«У полуницю корів погонемо – будуть йогуртом доїтися...»

«У полуницю корів погонемо – будуть йогуртом доїтися...», -так намагаються віджартовуватися мешканці села Чемер, що на Козелеччині, коли мова заходить про пасовище, яке в них забрала агрокомпанія «Еко-парк», що нині займається вирощуванням полуниці та лохини на чемерських землях. Сільчани з останніх сил борються за те, щоб їхні корови, як і раніше, мали місце для випасу, бо молоко – то єдиний заробіток більшості чемерян і вагомий годувальник у родині.



Як би ще добити українське село?

У Чемері лишилося центральне пасовище. Туди й погнали всім селом корів. Та місця замало для об’єднаної череди. Тож сільчани почали сваритися між собою, мовляв, сто корів додалося, розвернутися ніде. Більше того, людям зовсім незручно своїх підопічних через все село кілька разів на день ганяти, долаючи по кілька кілометрів.

«Що нам робити хтозна. Корови – це наше все. Ми живемо з молока. Але в нас вирішили відняти й цей «шматок хліба». Куди ж подіти корів? Якщо ми пустимо їх під ніж, то нашим родинам хоч іди по світах з торбою», - обурюються власники рогатої худоби.



Нині тільки й розмов про безвихідну ситуацію. Приголомшені чемерці висловили численні звинувачення на адресу господарника, який ціною людських страждань і безвиході заробляє гроші. Вже й у район, і в область зверталися і навіть до народних обранців. Дійшли й до прокуратури, щоб стосовно згадуваного аграрія вжили відповідних заходів та повернули земельні ділянки у користування громади.

«Ці екопарківці ще у минулому році хотіли передискувати наше пасовище, але ми тоді відстояли. А тепер кажуть у них все законно. Там до документів не підкопаєшся. Продумано на кілька кроків вперед. Спочатку земельні ділянки отримали люди з Києва та області. Жоден з нашого села... А потім ті невідомі людоньки продалу землю власнику «Еко-парку», - наввипередки розповідають селяни. – Куди вже тільки не писали ми. Думали наші депутати допоможуть, за яких ми так віддано голосуємо. Та їм ми потрібні лише під час виборів, а корови наші, то й поготів».

Корови є, випасати – ніде



Люди бідкаються, мовляв, село добивають всіма можливими способами. А потім дивуються, що з переферії молодь виїжджає, що одні лишень пенсіонери віку доживають.

«Для наших людей землі нема. Кому віддали землю? Громадянину Росії по суті. Читали ми про цього Чабанова. І про те, що він у в’язниці сидів, і про його земельні оборудки в Криму, де він був головою Республіканського комітету АРК по земельних ресурсах. Тепер вже й до нас дістався. Мало людям, мало! А наші хлопці на Сході воюють за те, щоб у їхніх матерів останній заробіток відібрали, - тремтячим голосом говорить мати атовця, яка просить не публікувати її прізвища, аби не накликати біди. – Нема пасовища – нема корови, нема корови – помирай з голоду...».

У Чемері й справді кожна друга родина тримає чорнорябих. І не по одній, а по дві-три, а дехто й на п’ять зважився. Тож без пасовища ну ніяк. А двом чередам на одному пасовиську теж не вихід. Бо, як запевняють господарники, для однієї корови треба 50 соток зеленої трави.

«Скільки вже будуть над селянами знущатися? Там корови попадали, бо горе-аграрії поля попирскали, тут забороняють підприємцям у селян молоко купувати, у нас пасовище забрали... Словом, уряд «піклується» про відродження села. Реклами гарні по телевізору показують, а в реальному житті олігархи знищують села. Самі мільйони заробляють, а в селян буханець хліба забирають», - розводить руками пастух.

Законно й... підозріло



Нині обов’зки сільського голови в Чемері виконує Лідія Запека, яка працювала секретарем ради, доки голова не вийшов на пенсію. Отож із ситуацією добре знайома, стурбованість селян поділяє, але вплинути на ситуацію в межах своїх повноважень не може. Те, що одні роками не можуть у законний спосіб отримати землю, а іншим це вдається так швидко, ніби за помахом чарівної палички, Лідія Іллівна не заперечує.

