Ірина Разон: «Музика завжди була невід’ємною частиною мого життя. А, втім, музика і є моїм життям...»

У робочому кабінеті директорки Ніжинської музичної школи Ірини Разон чільне місце займає рояль. За нього Ірина Вікторівна сідає, коли треба зібратися з думками, заспокоїтися після напруженого робочого дня чи просто відпочити серцем і душею. Та найчастіше – коли працює над розробкою чергової стратегії чи якоїсь нової справи. Колеги вже знають: якщо з кабінету директорки лунає чергова музична імпровізація на твори Баха, Моцарта чи Шопена, отже, незабаром у директорки з’явиться якийсь черговий цікавий творчий задум.

Своє перше важливе рішення, яке, утім, вплинуло на все її подальше життя, Іра прийняла ще у першому класі. Маленька школярка з військового містечка «зайчиком» сховалася між задніми сидіннями в автобусі, що прямував у місто, аби записатися до музичної школи. Допиталася в перехожих, де знаходиться потрібний їй будинок, а вже директорка школи зателефонувала батькам дівчинки, аби ті не хвилювалися через пропажу. Заодно й розпитала, чи ж справді музика для неї значить настільки багато, що заради цього вона навіть вирушила у мандри. Пізніше на сімейній раді дівчинка запевнила тата-льотчика й маму-бібліотекарку й, паралельно, організаторку усіх святкових та розважальних заходів, що проходили у їхній військовій частині, що музика й справді для неї – понад усе.

Безумовно, були моменти, коли Іринці хотілося кинути все й побігти погратися у м’яча, пострибати з подружками на скакалці чи сісти за малювання замість того, щоб вчити сольфеджіо чи нескінченно й монотонно повторювати різноманітні музичні гами. Особливо багато таких спокус з’явилося після того, як тата перевели служити в Ніжин, адже крім музичної школи школярка із задоволенням відвідувала спортивні секції, танцювальні та драматичні гуртки, які працювали у місті. Утім, усі ці бажання відразу ж зникали після суворого маминого – «ти ж сама цього хотіла, тепер вже пізно відступати. Чи слабо й ти не господарка своєму слову?».

«Згодом я й сама неодноразово повторювала цю фразу своїм вихованцям, якщо в них щось не виходило й починали з’являлися думки про завершення музичної освіти й це майже завжди спрацьовувало. Бувало, навіть додому приходила, аби поговорити з батьками, якщо бачила в їхньої дитини великий творчий потенціал, розуміла, що згодом вона й сама пошкодує про це своє поспішне рішення».

Музика й справді згодом витіснила з серця дівчини все зайве, залишивши тільки музику. Саме любов до музики привела Ірину до Чернігівського музичного училища імені Левка Ревуцького, де вона навчалася за освітньо ­професійною програмою фортепіано. Вищу професійну освіту продовжувала здобувати на музично ­педагогічному факультеті Ніжинського державного університету імені М.В. Гоголя й паралельно вже навчала студентів у Ніжинському фаховому коледжі культури та мистецтв імені Марії Заньковецької.

«На жаль, були часи, коли ця професія приносила більше моральне задоволення, мало сприяючи матеріальному достатку родини. Утім, я дуже швидко зрозуміла, що торгівля, бізнес – це геть не моє. Тож повернувшись у творчу обстановку, я знову опинилася у своїй улюбленій стихії», ­ згадує Ірина Вікторівна.

За тридцять п’ять років педагогічної праці Ірина Вікторівна виховала не один десяток таких же, як і вона, залюблених у музику фахівців. Хтось, ось як Марина Батрак та Тетяна Колесник навчають цієї професії вже своїх власних студентів, багато її випускників навчають музичної грамоти вже своїх вихованців у музичних школах та школах мистецтв Чернігівщини та за межами області. У Львівському військовому ліцеї продовжують музичну династію Разонів й власні онуки Ірини Вікторівни – Роман та Владислав.

