73-річна Любов Ткач з сином переїхала до модульного містечка у Чернігові, старшого сина убив російський дрон

73-річна Любов Ткач з 33-річним сином Степаном — тепер чернігівці. Звикають до нового місця. Живуть у модульному містечку на лижній базі.

У Любові Олексіївни нема мобільного телефона.

— Один на двох. У мене кнопковий, — дістає з кишені Степан.

— Мій телефон поховали разом з сином Сашею, — закриває обличчя руками Люба. — Поклали телефон йому в кишеню штанів. Бо розгублені були. Таня, старша донька, їй 50 років, пообіцяла новий купити. Живе в Чернігові.

Любов Ткач і Степан у липні виїхали з прикордонного Грем’яча Новгород-Сіверського району. Відстань від села до найближчої точки російського кордону всього 2,5 км. До повномасштабного вторгнення в Грем’ячі був пункт пропуску.

12 червня загинув старший син баби Люби, 46-річний Олександр Зайцев. Російський дрон скинув на нього вибухівку.







На фото загиблий Олександр Заяць

18 липня в обід Любов Ткач сидить на лавці біля модульного блоку. Мовчки дивиться в небо. Син Степан неподалік. Розмовляє з сусідами по блоку.

— У голові ще й досі каша з борщем, — розгублено каже жінка. — Саша приїхав з міста, з Новгорода-Сіверського, — згадує, як загинув син. — Отримав пенсію. У нього була інвалідність другої групи. Коли служив в армії, побили по голові. З того часу на групі. Вчився на газозварювальника. Деякий час працював в цирку асистентом. Оголошував виходи артистів. Коли почалася велика війна, не працював. Думав одружитися, але не вийшло.

Ми зі Степаном жили в одній хаті. Саша — за 200 метрів, у батьківській хаті. Часто до нас приходив. Телевізор дивився, ночувати до себе ходив. Допомагав нам по господарству, дрова заготовляти.

За день до загибелі Саша пішов косити траву. У двір, де вже ніхто не живе. На тому дворищі його й не стало. Десь о сьомій вечора кажу: «Стьопко, щось Сашка не чутно. Пішли, побачимо».

Дрон упав прямо на сина. У хребті була дірка, перебитий. У сусіда попросили тачку, поклали Сашу. Привезли додому. Була десь друга година ночі.

Я його сама помила, перевдягла. Уранці сусіди допомогли покласти в труну. Винесли з дому. Там же, біля дому, у саду і поховали. Отак обірвалося його життя.

— Чому в садку?

— Так стріляють же. У Грем’ячі і не поїздиш. Можуть навіть похорон обстріляти.

— Свідоцтво про смерть хто виписав?

— Ще нема ніякого. Треба займатися. Їхати в Пенсійний фонд. А в мене здоров’я слабке. Ноги опухають. Поліціянти з Новгорода сказали, треба проводити експертизу. Розкопувати могилу, робити ексгумацію. Щоб встановити причину смерті. Але як це все буде? І чи буде?

У Чернігів підказала поїхати Людмила Ткаченко, мер Новгорода-Сіверського. Дякуємо їй за це. Тут спокійно. Дали посуд, каструлі. Усе необхідне. Але додому дуже хочеться. Хоча в селі майже нікого вже нема, виїхали.

— Хто вас вивіз?

— Знайомі їхали з Грем’яча в Новгород. І ми до них попросилися. Забрали телевізор, зимовий одяг, документи.

Ми тримали хазяйство. Свиней багато: і чорних, і рожевих, — має на увазі в’єтнамських, — і коза була до війни. Збула. Останнім часом тільки птицю тримали: курей, утей, гусей. Лисиці в гості приходили, крали. Перед від’їздом і птицю збули.

Степан у мене теж на групі інвалідності. Теж травма голови, — продовжує баба Люба. — У дитинстві хлопці гралися. Гойдалка вдарила.

З батьком Саші розійшлася. Випивав, пробував битися. Розвелися. Сама ростила дітей.

Батько Степана, Степан, родом з Брянської області. Його вже нема в живих. Батько Тані з Тернопільської області. Познайомилися в Сургуті (Росія). Забрав туди на роботу брат. Ще при Союзі це було. Працювала на будівництві. Воду викачувала насосами з-під землі. Морози там до 40 градусів. На здоров’я сильно дало. Повернулася додому.

У нас у Росії і родичі є. До повномасштабного вторгнення спілкувалися часто. Один до одного в гості їздили. Ходили пішки через пункт пропуску. До 2022 року пропускали. Вони, певно, не знають, що Саші нема, — дістає родинні фото. На яких Олександр з працівниками цирку. З рідними…

* * *

— Ховати на кладовище вже не возять, — каже Олена Дорошенко, виконує обов’язки старости Грем’яча. — Пів року така ситуація. Дрони над головами висять постійно. У будь-який момент можуть щось скинути. Люди бояться. Від обстрілів загинули три мирні жителі. У сусідніх Бучках люди похилого віку померли. Їх теж ховали у дворі. Бо кладовище їхнє майже на самісінькому кордоні.

— Скільки людей залишилося в Грем’ячі?

— Трохи є. Чекають, щоб викопати картоплю. Якщо росіяни дадуть це зробити. Тоді теж будуть виїжджати.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)