Чи блукали ви у лісі?

Якщо ноги не болять, добре ходити по лісу й збирати гриби. Ось уже й повний кошик. Час присісти на галявинці, поснідати чи пообідати тим, що з дому брав. А над головою — сонечко, небо блакитне, пташки обзиваються. У гарній компанії весело. Але й самому в лісі не сумно. Правда, заблукати можна.



«Попошукали мене!»

Любов Опецько, пенсіонерка, Кучинівка Сновського району:

— Вже по гриби не ходжу, ледве до церкви добираюсь, якийсь уже ліс. Пам’ятаю, як батько по гриби водив. Це 50-ті роки. Я маленька була, ще дошкільня. Ходили у Красні Комната, зараз уже нема такого, між Кучинівкою і Рогівкою. Я як пішла, була у платті довгому, назбирала грибів повен поділ. Обертаюсь, а куди іти, не знаю. Ото попошукали мене... Маслюки тоді возами возили, вдома чистили і здавали по 30 копійок.

«Мертвого здумай, або візьми землі і кинь через себе»

Галина Бобровник, пенсіонерка, Дніпровське Чернігівського району:

— Блукали, а як же. Коли заблукаєш, ввижається наче тебе хтось водить. Треба зупинитись, постояти подумати, ще краще присісти. Як заспокоїшся, прийде хвилина потрібна — виведе на дорогу. Ось на пошті 86-річна жінка розказувала: заблукала, то і плакала, і Бога просила. Як помолилась — почула гул машини і вийшла на дорогу. А другу так водило, що прийшла до нашого двору і питала де це вона, хоча сама теж з Дніпровського. Є ще таке повір’я — якщо заблукав — мертвого здумай, або візьми землі і кинь через себе, тебе виведе на дорогу. Зараз гриби є: і лисички, і білі, і маслюки.

«Де тряпка висить — там машина»

Марія Булденко, на пенсії, місто Сновськ:

— Років три тому їздили по чорницю, з сестрою і зятем. Як зайшла, — і кричала, і верещала, і плакала. А тоді сіла, заспокоїлась. І давай згадувати все, що знала. Дивилась по деревах: де північ, де південь, де мох більший. З якого боку сонце. Встала, на сонце пішла і на дорогу вийшла. Куди треба, поряд з тим місцем, де й заходила. Добре, що географію в школі добре вчила, пригодилося. А мене вже шукали, сигналили. Хвилювалися дуже, бо знають, як я в лісі орієнтуюся. Не менше години блукала. Тепер вже сильно ноги болять, ні по гриби, ні по ягоди не ходжу. Важко, а ліси такі захаращені. Працювала торговим економістом, і товарознавцем. А товарознавців називають «грузчик з дипломом». Стільки всього сама перевантажила — перетягала. Спину підірвала, ноги болять. А ще подруга пораду дала: прийшла в ліс — відро поставила, на гілку повище яскраву ганчірку повісила. А тоді збираєш чорницю і дивишся: де тряпка майорить — там машина.

«Мавка три години водила лісом, квадрокоптера не бачив»

Віктор Корнієнко з села Покровське Менського району з дружиною Іриною:

18 вересня ми поїхали по гриби у ліс біля села Чорнотичі Сосницького району і заблукали. Вирушили за 60 кілометрів, бо у Менському районі таких грибних місць немає. Машину поставили на лісовій дорозі. Набрали дві корзини білих, красноголовців, обабок. Принесли до авто. А потім знову пішли збирати. Грибів знайшли повно, а вийти до авто не можемо. Наче мавка нас водила.

— Вікторе Степановичу, ви вірите в мавок?

— Не без того. Скільки у житті ходив по гриби, ніколи такого не траплялось, а тут три години.

Думаю, таке вийшло напередодні празника Чуда. Ми спочатку сподівалися, що самі виберемося. Та не виходило. У лісі зв’язок не дуже. Але додзвонився до мчсників. Вони сказали, що зв’яжуться з найближчим відділенням поліції. Хвилин через 3-4 після цього зателефонували поліцейські: «Де ви? Як?» Тримали нас на лінії.

— Поліція пише, що знайшли вас квадрокоптером, який запустили над лісом. — Не бачив я квадрокоптера. Ми йшли і йшли, доки ліс не скінчився. А поліція там нас зустріла. Забрали в свою машину і відвезли до нашої.

— Після цієї історії ще поїдете по гриби?

— Аякже, аби тільки був час і хороша погода.

Тижневик «Вісник Ч» №39 (1793), 24 вересня 2020 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (2)