На Чернігівщині відбулась подія з лелеками, яка розчулила усіх до сліз

На сайті Головного управління ДСНС це просто коротке повідо­млення про дії рятувальників. На­справді ж — тепла, зворушлива іс­торія про небайдужість і людяність.
Події розвивалися тиждень то­му в Атюші на Коропщині.

— Уже під вечір, десь о пів на п’яту, мені дзвонить сусід — Іван Свистун. Каже: «Григорівно, треба щось робити, інакше лелеки заги­нуть. Для села це недобрий знак», — розказує 76-річна Валентина Терещенко. Раніше вона була го­ловою сільради, тож односельці до неї й досі звертаються — за звич­кою. До того ж не забули, як років п’ять тому вона вже рятувала мо­лоденьких бузьків.

— Їхнє гніздо — на водонапір­ній башті. Лелеки прилітають сюди вже років 50. Ці двійко були, воче­видь, із пізнього виводка. Надворі стояла осінь. Батьки, мабуть, від­летіли, а вони лишились у гнізді самі. На землю якось спустилися, а злетіти не можуть. Ходять по го­роду, шукають їжі.

Я звернулася до односельців. Вони назносили риби — в кого яка була. Потім її купували — три тиж­ні підгодовували наших чорногузів, щоб вони швидше зміцніли. І настав день, коли птахи нарешті піднялися в повітря. Дивимося на них із сусі­дами, а на серці — така радість!

Коли лелеки відлітали, зроби­ли над хатами прощальне коло — ніби подякували... Наступної весни птахи повернулися. Ті ж самі чи ін­ші — хтозна. Але ми все одно вва­жали їх нашими.

Цієї весни на башту теж при­летіла пара. Лелечиха вже поча­ла висиджувати пташенят. Її було добре видно знизу, бо гніздо — на краю: у центрі дах водонапірної ба­шти прогнив і провалився. Усе бу­ло тихо-мирно, поки, за словами селян, на гніздо не почав претендувати інший лелека. Господар став на захист свого до­му. Зчинилася бійка. Пта­хи чубилися, поки не впа­ли усередину башти.

— Зібралися ми із су­сідами. Стоїмо, бідкає­мось, не знаємо, що ро­бити. А вони торохтять у башті, б’ють крильми, а розправити їх, злетіти не можуть — мало простору.

Не допоможемо — про­падуть. Але як їх визво­лити? — продовжує моя співрозмовниця. — Надя Олефіренко каже: тре­ба дзвонити у пожарку в Короп. Дає номер теле­фону начальника — Олега Калюж­ного. Я його набираю, а сама ду­маю: зараз нас просто ввічливо пошлють куди подалі. Надворі вій­на, у них роботи повно, а тут ми зі своїми лелеками.

А Олег Анатолійович вислухав мене й каже: «Зараз будемо». По­цікавився тільки, хто власник ба­шти. І справді, хвилин за 20 (від Коропа до Атюші — 22 км) бачимо: мчать.

Власником виявився місцевий фермер Валентин Баранець.

— Я йому одразу зателефону­вав, розповів про ситуацію. Запи­тав, чи він не проти, якщо для по­рятунку лелек доведеться виріза­ти отвір у башті. Валентин Микола­йович дав добро. Попросив тільки не пошкодити труби, — говорить головний інспектор Коропського сектора Управління ДСНС у Черні­гівській області Олег Калюжний.

Як з’ясувалося, для цієї робо­ти фермер навіть відрядив зварювальника, який у нього працює.

— Василя Олійника, — уточ­нює староста Атюші Станіслав Пилипець, який привіз працівни­ка на місце. Староста долучився до порятунку птахів зразу, як дізна­вся (йому зателефонувала Альона Свистун).
Та перш ніж зварювальник по­чав роботу, рятувальники запусти­ли дрон, щоб вивчити обстановку.

— Так, з-поміж іншого, дізна­лися, що в гнізді залишилося чо­тири яйця, — продовжує головний
інспектор. — Коли отвір вирізали, начальник караулу Андрій Коврижко заліз усередину і допоміг птахам вибратися.

Вони ще не встигли знесилити­ся — клювали і щипали рятуваль­ника: Андрій змушений був навіть опустити захисне скло на касці. Опинившись на волі, лелеки тут же здійнялися в повітря і полетіли.

— Могли б і рятувальники по­їхати, адже справу було зроблено. А вони розклали драбину, й один із хлопців поліз на башту забрати яйця (усі ж думали, що бусли сю­ди більше не повернуться). Склав їх у каску, спустився — віддає ме­ні: мовляв, може, знайдете в селі квочку, хай би висиділа пташенят, — усміхається Валентина Григорів­на. — Та ледве рятувальники всти­гли спакуватися, у гніздо поверну­лася лелечиха. Тупцює, шукає яй­ця. Хлопці знову розклали драбину і повернули їх на місце.



Ми були розчулені до сліз. Ду­же просимо подякувати через га­зету Олегові Калюжному, Ан­дрієві Коврижку, В’ячеславові Плитнику, Артемові Журбі, Ма­рині Макусі (вона — провідний інспектор Коропського секто­ра УДСНС у Чернігівській області, теж виїжджала рятувати птахів. — Авт.). Завдяки їм усе закінчилося щасливо. Лелечиха знову на гнізді — висиджує малят.

Хоча насправді не все. Бо з ча­сом у діру на даху можуть впасти маленькі лелечата. Можуть і вбити­ся, адже висота башти — десь 15 метрів.

Тож наступний клопіт сусідів — вста­новити над прогнилим дахом металевий кар­кас, щоб птахи змогли облаштувати собі на­дійне гніздо по центру. Уже мають і матеріал, і домовленість із май­стром. Проблема — як підняти каркас нагору.

— Допоможете розв’язати? — звер­таюсь до голови Коропської громади Во­лодимира Куніцина.
Минулого року во­ни з дружиною при­хистили в себе двох молодих чорногузів, які випали з гнізда в Риботині — рідному селі Володимира Мико­лайовича. Доглядали, ростили, на­віть імена дали — Лель і Леля. Відлітаючи, птахи теж кружляли над їх­ньою домівкою.

— Нам потім їх дуже бракувало. Тож ця тема мені насправді близь­ка, — каже очільник ТГ. — Будемо думати, як допомогти.
...Дехто стверджує, що війна очерствила душі, люди стали більш жорсткими, грубими, безжалісни­ми. На щастя, далеко не всі.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)