Психологиня Тетяна Грищенко розповіла, як без стресу увійти у робочий ритм нового навчального року

Літні канікули закінчуються: на горизонті - новий навчальний рік. Для когось це радість зустрічі з друзями, а для когось - стрес від невідомості. Як допо­могти першокласнику та п’ятикласнику адаптуватися без зайвого стресу? Що робити, якщо дитина не хоче йти до школи? І як зробити так, щоб школа стала місцем радості, а не тривоги. Про це та про інші виклики шкільного життя - у розмові з Тетяною Грищенко, психологом Ічнянської гімназії імені Васильченка Ічнянської міської ради.

- Тетяно Анатоліївно, найголовніше питання, що хвилює батьків напередод­ні нового навчального року, особливо батьків першо­класників: як підготувати дитину до школи, щоб мі­німізувати стрес?

- Так, стрес так чи інакше буде, адже школа для дитини - це абсолютно нове середо­вище. І, звичайно, що ідеаль­ної формули попередження стресу не існує. Але його можна мінімізувати. Найваж­ливіше - спілкування бать­ків з дітьми. Розмовляйте зі своїми дітьми. Ми розумі­ємо, що в наш час батьки ба­гато працюють, але потрібно знаходити час для дитини. Підтримуйте її інтерес до навчання, розмовляйте про майбутнє навчання, школу, нових друзів, вчительку. По­яснюйте, що школа - це не страшно, а цікаво. Ніколи не слід порівнювати своїх дітей з кимось, не можна говори­ти, що, наприклад, Марійка або Василько краще пише, читає, малює, ніж ти.

Коли дитина піде до шко­ли, виділяйте час, щоб за­питати, як пройшов її день, що нового вона дізналася, чи знайшла нових друзів. Радій­те її успіхам, якими б незнач­ними вони не були. Просто будьте поруч і підтримуйте у прагненні до навчання. Жод­на методика не замінить ва­шої підтримки та спілкування.

- Чи складно проходить адаптація у першокласни­ків? Які діти швидше зви­кають до нових умов?
- Насправді, відсоток ді­тей, які важко адаптуються до школи, взагалі дуже ма­лий. Просто у декого з дітей може бути підвищений рі­вень тривожності. Убільшості випадків адаптація триває до пів року, а після зимових
канікул першачкам уже стає значно легше.

Дітям, які відвідували ди­тячий садок, зазвичай легше адаптуватися до школи. Вони вже звикли до режиму, життя в колективі, занять. Це, безу­мовно, сприяє швидшій адап­тації. Важливо пам’ятати, що батьки завжди мають бути поряд, підтримувати дитину та цікавитися її шкільним життям.

- А як щодо дрібної мо­торики? Багато батьків першачків хвилюються, що дітям буде важко писати та малювати.
- Це не є великою пробле­мою. У садочках зараз про­водять багато занять для під­готовки до школи, де вчать читати, писати, рахувати. То­му діти переважно приходять підготовленими. До того ж у першому класі навчання час­то поєднується з грою, а уро­ки — коротші.

- У першому класі оцінок не ставлять. Але потім по­чинається оцінювання. Чи не викликає це у дітей де­пресивних станів?
- Ні, не викликає. У пер­шому класі замість оцінок вчителі використовують інші методи мотивації: наліпки, похвалу, малюнки. Діти розу­міють, що їхні успіхи поміча­ють. Бальна система оціню­вання починається лише з п’ятого класу.

- А як проходить пере­хід з молодшої школи до старшої, коли з’являється багато вчителів?
- Цей процес у нас відпра­цьований роками. Адаптація проходить дуже плавно. Діти залишаються у своїй школі, у звичних умовах, просто можуть змінити поверх. Крім того, вони можуть зверта­тися по допомогу до свого
клас ного керівника чи навіть до класовода, у якого навча­лися протягом перших років. Якщо виникають проблеми, проводяться індивідуальні або групові заняття.

- З якими питаннями до Вас найчастіше звертають­ся вчителі та батьки?
- Вчителі найчастіше звер­таються з питань поведінки учнів або їхньої адаптації, особливо якщо це нова ди­тина в класі. Батьки зазвичай зі своїми питаннями зверта­ються до класних керівників, а потім вже опосередковано - до психолога. Це найчасті­ше якісь конфліктні ситуації у дитини з однокласниками або вчителями. А діти люб­лять просто зайти поспіл­куватися, поговорити про осо бисті питання. На жаль, зараз дітям не вистачає жи­вого спілкування.

