Леоніда Олексієнка з Городні із Днем батька вітали навіть незнайомі люди

Світлана Більська вручила Леонідові Олексієнку Подяку за гідне виховання сина

Леонід Олексієнко мешкає в Горо­дні. Йому випало самому виховувати двох дітей: дочку Аню — із 16 років, сина Івана — із 9-ти.

— Якась біда з дружиною? — запитую.
— Знайшла собі іншого, — пояснює ко­ротко.

Будівельник по життю, він ставив дітей на ноги як умів. Старався, щоб були тру­дящими, сумлінними і не здавалися, коли важко.

— Навіть не питаю, чи складно Вам було.
— А що робити, як мати від рідних ді­тей відцуралася? Добре, що хоч були вже не маленькі.

Розмовляємо з Леонідом Івановичем напередодні Дня батька. В Україні він від­значається — із 2019-го — у третю неділю червня. Раніше чоловік навіть не знав про це, а цього року ще перед святом отримав стільки поздоровлень, що навіть трохи роз­губився. Вітали не тільки друзі, а й зовсім не знайомі люди — після того, як на офіційно­му сайті Городнянської міськради з’явилася інформація про лист з однієї з військових частин ЗСУ, який надійшов на ім’я голови ТГ Андрія Богдана і який стосувався безпосе­редньо Леоніда Олексієнка.

— Командир дуже тепло розповідав про нашого земляка Івана Олексієнка, який мужньо захищає країну, — каже се­кретар міськради Світлана Більська, ко­тра від імені всієї громади вручила Леоні­дові Івановичу Подяку за гідне виховання сина.
“Із перших днів служби він демонструє високий рівень мотивації, сумлінне став­лення до військових обов'язків, стійкість духу та щире прагнення наблизити нашу спільну Перемогу. Саме завдяки таким вої­нам, як Іван Олексієнко, Україна тримаєть­ся і бореться за свою свободу”, — кожно­го разу, перечитуючи ці слова, 63-річний батько захисника розчулюється до сліз. Від радості — що в нього все вийшло, що впо­рався. Від гордості за сина.

Але розповідає про нього по-чоловічому стисло:

— Закінчив дев'ять класів, потім ви­вчився на залізничника в Чернігові. Та за фахом працював недовго. Почав їз­дити на заробітки в Київ. Там у нього бу­ла робота в шиномонтажі.



На війні син з осені 2022-го. Кілька разів приїжджав у відпустку, але як там на службі, майже не розказував. Він і до цього не любив показувати свої емоції, а тепер став ще більш стриманим, мов­чазним.
Казав тільки, що служить кулемет­ником. А про подробиці — скупо. Мов­ляв, усе гаразд, батьку, сам же бачиш: живий — значить порядок.

І то правда. Я постійно за це молюся, бо Ваня не з тих, хто звик берегти себе.

Дочекатися дзвінка, почути синове «все нормально» — зараз для Леоніда Івановича найголовніше. Хоч, зізнаєть­ся, хочеться бод ай краєм ока зазирнути і в майбутнє, одружити сина, діждатися від нього внуків.

— Може, навіть знаєте потенцій­ну невістку?
— Не знаю. В Івана була дівчина, але щось у них не склалося. Тепер і про на­речену, і про роботу він каже однаково: «Після війни». Щойно (14 червня, за день до свята всіх батьків. — Авт.) си­нові виповнилося 27. Ще все встигне.

— А як склалося життя в дочки?
— Вона живе в Городні. Двічі зро­била мене дідом: внуку зараз 11, ону­ці 6.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)