«Мотоцикл – це молодість, свобода, відчуття вітру»

58-річний борзнянець Іван Оліфір модернізує бензинові двигуни мотоциклів на дизельні. В 1992 році створив версію дизельного мотоциклу важкого класу. Отримав патент.

На мотоцикл МТ-11 «Дніпро», винахідник встановив двотактний чехословацький дизельний двигун 1Д9ОТА. На 100 кілометрів ходу витрата від трьох до трьох з половиною літрів дизпалива (а бензину йшло вісім літрів).



Куди — «німця», куди — «запорожця»

Зараз у винахідника шість перероблених мотоциклів.

— «Круїзер» ще в процесі роботи, — піднімає чохол над мотоциклом, що стоїть просто у дворі, Іван Борисович. — Суперважкий, на базі МТ-11. Ще напівфабрикат. Бачок шліфуватиметься, — з любов’ю оглядає своє дітище. — Це фальшбак, взятий з К-750. Виконує декоративну функцію. А ось справжні баки, — відкриває кришку майстер. Всередині до боків фальшбаку туляться два менших, під дизель. — Двигун «німець» чотирициліндровий під дизельне пальне, — розказує далі. — Головна передача змінена. Рама перероблена, подовжена, щоб все розмістилося. Масляну систему по своєму зробив. Стартер редукторний. Облегшую.

Такого точно нема в інтернеті. Другий вид палива. Тяга дуже хороша. І економічно вигідний. На низах обертаючий момент великий. Це здатність долати підйом без перемикання на нижчу передачу. Тобто, я приїжджаю до гори, і він тягне на четвертій. На бензині не витягне, а цей без проблем залазить. «Круїзер» — туристичний. У горах це важливо.

В мене є всі класи на дизелі: легкий, середній, важкий.

У червоному, що на базі «Мінчака», наприклад, бак посадив позаду, за багажником. «Мінчак» найекономніший, 950 грамів пального на 100 кілометрів. Мотоцикл легкого класу. Єдиний, що перероблений з нового. Різали — серце краялося, але ідея того варта. Всі інші мотоцикли на базі беушних.

«Ява», — викочує з іншого гаража ще один мотоцикл червоного кольору. — Робоча конячка з 2003 року. Ветеран. Зручний, тут акумулятора не треба, заводь і їдь. Бак на своєму місці, рама подовжена.

А в цей «МТ» приладнав мотор від «Запорожця».

Переважно на базі «МТ» роблю. Можна ж і «японця» різати, але це гроші. Голова ідею може видати і на мільйони, але її треба фінансувати, довести до логічного завершення.

— Виключно мотоциклами займаєтесь?

— «Таврія» дизельна. Дві з половиною літри бере на 100 кілометрів. «Волгу» для сина переробив. Не жалується: чи 13 літрів бензину, чи шість з половиною солярки. Витрати дизельного пального завжди на 15-20 відсотків дешевше обходиться. І менш небезпечний відносно пожежі.

З машин, власне, і починав.

Ще є мотовелосипед. Вузол незвичайний, задній міст. Ногою штовхнув в один бік, — мопед, в інший, — перетворюється на велосипед. Ще був один з приводом на переднє колесо.

Беручись за новий мотоцикл, завжди бачу кінцевий продукт. Роблю багато креслень. Буває, хто й пиріг пече, а не знає, що вийде. Я завжди знаю. Мотоцикл для переробки купую вже під готовий ескіз.

«МТ» переробляв першим, у 1992 році, з коляскою. У 2003 році — «Яву».

2006 - «МТ»/«ЗАЗ». Мотор Запорожця, карбюратор один.

Червоний «Мінськ» — 2012 рік. Найменший розхід пального. Містом їжджу.

І супер-круїзер доробляю. Ще були вантажівки, трактор, — продав.

«Не кустарщина»

— Мотоцикли - моє хобі. Встановлюю дизельні двигуни. Переробляю під параметри швидкісні і економічні. Перший патентований дизельний мотоцикл — на базі «МТ».

Другий був чотирьохциліндровий. Купив беушну «Яву 350», поставив дизель українського виробництва СН-6Д-11.