- У дитини не складають­ся стосунки з однокласни­ками. Як це не пропустити, на що треба звернути увагу батькам?
- Якщо у дитини виника­ють проблеми в колективі, це відразу стає помітно. Вона може стати замкнутою, від­мовлятися йти до школи, втратити інтерес до навчання. Якщо батьки помітили такі змі­ни, варто звернутися до клас­ного керівника або психоло­га. Ми будемо з’ясовувати причину та проводити роботу з усім класом, щоб вирішити конфлікт.

- Зараз багато говорять про гіперактивних дітей, які нібито порушують дис­ципліну і не можуть адапту­ватися до шкільних занять. Це справді велика пробле­ма сучасної школи?
- Я не можу сказати, що це дуже велика проблема. Гіперактивні діти були зав­жди, їхня кількість не збіль­шилася кардинально. Якщо гіперактивність перевищує норму, це може бути проя­вом неадекватної поведінки, але таких випадків у нашій школі майже немає. Вчителі можуть скаржитися, що ди­тина дуже рухлива, але це не означає, що її неможливо адаптувати до школи, навчи­ти навчатися. Здебільшого діти - живі та енергійні. Вони реагують на світ по-іншому, ніж ми, і це нормально.

- Як Ви, як психолог, ставитеся до нових освіт­ніх реформ, які запровад­жує Міністерство освіти України?
- Ми, працівники освіти, звикли до змін і підлаштовує- мося під них. Це наша робота. Я ставлюся до усіх останніх новацій Міносвіти спокійно. Звісно, є моменти, які, мож­ливо, хотілося б змінити. Але в цілому ми працюємо з тим, що маємо.

- А якщо дитина знахо­дить помилки в підручни­ках?
- Це питання більше до вчителів. Я не вчитель, тому не можу шукати помилки в підручниках. Якщо дитина звернеться з таким питан­ням, я порекомендую їй об­говорити це з учителем. А він уже пояснить, що це може бути друкарська помилка. На жаль, таке трапляється, але це не проблема психологіч­ного характеру, а недостатнє відповідальне відношення до своєї роботи авторів та ре­цензентів підручників.

- Що краще, на Вашу думку: шкільна форма чи вільний стиль одягу?
- У нашій школі немає обов’язкової форми, але ми дотримуємося ділового сти­лю. Діти зараз хочуть вира­жати свою індивідуальність, і це нормально. Навіть рані­ше, коли була форма, діти все одно знаходили спосіб, як її змінити, додавши, нап­риклад, яскраву квітку або хустку. Важливо, щоб діти відчували себе комфортно, але при цьому дотримували­ся певних рамок.

- А як щодо татуювань і пірсингу? Чому, на Ваш погляд, молодь так прагне цього?
- Це прояви самовира­ження, бажання виділитися. Це було завжди, хоча зараз, можливо, це стало більш поширеним. Татуювання, як правило, роблять уже після закінчення школи. Але на­віть якщо батьки дозволяють це до 18 років, це їхня відпо­відальність. Моя роль - зро­зуміти дитину, її бажання і підтримати її прагнення, звіс­но, у межах розумного.

- І ще дуже важливе для Чернігівщини загалом і Ічнянщини зокрема питан­ня: як батькам заспокоїти дітей під час повітряних тривог. Як Ви, як психолог, працюєте з цим?
- Страх - це нормальна реакція на небезпеку. У на­шій гімназії є відпрацьова­ний алгоритм дій. Коли лунає тривога, діти спокійно спус­каються в укриття. У них із собою завжди є рюкзак із не­обхідними речами. Там вони продовжують заняття або відпочивають. Паніки немає, бо діти знають, що робити, і поруч завжди є вчитель.

Нам усім доводиться адап­туватися до цих реалій. Бать­кам важливо підтримувати своїх дітей, не показувати власний страх і пояснювати, що вони в безпеці. Це допо­може дитині почуватися впев­неніше у наш непростий час.

- В умовах війни постій­но обговорюється питання, яка форма навчання кра­ща - офлайн чи дистанцій­на. Що Ви думаєте з цього приводу?
- Якщо в школі є безпечне укриття, я безумовно підтри­мую очне навчання. Для дітей дуже важливо спілкуватися з однолітками та бачити вчите­ля. Звісно, у нас налагоджена система онлайн-навчання, во на добре працювала, але живий контакт ніщо не замі­нить.

