Олег Солов'ян: «Дитячий футбол тримається на ентузіастах»

Футбол - мегапопулярна гра в Україні. Навіть в умовах воєнного часу новини про футбол не зникають зі шпальт найвідоміших українських видань. Але є про­фесійний футбол, де крутяться великі гроші, і дитячі секції футболу в ДЮСШ, де придбання нових м’ячів є великою подією. Як виживає дитячий футбол, чи може вихованець провінційної дитячої спортивної школи пробитися у професійний клуб, чи виживе аматорська футбольна команда без сторонньої підтримки - про це ми дізнавалися у тренера КЗ «Ічнянська комплексна дитячо-юнацька спортивна школа» Ічнянської міської ради Олега Солов’яна.

- Олеже Валерійовичу, скільки дітей зараз зай­мається футболом в Ічнян­ській КДЮСШ?
- Якщо брати дітей 2013­-2019 років народження, то це приблизно десь вісімдесят- дев’яносто дітей. І плюс ще десять - наша молодша гру­па. Тож близько ста дітей в нашій спортивній школі зай­маються футболом.

- А ви возите їх на зма­гання, вони вже мають якісь нагороди?
- Буває, нас запрошують на змагання, буває, що ми самі турніри проводимо. У різних групах різні здобутки. У нас є така проблема: до команди входять діти 2013­2015 років народження, але ми їздимо й граємо з коман­дами, до складу яких вхо­дять діти 2013, 2014 і 2015 років народження. А розрив в один-два роки для юних футболістів - це дуже суттє­во. Тому ми їздимо на деякі змагання з трошки меншими дітками.

Деякі змагання прово­дилися на базі нашого за­кладу. Ось останній турнір у нас був домашній, ми його виграли. Грали діти 2015 року народження. Був турнір для команд 2016-2017 років народження також у нашій спортивній школі. Тоді ми зайняли друге місце, про­гравши у фіналі гравцям із Борзни. Були такі турніри, на яких трошки не виходило зайняти призові місця. Але головне, на мою думку, у ро­боті нашої спортивної шко­ли, а саме секції футболу - це розвиток дитини.

Не кубки та медалі, а саме фізичний, технічний та мо­ральний розвиток дітей - це найголовніше наше завдан­ня. І цим ми дуже відрізняє­мось від клубних спортивних шкіл. Там головне - медалі. Звичайно, ми теж ставимо максимальні цілі, але пра­гнемо сформувати здорову дитину, вона повинна вирости не тільки як спортсмен, але й як особистість. У нас головна мета - не спорт за­ради спорту, а спорт для оздоровлення дитини. А по­тім ми вже будемо говорити про спортивний результат. І якщо професійні спортивні школи ставлять гравцям на­самперед завдання здобути золото, виграти, не зважа­ючи ні на що, то вже ніхто не зважає на здоров’я гравців, на перевантаження підлітко­вого організму. На мою дум­ку, це неправильно й шкід­ливо для дітей. Але це - їхні цілі, це - їхня політика.

- Чи легко бути трене­ром у КДЮСШ?
- Дуже важко. Як казав один мій колега колись, тре­нер - це не тільки вчитель, це - і вихователь 24/7, це - і психолог, це - і друг, і стар­ший брат, і аніматор. До нас приходять різні діти, є і такі дітки, які приходять із небла- гополучних сімей, їх хочеть­ся підтримати, підгодувати, одягнути. Ту ж спортивну форму придбати: десь знай­ти якісь бутси, десь якісь щитки надати для гри у фут­бол. Купити за свої гроші тре­нер не може, бо він і так ледь жевріє. Ось і доводиться шу­кати якихось благодійників, які б допомогли дитині.

На жаль, робота тренера у нас не цінується взагалі. Зарплата, яку отримує тре­нер, - це мізер. Якщо, на­приклад, приходить тренер в спортивну школу молодий і йому дадуть ставку, а це - 24 години на тиждень у спор­тивній школі, то дай Боже, щоб він отримував мінімаль­ну зарплату за таку коло­сальну роботу. Хто не пра­цював тренером, тому важко зрозуміти наші проблеми.