В області тоді таким ніхто не займався. Та й по Україні, здається, теж.

— Зараз машини на газ переробляють. Дизель економніше?

— Газ — це більш небезпечно. Але од бензину дешевше. Бензин зараз 28, газ — більше 11 гривень. Але витрата дизелю найменша.

Всі мої переробки узгоджені з інститутом «ДЕРЖАВТОТРАНСНДІПРОЕКТ».

З номерними знаками, дозволені офіційно. Перереєстрація згідно інституту.

— Мотор міняєте?

— По-різному. Скажімо, на Мінчаку, півдвигуна рідні, половина — дизель. Щеплення, коробка передач — ідуть свої. Далі — дизель. Фальшбак. Насправді пальне заливається ззаду, але таке дизайнерське рішення. Інакше око різатиме.

— Де запчастини брали?

— На ринку. Всюди шукав. В Києві, Чернігові, Полтаві. Замовляємо, — привозять. Під параметри: потужність, оберти колінчатого валу і так далі.

Ще другим переробляти допомагав. До мене звертаються, я даю консультації. Це моє хобі. У когось рибалка, у когось бджоли.

Іван Борисович конструктор-винахідник. Оформив ФОП.

А за спеціальністю — інженер лісового господарства. 20 років проробив головним інженером-механіком в борзнянському держлісгоспі.

Дружина, Люба Іванівна, домогосподарка. Була ведучим спеціалістом державної насіннєвої станції. Дорослі діти, дочки-двійнята Карина і Регіна тільки закінчили навчання. Старший син Олександр працює в конструкторському бюро ім. Янгеля в Дніпрі. Виготовляє продукцію космічного напрямку.

«Не обов'язково все чисто вміти самому»

— На переробку одного мотоцикла, в залежності від комплектації і ринкової ціни, від одного до п’яти років витрачаю. Зараз важко, всі фінансові показники попадали, комплектуючі, запчастини дістати важко. І точити, і варити, і шліфувати треба. Не все я маю робити сам.

Якусь деталь, виготовити — замовляю. Вдома є: болгарки, ножі, свердла. Але не обов’язково все вміти одному. Навіть на одному заводі все не робиться. Там шини, там — акумулятор. А збирають в одному місці. Я — зборка, і не тільки. Все нестандартне, треба розробити дизайн, все виміряти. Конструкторська робота. Я художник, малюю картину. Вибираю фарби, пензлі. Продавець дає те, що кажу, він не знає, що я малюватиму. А картину, тобто, мотоцикл, створюю я. Буває, не такий пензлик дадуть, шукаєш інший. Я бачу кінцевий продукт.

Беру готовий дизельний двигун. Наприклад, з компресора. Він до мотоцикла не пристосований, це роблю я. Ніякого дива. Але це суперскладно.

Кажу: «Ось цей мотоцикл витрачає 950 грамів палива на 100 кілометрів я його випробував». Він каже: «Не вірю». «Ложи ти 100 доларів, і я. Якщо програю, я тобі віддам». А він боїться. Тобто, вірить, але охота посперечатися.

Тирили в батька керосин на мопед

— Мотоцикли завжди були моїм хобі, — розповідає. — В дитинстві ми мопеди переводили на керосин. Він в господарстві завжди був, батько брав на лампу. А я з резервної каністри тягав. Це були шкільні роки, ми ніде не заробляли, а мопеди були. Нам хотілося їздить до дівок, а бензин дорогий. І ми робили двійний кран: з одного крану запустив на бензині, трошки прогрів, перемкнув і на керосині поїхав. Розробка суто моя, інші почали мене копіювати. І от приїжджаєш ввечері до лавочки з дівчатами, а вихлоп керосиновий. Їм смішно. До речі електростанція в мене вдома так само працює, на керосиновій суміші.

— Батько триндюлів давав?

— Тихенько тирили. Керосин же рідко застосовувався, — сміється Іван Борисович. — І відслідкувати складно.

Батьків вже нема. Брата нема, сестра живе в сусідньому селі.

