У Надії Черствої - троє чоловіків з родини добровольці

2023-05-25 16:10:08
2774 0
Перебуваючи у Рождественському, познайомилися з Надією Василівною Чер­ствою. У неї на російсько-українській війні троє членів родини. У перші дні вторгнення до лав ЗСУ приєднався зять Олег. Вони зараз з Катею у Львові проживають, бо Олег з тих країв. Навесні минулого року поставили рідних перед фактом, що під­уть воювати і внуки. Один з них - рідний, а другий - не зовсім. Владислав - синів син. Зараз йому 21 рік, а минулої весни на поча­ток широкомасштабного вторгнення тільки 20 виповнилося. І тут на тобі - ошелешив батьків своїм рішенням, що піде у військо. А другий внук - чоловік внучки - Віталій. Йому тридцять. Удвох домовилися, разом і пішли до військкомату, контракт підписали. Сказали вдома: «Так треба. Чого в селі сидіти, коли всі воюють, батьківщину захи­щають», - така була позиція хлопців. Обоє потрапили до одного батальйону. Після навчання у Чернігові їхня дорога пролягла до Бахмута. Віталій отримав контузію. Після лікування трохи побув дома. Нині на білоруському кордоні. А Владислав восени вибув із строю, пробувши у гарячій точці півтора місяці. Потрапив у госпіталь, довгий час був на відновленні вдома.



- Владик до 18 років був дитиною-ін- валідом, мав проблему з ногою, робили навіть у Києві операцію, замовляли ор­топедичне взуття. Але ж пішов на війну. Там, на сході України, отримав легку контузію, погіршився зір. Але то не біда у порівнянні з тим, що «упав» на ноги. Ліку­вався, робили обстеження, але причини, чому ноги відмовили, не виявили. Ходив на милицях, зараз з палицею пересува­ється. Треба більш детальне обстеження робити, аби виявити причину, - бідкалася Надія Василівна.

Відтоді, коли рідні пішли на війну, у Надії Василівни немає спокійних ні днів, ні ночей. Усе телефонує то до дочки, то до невістки, то до внучки, аби дізнатися як там їхні захисники.

- Одні хвилювання. Було, що по декіль­ка днів хлопці на зв'язок не виходили. То як тут спокійним залишитися можна. Як війна почалася, так і зупинилося життя. Спокійно ми жили, все у нас було, а тепер одні переживання, - каже.
Багато горя принесла українцям ця клята війна, яка розділила наше життя на «до» і «після». А у тих, у кого на фронті рідні і близькі люди, то справжнє випро­бування, яке забирає і нерви, і сили, і роки життя. Час іде, а здається, що воно зупи­нилося, коли ворог напав на нашу землю. Саме такі відчуття і в Надії Василівни.

Надія Василівна - звичайна сільська жінка, яка все своє життя пропрацювала у колгоспі дояркою. Зараз на пенсії. Ось тільки заробила пенсію зовсім маленьку: дві з половиною тисячі гривень, на яку і не прожити, якби не корова та городи. А у чоловіка, який працював на різних роботах, і того менше - мінімалка. Про­живають удвох. Але це тільки зараз. Під час пандемії, згадує, у невеликій хатині проживало восьмеро душ, а на початку широкомасштабного вторгнення п'ятеро, серед них - дитина.
- Ох, і важко було. Гроші на картці є, а в гаманці порожньо, бо зняти їх ніяк. У банкоматах грошей не було. Ні за що було навіть хліба купити. А дитина ж щось і смачненького хоче. Ото і вижили, що ма­ємо власне господарство. Своє молоко, картопля...

Мали зустріч і з Владиславом, який проживає у центрі Рождественського зі своїми батьками. Вийшов, спираючись на паличку. Сфотографуватися відмовився. У війську був постачальником, розповідає, перевозив автомобілем на передову боє­припаси, воду, харчі. Про Бахмут і що там довелося пережити - сьогодні згадувати не хоче. Казав, що все, що перевозив, до­водилося і розвантажувати, ото і сталася така біда зі спиною, що ноги перестали ходити. Спати практично не доводилося, ото хіба коли завантажують машину, то на трішки задрімаєш. І ні слова про те, що було страшно, важко. Каже, що це тут страшно чути про те, що там коїться, а коли потрапляєш на передову, там по-іншому на все дивишся - аби самому вижити та людей всім забезпечити.

На час виходу газети Владислав по­вернувся у стрій. Службу несе поблизу кордону, як і Віталій, але в іншій частині. Олег після поранення і перенесеної опе­рації досі на лікуванні і навряд чи тепер зможе захищати Батьківщину.

Троє чоловіків з родини Черствих - Олег, Віталій та Владислав - добровольці. Вони з перших місяців стали на захист Вітчизни від рашистської навали. А рідні і бабуся Надя моляться, аби живі та здорові були їхні захисники, та скоріше прийшов довгожданий мир.

Джерело: газета “Нові горизонти”, Людмила КОВАЛЬЧУК

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
На Чернігівщині попрощалися з двома військовими 2024-06-21 18:51:03 Збірна України здобула вольову перемогу над Словаччиною на Євро-2024 2024-06-21 18:34:13 Водолази поки що не виявили на дні чернігівських водойм вибухонебезпеч... 2024-06-20 18:44:51 На Чернігівщині попрощалися з чотирма військовослужбовцями 2024-06-20 18:32:42 У Чернігові чоловік побив 8-річного сина військового 2024-06-20 18:24:58 Уродженця Молдови, якого 4 роки тому ледве не вбила знайома, засудили ... 2024-06-20 18:03:41 Понад два роки мешканці будинку №7 на вулиці Савчука платять двічі за ... 2024-06-20 17:10:30 Автобусні маршрути №31 та 25/25А тимчасово змінять свій рух 2024-06-20 16:09:53 Працівник КП «Чернігівводоканал» розповів, як загинула його родина 2024-06-20 15:58:55 Хотіла вигідно закрити кредитний рахунок, натомість втратила 181 тисяч... 2024-06-20 15:37:53