«А втім, навіть якщо в когось надалі й не склалася з музичною кар’єрою, думаю, що ця любов до прекрасного залишиться в їхньому серці назавжди. Принаймні, саме так мені хочеться вірити й сподіватися».
Близько двох років тому Ірина Разон очолила колектив Ніжинської музичної школи й це стало ще одним черговим етапом її професійної, тепер вже керівницької, кар’єри.

«Після переїзду до Ніжина я теж тут навчалася, ­ згадує жінка. – Та повернутися у заклад, де вже давно склалися певні традицій та звичаї, але вже у якості керівника, дуже непросто. Й, головне, ­ надзвичайно відповідально. Адже життя не стоїть на місці, й музичне – також. З’являються нові освітні програми, за якими потрібно не просто встигати, а й розвиватися не тільки вихованцям, а й самим викладачам. На музичному небосхилі запалюються нові імена сучасних талановитих композиторів, чия творчість має проростати в серцях та душах юних музикантів. А ще Ніжинська музична школа ­ це не тільки про навчання, а ще й про матеріальне забезпечення, комунальні платежі й заробітну плату, про наповнюваність класів, фаховий викладацький рівень, про підтримання в належному стані навчальних класів та території школи. І про участь у численних Всеукраїнських та міжнародних конкурсах та фестивалях, звідки їхні колективи – «Ніжинські сурми», «Промінець», «Спалах», «Барвінок», «Домісолька», «Веснянка», ансамблі гітаристів, домристів, кларнетистів, сольні виконавці ­ завжди повертаються з нагородами та визнанням теж у першу чергу має піклуватися директорка…



До речі, якщо говорити про творчість, то нещодавно колектив музичної школи з тріумфом повернувся після участі у Міжнародному фестивалі мистецтв «YULA Spring Fest», який вперше після тривалої перерви офлайн проходив у Києві. Ніжинці на ньому виступили у шістнадцяти номерах, представляли практично всі відділення. Й отримали дипломи лауреатів за десять перших та шість других місць у своїх номінаціях. Ірина Вікторівна надзвичайно пишається таким визнанням мистецького таланту своїх вихованців та їхніх викладачів…

У робочому кабінеті директорки чільне місце займає рояль. За нього Ірина Вікторівна сідає, коли треба зібратися з думками, заспокоїтися після напруженого робочого дня чи просто відпочити серцем і душею. Та найчастіше – коли працює над розробкою чергової стратегії чи якоїсь нової справи. Колеги вже знають: якщо з кабінету директорки лунає чергова музична імпровізація на твори Баха, Моцарта чи Шопена, отже, незабаром у директорки з’явиться якийсь черговий цікавий творчий задум. Зараз ось, наприклад, до Дня міста хочуть організувати на подвір’ї школи імпровізований концерт-­звіт усіх своїх відділів: фортепіанного, вокально­ хорового, народних інструментів, струнних, духових. Звичайно, це буде музика саме наших, українських композиторів – визнаних та відомих у всьому світі корифеїв й сучасників.

«Свого часу у музичних колах багато хто вважав, що без Рахманінова й Чайковського у нас не буде музики. Це не так, наразі наша українська музика стає дуже популярною, набуває поширення. Наші композитори й аранжувальники Стеценко, Лисенко, Степовий, Барвінський, Станкович, Польова, Птушкін, Фільц, Колодуб, Шевченко, Канке… Й цей музичний ряд можна продовжувати й продовжувати. Нам та нашим послідовникам ще доведеться докласти зусиль, аби сформувати таке поняття як сучасна українська музика, у тому числі й моя улюблена класична, набувала дедалі більшого поширення та звучання…».

Комунікабельна, демократична, сучасна й водночас вимоглива керівниця; творча особистість; сильна, самодостатня, цілеспрямована жінка; любляча мама й турботлива бабуся; щира подруга, з якою можна поділитися потаємним, яка вміє заспокоїти, розрадити, з якою можна про все на світі поговорити і помовчати… І насолодитися чудовою мелодією, що ллється, здається, з самого серця педагогині…

Джерело: "ВІСТІ"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)