Селянка подивилась на панянку і переїхала до Києва

25-річна Діана Музиченко (у дівоцтві Колісниченко) — щаслива дружина і мама. На шлюбі з чоловіком наполягла сама: стільки років разом, або одружуємося, або розходимося. На Івана Купала у 2018 народила синочка.

Читачу «Вісника Ч» Діана і її родина знайомі по публікації «На носівському лімузині відвезли в чужу хату» (№49 за 2014 рік). Тоді писали про участь дівчини у шоу «Панянка-Селянка». Чи товаришує зі столичною панянкою? Які шоу в житті молодої мами були ще?


Юрій та Діана Музиченки із сином Ванечкою святкують рік малого

Ще два шоу!

Діана займається дитиною. У шоу анкет більше не заповнює. Останнє, де брала участь, — «Карооке на Майдані».

— Років два тому пішла за компанію з подругою на «Караоке на Майдані». Я хотіла подивитися, що там і як, підготуватися вдома, а тоді колись поспівати. А подруга виперла мене, мовляв, візьміть оцю дівчинку. Було якраз 18 років шоу. Пісні в переліку — до дня народження. Я дивлюсь той перелік і не знаю жодної композиції. Обрала з тих пісень «Хай лунають тости, тости, тости» Павла Зіброва. Зайняла перше місце. Виграла телевізор, торт здоровенний! Чоловік щасливий, усі раді. А у фіналі я вже пролетіла. Якраз устигли, бо караоке закрили потім. Приємно було, що ведучий Ігор Кондратюк поводився не по-зірковому, а як звичайний дядько.

Також знялася у спецвипуску «Панянки-Селянки». Знімальна група повторно приїздила в Носівку, зробили сюжет про заміжжя дівчини та її подальшу долю.

«Тепер би замість весілля обрала подорож»

Діана, тоді ще Колісниченко, відсилала багато анкет на різні шоу. її майбутній чоловік Юрко був ярим противником телебачення, але встояти перед натиском коханої не зміг. Так потрапила в «Панянку-Селянку» Діана, мінялась «життями» із киянкою, родом з Дніпра, Валерією Семенець, солісткою поп-гурту «Аферистки», якого вже не існує. Програму знімали вдома у майбутніх свекрів Діани Людмили та Олександра Музиченків, бо вони мали господарство. Панянка, котра приїхала в Носівку, додому до селянки добиралася на лімузині, який піймала в центрі містечка. Автівка належала місцевому підприємцю Володимиру Кравченко. На шоу Діана потоваришувала з подругою Валерії і її напарницею по співочому дуету Дією Коцар. Планувала продовжити дружбу з нею і Валерією після виходу програми, навіть на весілля з Юрою хотіла запросити.

— Дружби не склалось, — зітхає Діана Музиченко. — 3 Валерчиком (так Валерію Семенець називають близькі. — Авт.) взагалі не спілкувалися. Зовсім різні ми з нею, не зійшлися.

У п’ятницю Діану зустріла за підробітком, котрий вона називає хобі. Дівчина готує фото-зони для днів народження, хрестин, весіль. На велику металеву рамку чіпляє плакат, гумові кульки, надписи. Поки мама готує фотозону, Іванко з бабусею, Діаниною мамою Ларисою Колісниченко. Лариса Михайлівна працює учителем початкових класів, поки у школярів канікули, допомагає доньці.

— А лімузин і досі в Носівці є, — швидко перебирає пальцями, складаючи металеву конструкцію. — Правда, в центрі з номером телефону не стоїть с-, кому треба — вже і так знають, замовляють.

Зараз Діана у декретній відпустці. До неї працювала в Київському електромеханічному коледжі викладачем української мови та літератури.
Наступного року після участі у шоу вийшла заміж.

