Донація крові — це не страшно, а класно: історія донора-волонтера Павла Меха з Чернігова, який здає кров 16 років

За 16 років Павло з Чернігова здав 8 л крові, 28 л плазми та 52 дози тромбоцитів. В інтерв'ю він розповів, як почувається та чому планує бути донором аж до 60 років.
З Павлом Мехом я раніше не була знайома. Його контактами поділилася моя колега, коли дізналася, що готую матеріал до Всесвітнього дня донора крові, який припадає на 14 червня. Телефоную Павлові, ми знайомимось, і я прошу розповісти, навіщо він здає кров на донорство.

Відкритий, балакучий чоловік з такою радістю ділиться своєю історією, що після нашої бесіди я не біжу писати статтю, а гуглю адресу найближчого до мене пункту здавання крові — я також хочу спробувати стати донором.

— Павле, що вас підштовхнуло здавати кров для інших людей? Можливо у вас якась рідкісна група крові?

— У мене найпоширеніша група крові — перша резус плюс, і я донор понад 16 років — з 15 листопада 2009 року. Чому почав здавати кров? Ще в студентські роки захворів на фурункульоз. Лікар призначив обов'язкову процедуру очищення крові за допомогою апарату. Після апаратного очищення крові фурункульоз минув і з'явилося якесь приємне самопочуття. Я був у захваті від процесу і мене здивував результат.

Пізніше, у 33 роки, нарешті зважився піти спробувати здати кров — лікарі завжди говорили мені, що мої аналізи хороші за показниками крові. Звернувся в Чернігівський обласний центр крові, що на Пирогова, 13, і здав кров вперше. Почувався після донації дуже добре, тому вирішив здавати кров регулярно.

— І вас не злякали голки, вигляд крові? Знаю, що деякі люди, особливо чоловіки, не дуже люблять медичні маніпуляції, уколи.

— Ні, здавати кров мені не страшно, навпаки, навіть цікаво! Я інженер експлуатації оптичної мережі Vodafone, звик працювати з технікою. Мені подобається спостерігати за роботою різних приладів, систем. Вигляд крові мене також не лякає: я не відвертаюся, спокійно дивлюся, як на руку накладають джгут і вводять голку у вену, як кров наповнює контейнер. Але спершу дивувався, що така велика голка повністю входить у вену. Думаю: ого, нічого собі!

— У вас добре видно вени? Медсестрі легко потрапити в них голкою?

— Так, вени видно, неприємних випадків за стільки років донорства не було. Тільки один раз вену проштрикнули голкою наскрізь, і почала утворюватися гематома. Але я досвідчений донор і знав, що це дійсно трапилося у медсестри випадково — переді мною одразу вибачилися. Був синяк, але він зійшов за три-чотири дні. Цей випадок нічого не змінив, не відштовхнув мене від донації.

— Що ви відчуваєте після донації?

— Дуже прикольне відчуття після здачі крові — і фізично, і ментально. З'являється якась легкість в тілі, на душі приємно від того, що ти зробив добру справу, комусь допоміг, когось врятував.

Знаю, що в мене густа кров, а донація розріджує її, кров легше циркулює організмом, серцю легше її перекачувати. Ну, і крім того, здача крові — це ще й регулярне обстеження. Мені щоразу роблять розгорнутий аналіз крові (перевіряють на гепатит, сифіліс, ВІЛ, інші інфекції), я можу бути впевнений що здоровий.



На фото донор крові з Чернігова Павло Мех

— Невже немає ні запаморочення, ні слабкості?

— Самопочуття після здачі приємне, не відчуваю слабкості, навпаки, я бадьорий, мені добре. Але, правда, якщо здаю кров зранку, то після 14 години може клонити на сон: лягаю і трохи сплю, щоб швидше відновитися. Здавати кров — це взагалі класно, бо в цей день на роботі дають вихідний!

— Якось готуєтеся до донації крові? Є особливі рекомендації?

— За три дні до здавання крові не їм гострої та шкідливої їжі, не вживаю алкоголь, дотримуюся загальних рекомендацій для донорів. Завідувачка Центру крові порадила за день до донації не їсти смажене, жирне, яйця, рибу та молоко.

— Як часто здаєте кров і скільки?

— За один раз беруть 490 мл крові — 450 на донорство і 40 на аналіз. Зараз здаю кров, коли попросять. Наприклад, є таке правило, що при оформленні в пологовий жінка має мати донора. То я і своїй дружині здавав кров, коли вона народжувала, і за родичів здавав. Часто телефонують люди і просять стати донором в пологовий, бо деякі чоловіки бояться процедури, а деякі за фізичними показниками не можуть бути донором. Зараз я частіше здаю не кров, а плазму і тромбоцити.