«У 2015-му році ТОВ «Еко-Парк» зайшло в село, поставивши нас до відома про те, що вони викупили на території Чемерської сільради 46 гектарів землі. У минулому році викупили ще й пасовище – 60 гектарів. 30 немісцевих власників земельних ділянок продали товариству свої наділи. Все оформлено одним розпорядженням. Так вони отримали землю єдиним масивом. Документи «Еко-Парк» нам надав і одразу написали заяву про присвоєння їм юридичної адреси на території сільради для виробничої діяльності. Тепер вони платники єдиного податку, як власники землі. Це мізерні кошти, порівняно з тими, які платять орендарі, - розповідає Лідія Іллівна. - Спочатку «Еко-Парк» брав участь у житті села: купили інтерактивну дошку в школу, посуд у садок. Нині вони виключно займаються бізнесом. Люди звичайно обізлилися, бо у них забрали святе. Родини з цього живуть. Робочих місць обмаль, а дітей треба годувати. У нас в селі понад три сотні корів».

Земельні ділянки для бійців АТО виділяли в шахматному порядку. Комусь в одному кутку села, іншому – десь на виїзді. Поряд ніхто не отримав, а тут одним масивом для жителів інших областей. Законно? Можливо... Та дуже підозріло. Без чарівної палички точно не обійшлося...

У ТОВ «Еко-Парк» нас зустріли м’яко кажучи не по-гостинному: перед обличчям закривши ворота, мовляв, чекайте на керівництво. Нам вдалося знайти номер телефону завгоспа Леоніда Олександровича, який відмовився спілкуватися, зсилаючись на зайнятість. Доки біля високого паркану ми чекали на когось з керівників, Леонід Олександрович машиною заїхав у двір. Ввійти за ним не вдалося, охорона не пропустила. А у черговій розмові телефоном, завгосп зауважив, мовляв, на полі кипить робота – на балачки часу нема. На прохання дати номер телефону виконавчого директора товариства Богдана Хрипуна, «турботливий» пан Леонід пообіцяв сам з ним переговорити. Після дзвінка керівництву:

- Номер телефону дати не можу. Пишіть на електронку йому листа, що хочете зустрітися, - наголосив завгосп.

- Дайте адресу...

- Шукайте в інтернеті.

На номер телефону товариства, який за порадою «люб’язного» співбесідника, знайшла в інтернеті, на жаль, так і не додзвонилася. Чому в компанії так вороже налаштовані до журналістів – не зрозуміло...

У тому ж інтернеті вдалося знайти інформацію про засновника товариства «Еко-Парк» Чабанова Олександра Івановича. Офіційний сайт Вікіпедія пише, що останній дійсно є раніше судимим уродженцем Росії.

«Чабанов у квітні 1991 року був засуджений Первомайським районним судом Владивостоку за статтею про розкрадання державного або громадського майна з використанням службового становища. Тоді суд засудив його до 6-ти років позбавлення волі, потім термін покарання був скорочений до 2,5 років. У 1992 році рішенням суду Чабанов був умовно-достроково звільнений, а в 1996 році судимість була погашена. З липня 1999 року Чабанов стає директором ТОВ «Оренджі» в Ялті. Чабанов змінив своє прізвище і став громадянином України (попереднє прізвище —Писаренко). 27 травня 2010 року призначений головою республіканського комітету із земельних питань, до того часу обіймав посаду заступника цього комітету», - так пише про Олександра Івановича загальнодоступна вільна багатомовна онлайн-енциклопедія «Вікіпедія».

... Доки хтось правдами і неправдами поповнює свій земельний банк набиваючи кишені, прості селяни, які й так потерпають від жахливого безробіття й виживають в основному за рахунок здавання молока, позбавляють місць для випасання худоби й сінокосів. А значить, і засобів до існування…

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №22 (683) від 31 травня 2018

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)