— Одружилися в 2015, — продовжує ладнати фотозону. — Ми, в принципі, уже були родиною, тільки без штампу в паспорті. Треба було або закріплювати стосунки офіційно, або розходитися. Адже познайомилися ще у 2008 році, на дискотеці, на літньому майданчику біля будинку культури. Вона вже тепер не працює. Святкували тут же, у місцевому ресторані, дівчат із «Панянки-Селянки» не запрошували. Зараз уже порозумнішала, замість святкування весілля, яке ми робимо більше для гостей, ніж для себе, поїхали б у якусь подорож. Звичайно, подобався процес приготування до свята, але саме весілля дуже стомлює. Під вечір святкування уже мрієш, щоб гості розходились по домівках, а як дістаєшся дому, то з полегшенням зітхаєш і падаєш від утоми.

Весільна подорож була у Львів.

А зараз уже Ванечці рік і чотири. Поки проживаю тут, у Носівці, то в мами, то у сверків. Збираюся в Київ до чоловіка. Там у нас кімната орендована у гуртожитку від мого місця роботи.

— Опалення увімкнули, тепер на Київ, — підтримує невістку Олександр Музиченко.

Хотіли Михайлика, а народився Іванко

— Я була переконана, що у мене буде синок, — надуває кульки ручним насосом і компресором Діана Музиченко. — Був токсикоз сильний, я казала: «Що ж ти мене так мучиш, синок». Хоча ім’я для дівчинки про всяк випадок надумала. Юра погодився з обраними іменами. Були партнерські пологи, але чоловік був трошки в ступорі. Не знав, що робити, чим мені допомогти. Не підходив до мене, і слава Богу. А от малого одразу на руки взяв, без страху. Правда, після моєї мами. Вона Ванечку схопила на руки, а я їй: «Мамо, дай Юрі сина!» Та щаслива бабуся не хотіла.

В Носівці пологового відділення нема. Обрала Бобровицю і не жалкую. Жодна мама не забуде, що було в пологовому. У мене починалася міні-депресія, я не розуміла, що відбувається. У мене був чудовий лікар В’ячеслав Петренко, цього року помер від раку. Коли приймав у мене пологи, уже знав про свою хворобу. Але з усіх сил допомагав.

О дев’ятій ранку у мене відійшли води. Подзвонила лікарю, сказав їхати народжувати. Почали стимулювати. Дуже хотіла сина Мішутку. Народжувала в ніч на Івана Купала. Вікна в пологовому залі відчинені, на вулиці гуляння у молоді. Так і народила Ваню о 23.15, майже, коли цвіт папороті шукати. Хоча це ім’я не розглядали взагалі, бо у мого рідного брата вже є Ваня. Але проти природи не попрем.

Ваню похрестили як треба, до двох місяців. У церкві Київського патріархату, це свідомий вибір нашої родини. Не хотіла в московському. Кум у нас живе поряд з Юриними батьками. А кума, моя двоюрідна сестра, з Броварів.

Ванечка пробує вже їсти сам. Пюрешку даю, а суп ні, щоб мені прибирання було менше. Намагається говорити: мама, папа, баба. Але я на тому не зациклююся. Усі діти різні. Коли буде говорити, тоді й добре.

— У Носівці від народження Вані?

— Дитинка маленька, допомога треба. І, як би ти не любив синочка, відпочивати від нього треба. І я, і чоловік у дитинстві були спокійні. І малий такий же. Зараз уже нормалізувався сон. Відлучились від груді. Годувала до 10 місяців. Більше і не треба. Поки годувала, мали проблеми зі сном. Була змучена безсонними ночами. Усіляких лікарів обходила. А Ванечка переїдав, хоч і кажуть, що материнське молоко для своєї дитини ідеальне, але мою дитину мучив метеоризм. І в нього ночі безсонні, і в мене. Зараз відійшла, набрала 10 кілограмів. Може, й багатенько, але краще бути повнішою, зате спокійною.

Хоч душ на поверсі, зате електронний ключ на дверях

— Зараз із чоловіком живемо в різних місцях, він у столиці, я в Носівці. Юрко за освітою юрист, шукає роботу за професією.

Чоловік приїздить дуже часто. Він — прекрасний тато, я навіть не очікувала, що таким буде. Я можу сина залишити не тільки з бабусями, а й з татом. У Вані з Юрою свій міцний зв’язок. І зовні синок на тата схожий.