Замість художніх романів — технічна література

Закінчував НУБІП. Національний університет біоресурсів і природокористування. Факультет лісового господарства. На кафедрі механізації лісового господарства захищав проект дипломну роботу: «Механізація рубок догляду із застосуванням електропил».

В інституті хто футболом займався, хто на хор, хто на пиво. А я читав. Не художню літературу. Перечитав всю технічну бібліотеку. Є такі книжки, старі, що дивуєшся: наскільки технічно грамотні. Але їх мало, 1-2 примірники і читають їх 1-2 відсотки людей.

Іван Борисович показує книжкову шафу:

— Ото все технічна література. Не Дюма і не Гюго. Наверху ряд книжок дружини, а три нижніх полиці — мої. Навіть перед сном в ліжку технічну літературу читаю.

Поспорили з професором, завідуючим кафедрою Тимофієм Малюгіним про можливість створення дизельного мотоциклу. Тоді такого ще ніхто не чув. Навіть машини на газ не ставили. Тимофій Тимофійович дуже сумнівався. Тоді і двигун ще спробуй дістати. Залізна завіса, дефіцити. Зараз торгові можливості значно кращі.

По закінченню інституту прийшов працювати в борзнянський держлісгосп. Одружився одразу після отримання диплому. Спочатку поставили інженером побічного лісокористування. Гриби, ягоди, переробка. Проробив кілька місяців, — перевели одразу в головні механіки. У 1985-му році. Побачили як працюю. Мені 23 роки було. Оце житло в Борзні отримав як молодий спеціаліст.

На перший мотоцикл отримав табу від лісників. А мотозавод дозволив

Я викупив машину з лісництва, тоді дозволялось. На свій ГАЗ 69, — «бобік», як в народі кажуть, поставив німецький дизель. Запит давав на Горьківський завод, ще при Союзі, і отримав дозвіл на застосування. Газових установок ще не було.

З роботи послав офіційний запит в міністерство лісового господарства на дизельний двигун для мотоцикла. Я на той час очолював товариство винахідників і раціоналізаторів при лісгоспі. Мотоцикл призначався для лісового господарства, для обходу лісниками. Просив, щоб двигун з фонду лісового господарства дали, з резерву.

Але з цієї ідеї нічого не вийшло. Я отримав відмову, — мовляв, не займайтесь там дурницями, йдіть «по старинке», як було. Двигуна в резерві нема. Займайтесь ділом, а не своїм хобі. Мотора не дали, а дали піндюлей. Казав механік покійний: «Ваня, перед тем, как писать, нужно поставить в известность вышестоящие организации». А я, по молодості, чернігівське начальство не уважив, написав напряму в Київ.

Потім, при Горбачову, з’явились кооперативи. Я пішов приватним шляхом. Кооператив «Ікар» купив мікротрактор. Я поставив туди новий бензиновий мотор, забрав дизельний.

Тоді подав запит головному конструктору Київського мотозаводу Сергію Антонюку. Прийшла відповідь: «Завод не заперечує проти установки двигуна дизель».

Отак з’явився в Україні перший дизельний мотоцикл. Не було їх і в Союзі. В Індії розробки були. Зараз помідори на ньому їжджу поливати.

Тоді, як приїжджаю на ньому куди, завжди юрба збирається, на диковинку глянути. Коробку переробляв, там теж історія. Це треба пережити все.

«Мої технічні діти»

— На мотозлети, байкерські тусовки їздите?

— Вони до мене приїжджають. Запрошували, я такі компанії вже не відвідую. Як збираються де мотоциклісти, їдуть через Ніжин, Вертіївку. Вони знають, що є такий борзнянський винахідник. По традиції заїжджають: що нового? Звичайно, приємно. Зараз на всіх своїх мотоциклах їжджу: в Чернігів, в Вертіївку.

Я поважаю цю молодь: коли на трасі їде і показує підняту руку з кулаком, і ти йому у відповідь так само. Байкерське вітання. Мотоциклісти розуміють.

Машина — не те. Мотоцикл дає відчуття швидкості. Пузо виросте, салом обростеш — вже на мотоцикл не полізеш. Мотоцикл це молодість.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №34 (1788), 20 серпня 2020 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)