Директор школи №12 Василь Гопаченко: «Правда - це те, на чому повинен будуватися весь світ»

Найвищою своєю чеснотою він вважає терпіння, але його лібералізм закінчується тоді, коли мова йде про ворогів України. Йому важко приймати рішення, що стосуються моралі, а найповчальнішим уроком життя для нього став урок поваги до іншої людини. Він вільно володіє німецькою, любить слухати музику, вирощувати та фотографувати квіти і подорожувати. Викладає математику, допускає, що в житті щось може відбуватися поза логікою. Він – директор школи №12 Василь Гопаченко.



- Ви учитель математики. Чому саме математика?
- Вибір був багатий. Скажу чесно, я дуже захоплювався історією, хімією, біологією, був активістом шкільного музею. Але математика виявилась тією наукою, яку мені довелося викладати для своїх однокласників. Трапилось так, що в школі було 42 учня разом зі мною. Навчались і розуміли математику від 6 до 10 людей. Але якщо задавали складні задачі, то мені доводилось приходити в школу дуже рано і розтлумачувати їх декільком однокласникам, а вони в свою чергу передавали знанням всім іншим. Друга причина, через яку я обрав математику - те що на неї ніякі політичні вподобання не впливають, а істини які вона розглядає і логіка, якої вона навчає - залишаються вічними і стабільними в цьому житті. При тому, що без них людина просто не може обійтися.

- Яка цифра ваша улюблена?
- Думаю, що 12 та 13. Так трапилось, що мене по життю супроводжували ці дві цифри - будинок в якому я народився и гуртожиток, в якому я жив - мав 13-й номер, мій кабінет за номером - 13-й, школа в якій працюю - 12-та. 12 місяців у році, 12-бальна система оцінювання, 12 апостолів не дарма було поряд з Ісусом Христом.

- Все ваше життя пов’язане з цифрами, а в нумерологію вірите?
- Деякий час захоплювався, багато на цю тему пропустив літератури через себе. Піфагорійська школа в свій час славилася тим, що приділяла увагу нумерології, за датою і часом народження намагалися вивести універсальне число, яке характеризує людину. Частково це справджується і частково я в це вірю - нумерологію і гороскопи.

- Учитель має ділитися знання, показувати напрямок, де знайти і як це легше зробити. А ви ніколи не відчували внутрішнього егоїзму з приводу того, що потрібно ділитися цими знаннями з іншими?
- Треба розуміти, що якщо ти ділишся, то отримуєш в замін в троєкратному розмірі, якщо мої учні досягають успіхів - це і мій успіх також і мої знання у світі, які я дав людині - помножуються через неї.
Я й сам є продовженням своїх вчителів і професорів, які мене вчили, до цих пір кожного з них пам’ятаю. Мені дуже з ними повезло. Іноді навіть на підсвідомості копіюю їх рухи, як наприклад вже нині покійного Якова Обрамовича Ройтберга. Тож для мене, коли діти тебе продовжують - це дуже і дуже приємно.

- Задачі бувають складні і інколи учні видають рішення, які є кращими ніж мої. І тоді задача вчителя - усвідомити, що дитина мислить краще, що твої стереотипи заважають тобі будувати нові підходи. Тож ще й через цю причину мені ніколи не жаль ділитися своїми знаннями.

- Вам особисто в житті з дітьми легко чи важко?
- Діти були є і будуть набагато краще ніж ми. І це потрібно розуміти. Нам інколи не хочеться приймати це в себе і ми думаємо, що все опанували, але треба розуміти, що діти залишаються кращою частиною, яка буде йти вперед в розвитку і т.д.. Нам прийдеться в свій час, коли ми стаємо старшими уже до них підтягуватися. Мені з дітьми по різному бувало. Якісь невдачі були, особливо, коли ще тільки починав працювати, іноді і до сліз доводили. Але я хочу сказати, що з дітьми завжди можна знайти спільну мову.
- Пам’ятаю, к в 1992-му році я випускав свій перший випуск і вони щось утнули, через що я на них дуже розізлився і кричав. А на першій парті сиділа дівчинка Ірина Нехаєвська, яка зараз працює в Канаді, викладає в університеті дисципліну з кіберзахисту банківських даних і каже: «Василь Васильович, ну чого ви кричите, ми все одно знаємо, що ви нас любите». Я тоді на 10 секунд завмер і думаю: а чого я і справді кричу? І це мене навчило, що твої негативні емоції, якщо вони щирі і викликані тим, що ти за них переживаєш - діти завжди приймуть і зрозуміють.

