В’язані вишиванки Ірини Черненко

Виявляється, вишиванку можна створити не лише за допомогою голки, а й спиць. Це довела юристка і освітянка за фахом, вчителька за професією і модельєр за покликанням Ірина Черненко. Ірина Олександрівна родом з Мамекиного, якийсь час працювала вчитель­кою історії і правознавства паралельно у Смяцькій та Лісконогівській школах. Свої корективи у її життя вніс ковід, коли діти почали навчатись дистанційно. Та й інші обставини змусили залишити осві­тянську роботу. А тут війна... Мамекине зазнало окупа­ції. Довелось сидіти у підвалі.

- Було, що там і ночували, - розповідає пані Ірина. - Хронічний стрес. І тепер має­мо посттравматичний синдром.

Донька Ірини Олександрівни Софія не схотіла навчатись дистанційно, тож пере­їхали до Новгорода-Сіверського.

А от мрія з дитинства Ірини Черненко - не вчителювати, і не вивчати закони, а створювати одяг. Не просто кроїти, шити і в'язати, а моделювати, придумували його комфортним, гарним, щоб підкреслював індивідуальність. І ніс в собі код нації.

- Моя мама мене не зовсім розуміла : «На фабриці будеш рукава пришивати?..». За її настановою, пішла на юридичний. У під­сумку за фахом не працювала жодного дня. Хоча знання, які отримала, вивчаючи юриспруденцію, в житті знадобились.

А от з дітьми пані Ірині працювати по­добалось.

Та шиттям, вишиванням, в’язанням жила постійно.

- Моя бабуся Уляна Василівна все жит­тя вишивала. Останнім часом майже не бачила, однак вишивання не відкладала. Вона рано пішла за обрій. Але встигла передати мені і моїм сестрам своє захо­плення. Я запам’ятала, як вправно вона викладала голкою візерунки на полотно. А мені, тоді зовсім малій, дали клаптик тка­нини, а дідусь зробив персональну алюмі­нієву негостру голку, щоб не поранилась.

Шестирічна Іринка намагалась виводити свої хрещики цією голкою. Надто товстою і незграбною. А через пару років тато на­вчив доню ще й в'язати. «Щоб, як мама».

З часом любов до рукоділля тільки по­силювалась: в’язала вже і спицями, і гач­ком... Сукні, кофтинки, комбінезони. А модель - донька Софія.

- Я обожнюю саме дійство, коли спиці в руках співають дуетом - і народжується диво. А в голові вже замальовки двох, трьох майбутніх речей.

У виставковому залі клубу «Княжа скарбниця», де й познайомилась з тала­новитою сіверянкою, представлені ви­твори вмілих рук і креативних ідей Ірини Черненко.

В’язані речі не прості - вони «закодова­ні», тобто на кофтинках, сукнях, корсетах, в тому числі й на дитячому одязі, не про­сто орнамент - код нашої нації. Вони так і підписані: «Вишиванка «Сонячна» - із за­хідноукраїнським символічним візерунком родючості та життя, «Вишиванка-корсет», яскрава «Юність» зі зйомними рукавами і оздобленням символами розквіту, союзу Сонця і Землі. «Вишиванка «Потайна» з орнаментом на спині (тобто потай), який символізує добробут, засіяні поля. А у мереживній «Павутині» (короткому мо­лодіжному топі) поєднані символи життя, миру, благополуччя й достатку у дрібних

У дитячій яскравій мереживній сукенці закодований захист від хвороб і негативу. Ця одежина - оберіг для малечі. Тут є й «Добробут» - блакитна з широким мод­ним рукавом кофтинка з символами, на­зва якої говорить сама за себе. «Травне­ва ніч» розквітла червоним по чорному. У в’язанні використана символічна «Ружа». Оберіг роду. Дуже стильно. І в народних традиціях.

- Це жакардове в’язання, - пояснює май­стриня. - Для візерунка використовується додаткова нитка - одна чи кілька. Орна­менти - наші, українські, навіть старіші за тих, якими бабуся полотно за допомогою голки «розписувала». Мій в’язаний роз­пис зі змістом. Знаходила і занотовувала орнаменти я в бібліотеках, в тому числі й імені Вернадського. Мене дуже цікавить старовинна символіка вишивання, яку я інтерпретую у в’язання.

До речі, пані Ірина в’яже на обидві руки, тобто в’язання не перевертає. Ця особли­вість має назву амбідекстрія - рівний роз­виток функцій обох рук.

- Светр для дорослого за три дні - для мене не проблема, - усміхається Ірина Черненко. - Бажання породжує азарт. Аби час і настрій.

А ще Ірина Олександрівна любить і шити. День за машинкою - і сукня готова. Гарна, зелена, стильна. Можна з паском чи без.
- Я самоучка, тож без формул і крес­лень, - додає майстриня.

Але ж як гарно виходить! Талановитій людині всі ці «підстраховки» ні до чого.

Крім захоплення рукоділлям, у пані Іри­ни є ще одне хобі - читати. Але досить специфічну літературу - систему усного рахування Якова Трахтенберга, поглибле­ну фізику і математику, документальну іс­торію.

А мріє майстриня створити костюм з елементами петриківського розпису. Ще - мати окреме приміщення, де можна при­лаштувати швейну машинку і творити.

Поряд з в’язаними вишиванками Ірини Черненко вишивка на полотні її бабусі й прабабусі. Деякі візерунки мають шепта- ківське коріння, звідти родом прабабуся.

Тут рушники XX століття, сорочки, виши­ті хрещиком і гладдю. А серед них і ма­ленька дитяча сорочечка цвіте червоними трояндами.

- То бабуся для мене, чотирирічної, таку красу вишила. І оберіг, - усміхається мо­лода жінка.
Петля до петельки, стібок до стібка - і шириться код нашого народу, любов до Неньки-України йде в цілі покоління. Від пращурів до нащадків. І творчість пані Ірини - одна з десятків тисяч ланок, що з’єднують наші родовідні ланцюжки.
Я попросила майстриню вдягнути її в’язані вишиванки. Так би мовити, про- дефілювати залою "Княжої скарбниці". І справді - на авторці цієї краси і «за суміс­ництвом, моделі», вони ще більш розквіт­ли, розрум’янились.








Джерело: "Сіверський край", Світлана СЕКЕРА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)