- А ви давно працюєте тренером?
- З 2012 року, відразу пі­сля закінчення факультету фізвиховання Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевчен­ка прийшов у дитячу спортив­ну школу і працюю тут донині. Але працюю не тільки трене­ром, а ще й у школі вчите­лем фізкультури. Крім того, веду групу дитячого футболу «ФутболШв», модерую про­граму «Активні парки - ло­кації здорової України», бо вижити на зарплату тренера КДЮСШ просто неможливо. Але тренерська робота по­требує великої уваги, і тре­нер, який вимушений пра­цювати на декількох місцях відразу, не може приділити своїм вихованцям стільки уваги, скільки б хотілося. Ди­тячий спорт тримається на ентузіазмі тренерів, окре­мих небайдужих людей та батьків. Бо ми самі за свої гроші купуємо кубки й ме­далі, проводимо змагання, їздимо на змагання до інших міст, поповнюємо матеріаль­но-технічну базу школи. Але хочу сказати, що в нашому місті є люди, які завжди нам допомагають. Вони це роб­лять не для піару, а просто за покликом душі, дзвонять і запитують, що нам потріб­но. Вони не хочуть афішува­ти свої прізвища, кажуть, що їм не потрібно жодних подяк. Саме за підтримки таких лю­дей ми й працюємо і тренує­мо наших ви­хованців.

- А є якась державна підтримка?
- Держава сплачує міні­мальну заробітну плату тре­нерам. Усі інші витрати з утримання дитячого спорту лягають на плечі місцевої громади, тренерів, батьків та небайдужих людей, які підтримують нас фінансово та матеріально. Нам допо­магають люди, які просто небайдужі до спорта, хто чим може. На щастя, таких щирих людей у нас багато: хтось допоміг інвентарем, інший дав кошти на форму вихованцям, дехто допоміг із ремонтом, хтось допома­гає підтримувати футбольне поле в нормальному стані. За 13 років, що я працюю в КДЮСШ, таких людей було багато. З них чотири-п’ять - наші постійні друзі. Є така одна людина, яка нам допо­магає постійно, це - голова Федерації футболу Ічнян- щини Євген Зінич. Він зараз воює, але він стабільно нам допомагав і допомагає за­раз, чим може.

Знаходити спонсорів до­помагає міська влада. У2021 році, за сприяння міської ради, до нас приїхала ком­панія, яка допомогла нам взути дітей, забезпечила наших вихованців формою, придбала нам м’ячі, різ­ні бар’єри, стійки, фішки. У нас ще деякий інвентар залишився відтоді, деякий докуповуємо знову за гроші наших друзів та благодійни­ків. Крім того, благодійники провели в нас відкрите тре­нування, до якого залучили трьох футболістів з ФК «Дес­на». І це було дуже корисно і для тренерів, і для дітей - побачити гру професіоналів, мати можливість з ними по­спілкуватися, отримати про­фесійні поради.

- А професійний футбол взагалі якось допомагає дитячому футболу, маю на увазі, спортивним шко­лам? Команди ж мають не­погане фінансування, я так розумію.
- Візьмемо для прикла­ду чернігівські професійні команди. І ФК «Десна», і ФК «Чернігів» мають свої дитя­чо-юнацькі спортивні шко­ли. Тобто команда має свою футбольну школу, і вона її розвиває, їй допомагає. Там є класні тренери, є діти, які в школі займаються футболом професійно.