— Як у вас з'явилася думка здавати не тільки цільну кров, а також і її компоненти?

— Якось мені зателефонували з Центру крові і запропонували здати тромбоцити для маленької дівчинки. Я й вирішив спробувати. Взагалі потреба в тромбоцитах є тоді, коли людині роблять операцію і тромбоцити потрібні для швидшого загоєння. Для онкопацієнтів також потрібні. Кров на тромбоцити беруть в день операції зранку. Тому мені дзвонять за кожну окрему ситуацію, питають, коли зручно прийти — я можу собі спланувати день. Якщо кров вимірюють в мілілітрах, то тромбоцити в дозах: за один раз беруть дві дози. Плазму можна здавати раз на два тижні. Насправді цікаво спостерігати, як набирається кров, відділяється плазма чи тромбоцити, а потім кров повертається трубками назад до тебе.

— Наскільки я знаю, донація крові в Україні платна. Якщо не секрет, розкажіть, будь ласка, скільки вам оплачують?

— Раніше за донорство мені платили, здається, 200 чи 240 гривень, не пам’ятаю точно. Але після повномасштабного вторгнення я вирішив відмовитися від оплати і бути донором-волонтером.

— Павле, яка донація вам найбільше запам'яталася? Були якісь унікальні випадки, які неможливо забути?

— 28 лютого 2022 року, коли Чернігів вже був під обстрілами, мені зателефонували з Центру крові і попросили здати кров. Питаю, як добратися, бо в місті обстріли? Мені відповідають: не хвилюйтеся, за вами приїде волонтер.

У Центрі крові мене супроводжував чоловік у військовій формі, а кров брали одразу в коридорі. Сідаю в крісло, накладають джгут, у вену вводять голку, кров набирається в контейнер. Починає вити сирена повітряної тривоги. Військовий питає, чи хочу продовжувати або можемо перервати процедуру. Думаю, я в коридорі, між двома стінами, ніби все нормально, тому кажу, що продовжуємо.

І тут прильот: спершу один, а потім другий. Будівля затремтіла так, що мене на стільці підкинуло! Було дуже моторошно насправді.

Після того, як кров набрали, військовий мені подякував. Я подумав, що цей чоловік мене супроводжував, бо я здавав кров на потреби ЗСУ. Не знаю цього напевно, просто так чомусь собі вирішив. З того часу я здаю кров на волонтерських умовах — безоплатно. Радий, що можу бути корисний, бо допомагати — це дуже прикольне відчуття.

— Чи залишаються сліди на шкірі від проколу голки?

— На лівій руці маю рубець донора. Це нормально: шраму неможливо уникнути, якщо тобі часто в тому самому місці проколюють шкіру. Але рубець мені не заважає ніяк. Класно знати, що ти когось рятуєш.

— Як рідні та знайомі ставляться до вашого волонтерства? Вдалося когось ще «залучити» до донації?

— Вдома мене підтримують. Жінка також спробувала бути донором, але в неї не вийшло. Вона двічі здавала кров і після цього мала погане самопочуття, гемоглобін в неї не такий високий, тому донорство не для неї. У мене ж зріст 193 см, вага 110 кг, гемоглобін завжди в межах 147-160 — мені здоров’я дозволяє регулярно здавати кров.

— Чи знаєте, скільки всього впродовж життя здали крові?

— Знаю точно, що здав 8 л крові, 28 л плазми і 52 дози тромбоцитів (це 26 донацій). В Центрі крові на Пирогова мене всі знають — я там вже взагалі місцева «зірка». Маю картку донора — книжечку, схожу на радянську медичну картку. За 16 років вона вже стала така товста, що там не було куди вже вклеювати сторінки, і мені видали нову. Знаєте, після здачі крові на руку накладають таку пов’язку навхрест. Її треба носити дві години, щоб не утворився синяк. Буває, що йду Черніговом і зустрічаю людей з такими самими пов’язками навхрест, то знаю, що це «свої».

— То може ви вже й почесний донор, але скромно мовчите?

— Ні, я не є почесним донором, бо безкоштовно здаю кров тільки з 2022 року. Донація крові дозволена до 60 років. Я маю в запасі ще 11 років, тому просто буду продовжувати допомагати тим, хто потребує

Залишити коментар

Ім'я

Коментар