Чорнобильські доплати — не для всіх

На фото Надія Ланько та Володимир Попруга

У листопаді минулого ро­ку голова Комітету з пи­тань бюджету Верховної Ра­ди України Роксолана Підла­са заявила, що «уряд наре­шті «бере за роги» і намага­ється розв’язати проблему відсуджених у судах надве­ликих пенсій для привілейо­ваних пенсіонерів», й опри­люднила зміни до проек­ту державного бюджету на 2025 рік. Однією з них ста­ли обмеження при отриман­ні так званої чорнобильської доплати для непрацюючих пенсіонерів у зоні відселення.

— Ціна питання виплати цих доплат новим «поселенцям» — близько 15 мільярдів гривень. Тому з наступного року вони здій­снюватимуться лише тим, хто дійсно живу зоні відселення з 1986 до 1993 року, — пояснила Роксо­лана Підласа.

Здавалось би, усе логічно: жив у зоні відселення в найнесприятливіший час — маєш право на ком­пенсацію, не жив — не маєш. Про­те на ділі, виявляється, усе не зо­всім так. Саме ті пенсіонери, які все своє життя пропрацювали, прожили і зараз живуть на тери­торії відселеної зони, доплати не отримають. Причина проста — держава чомусь вимагає від них підтвердження не факту прожи­вання, а факту реєстрації на цій те­риторії, з якою в селах є великі пи­тання. Мешканці ж великих насе­лених пунктів, які на території від­селеної зони могли й не жити, зате мають давню реєстрацію там, гро­ші отримають. Як тут людям не по­скаржитись на чергову несправед­ливість?

— Так звану чорнобильську до­плату ми отримували всього півто­ра року. Та й то... Пенсійний фонд призначив нам її лише після відпо­відних судових рішень. Кожен пен­сіонер, що претендував на цю до­плату, сам шукав собі правозахис­ника, який і займався цією спра­вою. Усього таких пенсіонерів у на­шому селі п'ятеро. Це ті люди, які ніколи звідси не виїжджали. Я се­ред них — наймолодший, решта — віком від 86 до 89 років, а то­му відстоювати свої права їм за­раз дуже непросто, — говорить 74-річний мешканець села Зубахи на Ріпкинщині Володимир Попруга.

— Виплата, і правда, бу­ла непоганою — призначалася во­на виходячи або із заробітної пла­ти, одержаної людиною в зоні від­чуження у 1986-1990 роках, або ж із п’ятикратного розміру мінімаль­ної заробітної плати, встановле­ної законом на 1 січня відповідно­го року. А тому в декого ця допла­та сягала понад 17 тисяч гри­вень. із 1 січня 2025-го її відміни­ли. Воно й зрозуміло — у країні ві­йна, а це таки немаленькі гроші, які можуть піти на утримання військо­вих, тож ми згодні і на нову допла­ту, яку встановила держава, хоч вона набагато менша (2 361 грив­ня. — Авт.). З нинішніми мізерни­ми пенсіями це також непогана до­помога, але ж навіть її отримати ми не можемо.

Згідно з Постановою Кабмі­ну Ns 1524 від 27 грудня 2024 року «Деякі питання здійснен­ня у 2025 році на період воєнно­го стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постій­но проживають у зоні безумовно­го (обов’язкового) відселення та в зоні гарантованого добровіль­ного відселення», умовами отри­мання чорнобильської допла­ти є «встановлення факту про­живання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільно­го відселення станом на 26 квітня 1986 року або в період із 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року та статус особи, яка постраждала внаслідок Чорно­бильської катастрофи». І якщо щодо другого запитань не вини­кає, адже кожен отримувач цієї до­плати мав і має відповідне посвід­чення, то стосовно першого дер­жава встановила юридичну базу, якою підтверджується цей «факт проживання», і виявилося, що на­справді мова зовсім не про прожи­вання, а про реєстрацію, відомос­ті про яку мають бути зазначені в Єдиному державному демогра­фічному реєстрі, відомчій інфор­маційній системі Державної мі­граційної служби, Реєстрі терито­ріальної громади або в інших дер­жавних реєстрах. Отут і є заковика — даних про реєстрацію мешкан­ців Зубахів у цей період в жодно­му реєстрі немає. Необхідні зміни мали б внести до реєстру громади, але... для цього немає закон­них підстав.

