Єдина жителька Філонівки тримає корову та ще й не одну

О 22-ій Людмила стомлена і щаслива заходить до свого розкішно­го будинку

Прикро, що доводиться від­давати закупникам по 9 грн. за літр. Але й возити на базар нема охоти - пів дня пропаде. 53-річна Людмила Зуєнко - праце- любка ого-го! Ще тільки почався сезон консервації, а в неї лише із полуни­ці закрито 66 трилітрових банок ком­поту та 50 літрів варення. Загалом зі­брала 11 відер полуниці. І щавлю за­крила 30 літрів - це замовлення вій­ськових. Поросят більше не ростить, бо три морозильні камери заповне­ні вщент, але є ще одна порожня... Цьогоріч виростила 30 бройлерів. І це при тому, що четвертий рік живе сама. Інколи ввечері пригадає, що за день нічого не їла і не хотілося, за ро­ботою ніколи.

Людмила народилась у Воркуті. А 6-річною разом з батьками приїха­ла у Якличі, звідси родом мама. А у Тундру подалась на заробітки, там якраз прокладали газопровід. Там зустріла чоловіка, який залюбки все життя прожив на березі зачарованої Десни. Працювали батьки, не покла- даючи рук. Тримали по дві і по три ко­рови. Тому Люда, як старша з дітей, з 15 років доїла корівок, заготовляла сіно, а після 20-ти років разом з чоло­віками ставала в ручку і, не відстаю­чи, косила наділи. Стимул був неаби­який - чим скоріш все поробить, тим швидше ввечері піде гуляти.

У Якличі на вечорниці приходили хлопці із Філонівки. Михайло приїхав до сестри з Козелецького району. Він із сестрою рано залишились сирота­ми. Коли сестра 16-річною вийшла заміж, то й брата забрала до себе, вступати до Сосницького ПТУ-31.

Незабаром пара побралася. Бабуся Люди, мамина мама, запропонувала молодятам жити з нею. Доглянули її, а вона подарувала їм будинок. Отож тепер вони в ньому і господарюють.
Ми почали тримати корову, як тіль­ки одружилися, це було у 1992 році, то в селі налічувалось 25 корів, - при­гадує Людмила.

Вона не тільки дома доїла корівок, а й працювала на фермі і у Якличах, і у Загребеллі - проробила років 9. 15 років вона працювала швачкою на фабриці. Разом з двома подружками - одна із Спаського, друга із Яклич - їздили і влітку, і взимку велосипе­дами на роботу. Особливо незручно було добиратися вночі із другої зміни. Нині про роботу на фабриці Людмила не веде мови, оскільки вдома вона залишилась сама, ніякого нагляду. Її Михайло з перших днів повномасш- табного вторгнення захищає нашу країну. Приїздить дуже рідко.

- Оце була відпустка з 13 по 29 травня. Встигли посадити 40 соток картоплі, минулого року садили 80. Обприскали відразу від жука, але вже строки вийшли і доводиться бігати з балоном, - розповідає Людмила. - Чоловік виписав і дров, попиляв, а вже порубати наймали, бо не встиг. 12 складометрів я потихеньку заношу і складаю.

У городниці Людмили ні дня без об­робітку землі не проходить. Засадила 40 соток гарбузів, буде насіння здава­ти, а гарбузи коровам згодує.
Вже 4-ий рік, як Людмила займаєть­ся огірками. Цього року посадила ти­сячу насінин. Але погода не сприяла їхньому росту.

Минулого року 7 липня вже зда­вали перші огірки. А цього року ще нема навіть цвіту. Ось може стане на погоді, тоді й зацвітуть. Із села тіль­ки троє охочих жіночок взялись виро­щувати огірки. Ще стільки у Якличах. Приймає наша жителька. А перші роки возили у Загребелля.

День у сільчанки починається о 6-ій. Доїть корів, виганяє на пасовище. Як чоловік пішов на війну, вихід знайшла у електропастуху. Купила все облад­нання і тепер тільки наглядає та заря­джає акумулятор. Каже, що дуже ви­ручає електропастух, бо на припоні важче, хоча і без цього інколи не об­ходиться.



5-хвилинний перепочинок на гойдалці, зробленій чоловіком, у дворі

Молоко Людмила не тільки здає. То з Гутища приїжджає чоловік, то в селі дехто бере. Та й сама жінка любить мо­лочку. Як, кажуть ста­рожили в селі: коро­ва у дворі - 50 відсотків їди на столі. Без молока наша геро­їня кави не п’є. А ще лю­бить сир кис­ломолочний, часто варить ніжний сир з додаван­ням вершків і яєць.

Залюбки по­ділилась зі своїм рецеп­том. Закипає 3 л моло­ка, в окре­мій посуди­ні збовтує 5 яєць, 0,5 л сметани та сіль і цю су­міш вливає у кип’яче мо­локо. Варити довго не тре­ба, чим дов­ше кипить, тим твердіший сир. Але такий сир смачніший, коли ніжніший.

Захоплює філонівську господиню ліс - і ягоди, і гриби любить збирати. А ліс поруч, так і манить до себе.

- Сьогодні (3 липня - авт.) виганя­ла корівок і знайшла троє білих гри­бочків. Вже всидіти дома не можу, що не роблю, а в ліс тягне, - в захоплен­ні розповідає Людмила.
Полювати на дари лісу жінка ходить сама, ось тільки орієнтується слабо, хоч все життя ходить до цього лісу. Тому боїться захопитися, щоб не зай­ти безвісти.
Річка її не вабить. Минули ті часи, коли хотілось ніжитись на сонці та з подружками жваво проводить соняч­ний літній день.

- Як йти на річку, то краще на город. Для мене відпочинок - це вдало про­ведений день, багато зроблено робо­ти і це мене радує. А буває у свято почну дивитись кіно, і на сон клонить.
Людмилу і Михайла поєднує праця, бо обоє великі працелюби. Михайло теж майстер на вс іруки: і з дерева будь-що змайструє, і ворота пова­рить, і трактором обробить землю, накосить сіна і привезе.
Весною попід двором Зуєнків, аж до виїзду із села білим килимом простяг- лися первоцвіти, а серед них різно­кольорові тюльпани - справжня фо­тозона, біля якої зупиняються проїж­джі. Саме весняні квіти найбільш по­любляє Людмила, бо далі не до квітів, треба городи порати.

Родина Людмили, хоч і рідко зби­рається за святковим столом, але завжди поруч. Кожний відчуває під­тримку один одного. Син Людмили далекобійник, чоловік військовий. А Людмила, як і має бути, - берегиня родинного вогнища. Завжди чекає їх, готує для них і висилає поштою сма- колики, роблячи свій посильний вне­сок у перемогу, допомагаючи тим, хто захищає наш спокій.

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)