- Діти коли-небудь змушували вас пожалкувати, що ви обрали свою професію?
- Єдиний біль, який залишається в моєму серці і душі, - те що багато моїх учнів виїхали за кордон. Дуже круто, що вони реалізувалися, як професіонали - працюють у Гуглі, Твітері, очолюють відділи зі створення штучного інтелекту, стали кандидатами, докторами наук і т.д., але дуже прикро, що вони покидають Україну.

- Що вас приваблює, а що навпаки дратує в сучасності?
- Стрімкий потік інформації дуже радує та розвиток багатьох сфер діяльності людини. Найбільшим негараздом суспільства вважаю засилля фейкової інформації. Адже не кожна людина може фільтрувати інформаційний потік. Сподіваюсь, людство прийде до того, як розрізняти якісну інформацію від неякісної.

- Також, дуже б хотів, аби сучасні батьки звернули увагу на те, як неякісно харчуються їх діти.

- Що читаєте останнім часом?
- Останні 20 років читаю літературу виключно німецькою мовою. Так трапилось, що в 2001-му році довелось починати вивчати німецьку мову, яку я ніколи не любив і вона видавалась мені грубою. Після того, як відбулась перша поїздка наших дітей до Німеччини за рахунок Чорнобильского фонду, то там я зрозумів що без знання іноземної мови - дуже важко. Без читання я взагалі не уявляю свого життя, паралельно читаю 2-3 книжки. Дружина в мене - літератор і подекуди цього не розуміє. Обов’язково маю прочитати перед сном хоча б 10-15 сторінок. До читання привчили ще в дитинстві, хоча батько був простим робітником прочитував 10-15 книжок на тиждень. Мама теж дуже любила читати.

- Чому школа ніколи не навчить, що має дитина розуміти в майбутньому житті?
- За великим рахунком від сім’ї залежить духовний світ дитини. В цьому світі школа займає певний відсоток, але школа не може навчити любові - тільки родина, причому своїм прикладом.

- Який у вас був найскладніший урок в житті?
- Розкажу історію, яка навчила мене ставленню до дітей і до людей взагалі. Після другого курсу я тоді ще 19-річний був на практиці. Тоді це називались піонерські табори. Я був старшим вожатим першого загону, де були найстарші діти - 15-16-літні юнаки та дівчати. На той час обов’язковою була ранкова руханка та біг по колу, одна з дівчат на неї не вийшла, а я через це отримав догану від начальника табору. Я її пізніше заставив пробігти ці 3 кола. За цим спостерігала жінка, мати 5-ох дітей, яка працювала вчителькою в Києві. Ця вчителька підійшла до мене та запитала: "Василь, а ти ніколи не думав про те, що людині, дитині, властиво не підкорятися? А подивись, но, яка та дівчинка худенька, може в неї сил не було на ту пробіжку вийти, а вона тобі нічого про це й не сказала". З тих пір я запам’ятав, що якщо дитина чинить спротив, - то це нормально. І для мене то був урок на все життя, завдяки якому я зрозумів, що діти не мають вчителю підкорятися на 100%. Тож потрібно вміти вибачати та бачити в кожній людині найкраще, а якщо ти не спроможний знаходити в дитині те краще, то йди зі школи геть.

- Які життєві рішення даються вам складно?
- Казати слово "ні".

- Довго вагаєтесь, коли приймаєте рішення?
- У всіх випадках, де справа стосується моралі, - я довго вагаюсь.

- Вам доводилось розбирати свій власний характер?
- Скажу чесно, стараюсь не копатися. Можливо десь до 35-три років задавався певними питаннями, чи правильно я живу чи ні, але на щастя той період вже минув і наступило певне полегшення. Аналізувати себе - не дуже вдячна справа, в реальності може навіть нашкодити. Але інколи приходиться задумуватися над своїми певними рисами характеру та вчинками, але стараюсь не зациклюватись на цьому. Мені шкода часу на те, аби роздумати над тим, що відбулось. Я дотримуюсь принципу - те що відбулось, ти його не повернеш, тому не треба там копирсатися. А якщо думати про те, що відбудеться, то ж воно часто від тебе й не залежить.

- Коли ви буваєте твердим і непримиренним?
- Якщо це наступає на моральні принципи іншої людини.

- Які риси характеру ви б хотіли в собі змінити?
- Вміти частіше говорити слово "ні", ніж "так".

- А чим ви пишаєтесь?
- Перш за все тим, що я трудоголік. Наполегливість і терплячість, цілеспрямованість і стратегічне мислення є моїми сильними сторонами.

