— Найкорисніше жито, — знає Валентина Макогоненко. — Пророщене. Ростки, але не так, щоб було зелене. Два міліметри.

— Коли було мені 10 років, у кожного у селі росла латка жита, — додає Микола Чичик. — Сотка, дві. На кожному городі. Кури їдять жито погано. А на самогонку воно добре.

— Дієтологи радять пророщувати зерно і їсти.

— А то пити. Картоплю варену потовкти у чавуні, кинути у діжку дерев’яну. Жито пророщене на машинку перекрутити і кинути до картоплі. Картоплі і жита навпіл, цукру не треба. Перемішати. Поставити у тепло. Коли заграє, забулькає, накрити. Коли воно готове? Берете, запалюєте сірник, тримаєте над самою брагою. Якщо вогонь потух, ще грає. Якщо сірник горить, готове: газ уже не йде, треба гнать.

Розпалюють грубку. На плиту ставиться чавун із брагою, неповний. Верхняк — ще один чавун, поменше, порожній, перевернутий. Ставиться на чавун із брагою денцем угору. Щоб менший влазив у більший трохи. Треба заліпити на етиці тістом або глиною.

— Мука з крейдою найкріпша, — додає жінка.

— У верхньому чавуні робиться дірка зверху збоку. Потихеньку пробивається. І в дірку вставляється мідна трубка, обмазується наглухо. Трубка виводиться убік у шельовочне корито (чотири метрові шалівки, дно) з двома дірками по боках. Корито з водою, щоб охолоджувалася пара. Якщо не охолоджувати, узагалі нічого не піде. Якщо добре буде горіти, брага буде бігти.

У грубці горить вогонь. Грає брага. Пара іде у чавун, надітий зверху. Потрапляє у мідну трубку. Вона іде через усе корито з водою, щоб вода покривала трубку. І в кінці вибігає самогон. Перша горілка, первак, буде градусів 60-70.

Чавун може пригорати на дні. Там же не вода і цукор, а брага з картоплі і жита. Бахнеш стакан і чуєш: горіла.

P.S. Від Миколи Чичика: «Думайте про своїх друзів і сусідів. Відганяйте від себе тих, хто заздрить: «О, як ви добре живете». Або хто припрошує пити. В сторону їх. І самі відсторонюйтеся».

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №8 (1659), 22 лютого 2018 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (7)