— Реєстр територіальної гро­мади ведеться на основі даних про реєстрацію її мешканців. Є три документи, за якими ми вносимо ці дані: штамп реєстрації в паспорті, спеціальні талончики з Державної міграційної служби і дані будинкових книг, — пояснює спеціаліст першої категорії за­гального відділу Ріпкинської се­лищної ради Лариса Гладка.

— У мешканців нашого села ре­єстрація в паспортах зазначається лише з 1996 року — саме тоді ми змінювали радянські паспорти на українські. Ми звертались у Державну міграційну службу в Черні­гівській області, і нам відповіли, що інших даних у них немає — наші радянські паспорти були знище­ні десятки років тому. А будинкові книги в той період у селах взагалі не велися. У старостаті нам вида­ли довідки, де зазначено, що в пе­ріод із 198 6до 1993 року ми там проживали, але додали, що змін до реєстру самі вносити не будуть, мовляв, це має зробити гро­мада. У громаді ж кажуть, що цих даних для внесення змін недостат­ньо, — розводить руками Володи­мир Попруга.

— Свого часу Державна мігра­ційна служба передавала нам спе­ціальні талончики з даними меш­канців громади. Дату реєстра­ції, зазначену на них, ми й вноси­ли до реєстру. У принципі, це ті ж самі дані, що і в паспортах людей. Якщо на момент зміни паспорта в ньому було кілька адрес реєстра­ції, то до нового документа вноси­лася лише остання. 6 випадки, ко­ли при зміні паспорта зазначалася стара дата реєстрації, а є, коли да­ту ставили за фактом видачі доку­мента. За яким принципом вноси­лися ті чи інші дані, зараз ми сказа­ти не можемо, адже до 2016 ро­ку цим займалися паспортні сто­ли. Попередні паспорти утилізува­лися, талони в ДМС теж оновлю­валися з внесенням нових даних, а старих не залишалося, — перелі­чує Лариса Гладка.

— Щодо інших архівів... На той час у селах вели­ся погосподарські книги. У них за­значалося, хто жив у селі, коли на­родився і помер, де працював, да­ні паспорта. Тобто вся інформація про прибулих-вибулих людей, ось тільки даних реєстрації в погосподарських книгах не було. А в реє­стрі має бути саме реєстрація. Так, у селі на основі даних із погосподарської книги можуть дати довід­ку про фактичне проживання, але вона не є підтвердженням того, що людина була там зареєстрована.

Дуже хотілося б допомогти людям, але ми просто не маємо такої змо­ги! Зараз навіть якщо вони звер­нуться до суду, щоб ми внесли зміни до реєстру, суд все одно ніде не знайде підтвердження конкретної дати їхньої реєстрації,

— Це просто якийсь абсурд! Моєму батькові 89 років. Він уже нікуди не вихо­дить, тож у всі інстанції з його до­кументами ходжу я. Усе своє жит­тя тато прожив (і до цього часу жи­ве) в Зубахах. Звідси він не виїж­джав, жодного разу місця реєстрації не змінював. І я просто не мо­жу йому пояснити, як так вийшло, що у свої майже 90 йому ще тре­ба комусь доводити, що він тут усе життя зареєстрований, — обурю­ється дочка зубахівця Олексан­дра Примакова Надія Ланько.