- Для чоловіка сентиментальність це плюс чи мінус?
- Плюс. Якщо ти чуєш класну музику і тебе не пробирає, - то виникає питання а чи розвинена чуттєва сторона такої людини? Чоловік при цьому не обов’язково повинен показати сльози. Особисто я не можу бачити дитячі сльози. А ось щодо сентиментальності з ворогами України - то тут мій лібералізм закінчується.

- Як ви реагуєте, коли щось відбувається поза логікою і розумінням?
- Інколи відбуваються речі, що виходять за межі нашої свідомості і коли я не знаходжу цьому пояснення, - то це трохи дратує. Але є таке поняття, як Боже провидіння.

- Наскільки ви весела людина?
- За своєю натурою я завжди весела людина певною мірою. В студентські роки завжди був душею компанію, обов’язково мав розповісти 10 анекдотів, які знав напам’ять, щоб усі реготали та падали. З віком, звичайно, все трохи змінилось, що прикро. Емоційний стан людини також зношується, це треба мати на увазі, всім хто живе в цьому світі. Радію новому, адже коли перестаєш - це ознака старості.

- Чи все можна людині простити?
- Не все. Зраду не можна. Зрада, якщо відбувається, то це, як правило не один раз. Людина, яка зрадила вона зрадить і вдруге і від таких людей потрібно відходити. Не люблю брехливих людей, які зазіхають на чуже. Найгіршою якістю людини я вважаю заздрість, тому що вона породжує всі інші негативні речі.

- Чи всі гріхи можна спокутувати?
- Біблія вчить, що всі. Але я вважаю, що гріх вбивства не можна спокутувати, вона апріорі не може бути прощена, щоб мені там не розповідали. Не можу зрозуміти матерів, які кидають своїх дітей.

- Бачила в вашому Фейсбуку фото квітів, ви садівник?
- В нас є дача, і квітами більше займається дружина, я ж їх більше люблю фотографувати. Я люблю вирощувати жоржини та гладіолуси, у жінки - інші направлення.

- Ще які хобі у вас є?
- Люблю кататися на лижах, ходжу на нашу лижну базу. Велосипед, плавання, вивчаю іноземні мови. Мотовілова Ніна Яковлівна, нині покійна, яка працювала в цій школі навчала мене німецької дуже багато років. Вона володіла хох-дойч - це високопарна німецька мова, якою сучасні німці не володіють.

- Ви багато подорожували до карантину. Є якісь місця, куди хочеться повернутися?
- Всім бажаю побувати в Сан-Франциско, це місто, яке заворожує. Є ще таке містечко Хальберштат в Німеччині - воно як друга Батьківщина для мене. Це пов’язано, в першу чергу, з друзями та людьми, які там живуть і з середньовічним духом, який там зберігся, не дивлячись на те, що під час Другої світової війни місто розбомбили. Гамбург мене також підкорив. Німецький Любек рекомендую подивитися та Квітленборг, взагалі, щоб пізнати Німеччину краще їхати до глибинки.



- Яка з чеснот ваша на сто відсотків?
- Терплячість.

- Улюблена фраза або слово німецькою.
- Делібе - любов.

- Що вас може щиро здивувати?
- Класна романтична музика.

- Що вас може вивести з ладу?
- Зрада іншої людини.

- Едуард Осадов писав: Все те, що не встиг зробити до 30-ти років, потім, скоріш за все вже не встигнеш. Що ви не встигли зробити?
- Думаю, що встиг все. Хоча, якщо подумати, то хотілось б освоїти програмування.

- Яку музику слухає Василь Гопаченко?
- Люблю Баха, Шопена, сучасні аранжування, попестраду, це в мене від батька.

- В родині ви учень чи вчитель?
- Скоріше вчитель.

- Бути мудрим чи досвідченим?
- З досвідченості випливає мудрість. З мудрістю не можна народитися, надбати проживаючи життя - так, але тоді коли вмієш робити висновки. Тому - обираю мудрість.

- Процес чи результат?
- Процес.

- Слово чи меч?
- Слово.

- Щастя для вас це?
- Любов.

- Самотність?
- Це туга душі.

- Правда?
- Це те, на чому повинен будуватися весь світ.

- Родина для вас - це?
- Цілий всесвіт.

- Що таке золота середина?
- Вміти залишатися людиною в будь-якій ситуації.

- Порадьте, як перебувати постійно в золотій середині?
- Це означає вміти робити крок назад та давати собі на обдумування того, що хочеш сказати, хоча б декілька секунд.

- З усіх кольорів та відтінків, який ваш улюблений?
- Зелений.

Джерело: Чернігів. Я тут живу, ведуча Юлія Найда

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (3)