- А ви колись виступа­ли як гравець або граючий тренер?
- Так, трохи пограв, поба­чив зсередини й цю складову футболу. І зараз продовжую грати, якщо є можливість, зокрема виступаю на чем­піонатах району або на інших змаганнях.
У 2009 році ми зібрали в Ічні команду футболістів- аматорів на велике поле, перша її назва була «Штурм Ічня». На той момент в Ічні було три футбольні команди, наша була четвертою коман­дою футболістів-аматорів. Нам довелося дуже важко, тому що існували ми прак­тично на свої гроші. Отак: зібралися разом і поїхали на змагання, десь автобус най­няли, десь ще щось купили - так ми й виживали. А потім, коли в нас з’явився спонсор, це вже понад рік пройшло з моменту заснування ко­манди, трошки краще стали жити: він і форму нам купив, і поїздки на змагання оплачу­вав. Ми тоді грали на чемпіо­натах району. Для аматорсь­кої команди, на мою думку, виступали досить непогано.

- А зараз ця команда іс­нує?
- На жаль, ні. Утримува­ти таку аматорську коман­ду дуже важко, бо всі грав­ці зайняті, десь працюють, адже ми грали не заради грошей, а для власного за­доволення. Усі наші гравці стали набагато доросліши­ми, у всіх сім’я, робота. Та й спонсорів зараз знаходити важче, ніж у той час.

- А серед Ваших випуск­ників є вже відомі гравці, які грають у професійних командах, або відомі осо­бистості, якими Ви пишає­теся?
- У відомих професійних командах наших вихованців немає, але у мене є випуск­ники, якими я дійсно пиша­юся. Багато моїх найстар­ших випускників 2000-2001 років народження зараз служать у війську, боронять нашу країну; і я ними дуже пишаюся. На жаль, деякі з них загинули, боронячи нашу Батьківщину. У дея­ких з моїх випускників вже є дітки, які зараз відвідують нашу КДЮСШ і вже грають у футбол. І така спадкоємність поколінь мене дуже тішить і надихає.
З наших відомих випуск­ників хочу пригадати Пушен­ка Дениса, нашого воротаря, який грає на студентських чемпіонатах України за свій інститут. Є в нас хлопці, які навіть пробували себе в за­кордонних командах. На­приклад, Овчаренко Андрій, який їздив за кордон і грав в одній із чеських команд. Але обставини так склалися, що він повернувся додому. Де­які наші хлопці навчаються на факультеті фізвиховання, деякі вже працюють трене­рами та вчителями фізвиховання.

Діти є талановиті, але просто у нас немає можли­вості розвивати їх у вели­кому футболі. Якщо дитина закінчує спортивну школу, таку як у нас, для неї шлях до великого футболу дуже важкий, бо треба, щоб була велика команда, щоб була можливість туди потрапити. Наприклад, як у спортив­ній школі Фк «Чернігів», там діти підростають, і для них є можливість потрапити в ту команду. А в нас діти ви­ростають, а далі треба десь шукати якісь можливості. А конкуренція дуже велика, бо кожен поважний футбольний клуб має свою спортивну школу. Зі сторони ФК краще візьмуть вже гравця з досві­дом, ніж випускника спор­тивної школи, навіть якщо він має великий потенціал.
Але у нас є вихованці, що живуть спортом. Вони їздять на перегляди, пробуються. Вони мріють про великий футбол, хочуть цим займати­ся. Тому відмовляти їх, я не бачу сенсу.

- І наостанок. Що дає дитині відвідування спор­тивної школи, зокрема футбольної секції?
- Відвідування футболь­ної секції має позитивний вплив на розвиток дитини в різних сферах. По-перше, це покращує фізичну фор­му та психологічний стан, розвиває соціальні навички, дитина вчиться працювати в команді та спілкуватися з іншими дітьми. Завдяки ре­гулярним тренуванням удос­коналюється координація рухів, дитина стає значно сильнішою та витривалішою. Така загальнофізична підго­товка дає можливість дитині без перешкод скласти іспит із фізпідготовки для всту­пу у військові заклади або на спеціальність «Фізична культура і спорт». Ну і в окре­мих випадках, відвідування спортивної школи може на­віть стати для дитини трам­пліном до великого спорту.

Джерело: "Трудова слава", Олена Березкіна

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)