Стало відомо, яка ситуація з поромами на Чернігівщині

На фото поромна переправа через Десну на Сосниччині, поромник Юрій Притика

На часі — сінокісна пора. Дощі добре «підростили» траву — косити є що. Та госпо­дарів, чиї сіножаті за Десною, як і кожного літа, непокоїть питан­ня: як доставити сіно додому. У більшості — надія на ще колгоспні пороми, які, попри те що їхнє місце уже в музеях, продовжують свою службу.

У Покошицькому старостинському окрузі Понорницької селищної ТГ (Коропщина) їх цілих два — у Деснянському і в Мезині.

— За один раз мож­на перевезти до чотирьох одиниць техніки, — каже староста Валентина Миш­ко. — Зараз пороми ніде не на балансі. За ними до­глядають місцеві, бо тим, хто тримає корів, без цьо­го транспорту не обійтися. На жаль, корів із кожним роком стає все менше й менше. Тільки за останній — мінус 15.
Тож поки триває сезон сінозаготівлі, забираємо наші плавзасоби з приколів і вони працюють, як і ко­лись. Решту часу не функ­ціонують.

Працівники Мезинського національного парку могли б використовувати пороми для урізноманіт­нення відпочинку туристів і приваблення їх у наші краї, та поки що цей процес не дуже активний.

— Іноді туристи самі просять покатати їх поро­мом по Десні. Для деко­го це та ще екзотика. Але бажаючих не дуже багато. А обслуговування плавзасобу — не така вже й про­ста річ, — додає староста Радичівського округу (теж Понорницької громади) Володимир Ященко. Тут пором теж іще колгоспний. — Тільки щоб підтягти його до берега чи, навпаки, відштов­хнути (в залежності від того, прибуває чи спадає вода), потрібні трактори. А вони за­раз — приватні. Треба також доглядати за припоромниками, ремонтувати. Не всі пого­джуються. Кажуть: важко.

— Та й сама переправа (адже пороми — на канатах, треба перетягувати вручну. — Авт.) теж вимагає неаби­яких фізичних зусиль? — розпитую далі.

— Тут усе залежить від умінь поромника. Якщо по­ставити плавзасіб під пра­вильним кутом, гнати його допоможе течія.—

— Як ваш пором працю­ватиме цього літа?
— Як завжди під час ко­совиці — з ранку до вечора. Людям уже оголосили: кому треба — звертайтесь до по­ромника. Він у нас не на став­ці (адже пором ніде не на балансі), працює за символічну плату від селян. Плавзасобом час від часу користуються рибалки, а також ті, хто хоче лугом добратися до Шостки.

У Макошиному (на Менщині) за потреби викорис­товують пором, що раніше належав місцевому заводу «Сільгоспмаш».

— Тепер він на балансі комунального підприємства «Менакомунпослуга», — роз­казує староста Світлана По­пок. — Пором у робочому стані. Ним можна дістатися не тільки до сіножатей, а й до де­яких сіл. Але зараз він більше на приколі. Розглядаємо його як запасний варіант, якщо, не дай Бог, того вимагатимуть воєнні події.

Єдиний із пів десятка наявних на Чернігівщині по­ром, який на приколі тільки вночі, а решту часу працює за графіком, — у Пекареві Со- сницької громади. Щоправ­да, графік (із 7.00 до 19.00) умовний — залежить від па­сажирів. Бо пором тут не для сіна. Це — єдина переправа для людей і транспорту, що сполучає 4 села старостинського округу — Пекарів, Синютин, Костирів, Кнути — із центром громади. До­братися туди сушею (через Короп) — це майже сотня за­йвих кілометрів і зайвий час. А поромом від берега до берега можна доплисти за якихось 5 хвилин.

Місцеві згадують: раніше на Сосниччині пороми були і в Малому Усті, і в Спаському та Змітневі. Тепер — тільки тут.

Плавзасіб належить гро­маді. Його орендують та об­слуговують Юрій Притика і Андрій Дудко. Андрій — по­ромник у четвертому поколін­ні. Чоловіки не просто молоді і сильні — загартовані. Слабкі тут не впораються, адже під час своєї зміни кожен із них перетягує цей водний тран­спорт через річку в середньо­му до 50 разів. Якщо заїж­джає велика машина, роботи більше.

Із першим похолодан­ням, коли крига ще тонка, поромники пробивають у ній коридор. А під час повені перевозять людей (часто з велосипедами) човном. їхнє службове приміщення на бе­резі теж адаптоване під по­вінь: хатинка стоїть на палях — щоб її не затопило під час розливу.
Ця переправа платна. На сьогодні вартість перевезення автомобілів складає 50 грн, пі­ших переправляють за 10 грн. Коли хтось не має чим заплати­ти, везуть безкоштовно. Кажуть: «Якже ще людина потрапить на другий берег?»

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)