— Уже кілька місяців ми ходимо по колу. Де вже тільки не були, але всюди нам лише вказують, які па­пірці ми маємо знайти. А де їх зна­йти? Ну хіба це люди винні, що ко­лись працівники якихось держав­них органів вирішили попалити всі архіви з людськими документа­ми? Ну як тепер можна вимагати з людей зробити витяги з реєстру проте, чого не існує в природі? По роз'яснення я навіть звернулася на гарячу урядову лінію, і днями мені прийшла письмова відповідь, що допомогти нам може саме Пенсій­ний фонд, бо в постанові зазначе­но; «Факт проживання органами Пенсійного фонду України вста­новлюється за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслі­док Чорнобильської катастро­фи; у Єдиному державному де­мографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Держав­ної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця про­живання такою особою в пері­од після 1 січня 1993 року». Отож спробуємо ще цей варіант.

Та «Гарт» його вже спробував. І, як виявилося, для зубахівців це теж не варіант.

— В осіб, зазначених у спис­ку (а до Пенсійного фонду в Чер­нігівській області ми подавали да­ні всіх п’ятьох потенційних отриму­вачів доплати. — Авт.), в Єдиному державному демографічному реє­стрі наявні відомості про зміну ни­ми місця проживання у період піс­ля 1 січня 1993 року, — повідо­мила нам перший заступник на­чальника Головного управлін­ня Пенсійного фонду в Чернігів­ській області Ольга Рем.
І дійсно, такі дані в реєстрі є, адже перша реєстрація зубахів­ців там зазначена станом на 1996 рік, згідно з даними їхніх паспортів.
І ніде при цьому не вказано, що й до цього часу всі вони були зареє­стровані за тими ж адресами.

Погодьтеся, ситуація і справді дивна — згідно з історичними дани­ми, село Зубахи засноване у 1876 році. Та якщо продивитися офіцій­ні реєстри, до 1996 року в ньо­му, виходить, не було зареєстрова­них мешканців. Але в той же час тут сплачувалися податки, проводи­лись вибори, участь у яких можуть взяти лише зареєстровані особи. Як же так виходить, що для виборів люди є, а для виплат — немає?

У Державній міграційній службі в Чернігівській облас­ті нам порекомендували зверну­тися по роз’яснення в Київ, бо зараз нічого порадити мешканцям Зубахів не можуть — і самі чека­ють на подальші роз’яснення.

Та поки ми готували цей матеріал, роз’яснення надійшли. Постано­вою Кабінету Міністрів України № 263 від 7 березня 2025 року «Деякі питання визначення поряд­ку внесення відомостей про місце проживання особи у зоні безумов­ного (обов’язкового) відселення або в зоні гарантованого добро­вільного відселення для отри­мання відповідних доплат» бу­ло офіційно установлено, що «у разі відсутності в Єдиному дер­жавному демографічному реєстрі та відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби ві­домостей про місце проживання у зоні безумовного (обов’язкового) відселення або в зоні гарантовано­го добровільного відселення ста­ном на 26 квітня 1986 року чи у пе­ріод із 26 квітня 1986 року до 1 січ­ня 1993 року особа може зверну­тися до органу реєстрації, надав­ши документи, які підтверджують реєстрацію її місця проживання (паспорт громадянина України у вигляді книжечки та/або будин­кова книга)». Ось коло й замкну­лося, адже інших роз’яснень і до­даткових документів для зміни да­них у реєстрах уже не буде.

— Усе життя прожили в тому селі, а тепер тиняємось інстанці­ями, щоб отримати зароблене, бо ж на нашому здоров’ї життя в зо­ні відселення ой як позначилося, — зітхає Володимир Попруга. — І в той же час чуємо, як в інших облас­тях ці кошти вже четвертий місяць отримують мешканці міст, які в зо­ні не жили, а просто були записані в будинкові книги. Обидно...

— Але здаватися ми не збира­ємось, - додає Надія Ланько. - У законі мова йде про проживання, а в додаткових документах — про ре­єстрацію. Звертатимемось до су­ду. Ну хіба ніхто не допоможе нам встановити справедливість?

Джерело: газета "Гарт", Катерина ДРОЗДОВА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)