У Києві — гуртожиток від коледжу. 80 відсотків студентів — хлопці. Вони живуть у п’ятиповерховому гуртожитку. Дівчата, котрі навчаються, займають один поверх іншого приміщення, інший поверх — для родин викладачів. Там такі ж, як ми, молоді сім’ї. Подобається, що двері закриваються на електронний ключ. Дитина не вибіжить з поверху і на вулицю. Гуртожиток коридорного типу, душ на поверсі. Але нам поки вистачає. Молоді, можемо і так пожити.

На роботу планую вийти раніше, ніж сину мине три роки. Вані було три місяці, як я стала в електронну чергу в садочок у Києві у Солом’янському районі, поряд із гуртожитком. Малий піде у садочок — станемо повноцінними киянами. У Носівку будемо приїжджати на вихідні. У планах — власне житло в столиці. Дорого, але треба на нього заробляти.

У Києві справлятимемося самі. Можливо, бабусі-дідусь на вихідні будуть приїжджати, або ми до них.

Правда, їсти треба буде готувати вже нам самим. Тут готує свекруха. Вона обожнює це діло і смачно виходить. Я навіть не намагаюся скласти їй конкуренцію, хіба підглянути, підучитися на майбутнє.

«Пришлють ескіз, а в мене виходить щось інше»

— Звичайно, мені цікаво більше замовлення в Києві, бо це в два рази дорожче за ті ж зусилля і ті ж матеріали, — розповідає Діана. — На вихідних робимо зони спільно з Юрою, — закладає блакитну кульку в білу, щоб досягти приємного небесного кольору. — Закупляю кульки в інтернеті, у спільноті таких же, як я, декораторів. Ще до вагітності почала, з цікавості. У Києві у подруги у дитинки був день народження. Почали складати фотозону. Потихеньку набила руку. Зразу ставила невисоку ціну, щоб тільки навчитися нормально робити, щоб мої роботи не були, як картинки в інтернеті: очікування — реальність. Хоча зразу не все виходило. Пришлють ескіз, я по ньому працюю. Але виходить щось інше. Гарно, але не те, що просили. Проте клієнти залишалися задоволені. Скандалів не було.

І на рочок Ванечці разом з чоловіком робили фотозону. То було особливо приємно — для своєї ж дитини. Хоча малому воно і не дуже потрібно, але виросте, покажемо фотографії, як святкували, що робили.

— Яких замовлень більше всього?

— От сьогодні роблю до 25-річчя. Але більшість — для малюків. Кольорові гамми стандартні: рожевий для дівчаток, блакитний — для хлопчиків. Люблю використовувати сріблясті хромові кульки. Беру їх оптом по сім гривень за штуку. Вишукано виглядають і гарно відтіняють-блакитні і білі.

Поки ми з Юрою в роботі, малий на бабусях. З чотирьох місяців почала лишати на дві-три годинки. Ті балують малого, хоча я це не дуже вітаю. Моя мама з нами строга була, як учитель початкових класів. З онуком м’якіша. А свекруха ще більше дозволяє Ванечці. А дітки швидко розуміють, як цим скористатися.

У Носівці у Діани уже з’являється конкуренція.

— Після мене місцеві дівчата почали також займатися оформленням фотозон. Але я адекватно до цього ставлюся. Здорова конкуренція — це круто.

Як обирати повітряні кульки?

— Я обираю виробників кульок, у котрих впевнена. Остерігаюсь Китаю. Користуюся італійськими, бельгійськими, мексиканськими, турецькими. Але, наприклад, дути гелієм найкраще мексиканські, довше тримаються, не здуваються за одну добу.

На одну фотозону треба близько двох сотень кульок.

Зараз блогери агітують відмовитися від гумових кульок, бо вони забруднюють атмосферу. Якщо поліетиленові пакети можна замінити паперовими, то від кульок просто відмовитися. Але чим замінити кульки дитині? Коли бачиш дитину з кулькою, розумієш, як мало для щастя треба.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №45 (1747), 7 листопада 2019 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)