- На Вашу думку, чому зараз так багато випуск­ників обирають факультет психології? Наскільки ця професія затребувана у сучасному світі?
- Психологія сьогодні виходить на перше місце серед усіх спеціальностей. Психологи потрібні не тіль­ки в школах, а й у садочках, на підприємствах. Особливо затребувані зараз військові психологи. Робота психолога з військовими зосереджена на наданні психологічної під­тримки, допомозі у подоланні травм та стресів, пов’язаних з військовою службою, а та­кож на підтримці військово­службовців, їхніх родин та ветеранів.

- Які складнощі та пере­ваги у вашій роботі?
- Професія психолога ви­магає від людини емпатії, толерантності, витримки та, звісно, постійного навчання. Складнощі нашої професії в тому, що потрібно постійно віддавати свій ресурс, пра­
цюючи з людьми. Але пе­реваги величезні - це мож­ливість допомагати дітям, спілкуватися з ними та ба­чити, як вони розвивають­ся. Я прийшла працювати в школу після четвертого курсу університету, працюю психо­логом вже двадцять років і жодного разу не пошкодува­ла про свій вибір.

- Як часто до Вас звер­таються діти?
- Мої двері завжди від­криті. Діти часто приходять просто поспілкуватися, осо­бливо ті діти, яким не виста­чає спілкування з батьками. У нас дуже гарний затишний кабінет. У нас є пісочна те­рапія та сухий басейн - це два різні, але взаємодопов- нювальні методи розвитку й корекції, які часто застосову­ють у роботі з дітьми молод­шого віку.
Пісочна терапія базується на створенні композицій та мініатюрних фігурок з піску, що дозволяє дітям виража­ти емоції та розвивати твор­чість. Сухий басейн, на­повнений кульками, надає можливість для сенсорної
стимуляци, релаксації та розвитку рухових навичок. На перервах учні молодших класів дуже люблять занурю­ватися у сухий басейн, щоб розслабитися, заспокоїтися, покращити настрій. До речі, сухий басейн гарно підходить для релаксації гіперактивним дітям та дітям з підвищеним рівнем тривожності. Зі стар­шокласниками проводжу й ін­дивідуальні, і групові заняття.

- А Ви завжди знаходите спільну мову з дитиною? Вона з Вами розкривається і розповідає про свої про­блеми та бажання?
- Тут головне - це довіра. Якщо дитина не хоче гово­рити, я ніколи не буду її зму­шувати. Я просто дам їй час і спробую поговорити пізніше.
- Булінг - це, на жаль, поширена проблема сучас­ної школи. Як її вирішуєте у своєму закладі?

- На мою думку, у нашій гімназії булінгу немає. Так, є окремі проблеми, є пооди­нокі конфлікти між діть­ми. Таке проходить кожне покоління. Буває, що дити­ну ображають, обзивають: наприклад, однокласникам не подобається зовнішність дитини чи її поведінка. Але це конфлікти, які одноразо­во виникають і вирішуються класним керівником, психо­логом, адміністрацією закла­ду. У нас такого немає, щоб було постійне цькування од­нієї дитини іншими. А булінг саме й відрізняється від одиничних конфліктів систе­матичністю та дисбалансом сил. Конфлікт - це коротко­часна суперечка між рівними сторонами, тоді як булінг - це систематичне, повторюване цькування однієї дитини ін­шими, часто з метою прини­ження та встановлення домі­нування.

У нас є спеціальна ко­місія, яка розглядає звер­нення батьків та дітей. Ми проводимо роз ’яснювальну та профілактичну роботу. У вересні обов’язково органі­зовуємо Тиждень протидії булінгу. Ми говоримо про те, як відрізнити булінг від зви­чайного конфлікту, а також розглядаємо шляхи його ви­рішення (уникнення).

- Чи допомагають су­часні технології, зокрема смартфони, у навчанні?
- Безумовно. Інтернет - це цілий світ знань. Але в на­шій гімназії є чітке правило: корис туватися телефонами можна тільки на перервах. Під час уроків, якщо це не потріб­но для виконання завдання, вони повинні бути заховані. Я вважаю, що батькам вар­то обмежувати використан­ня гаджетів удома, аби діти менше грали в ігри та більше уваги приділяли навчанню, фізичній активності й живому спілкуванню з друзями.

- І наостанок, Ваше по­бажання для дітей та бать­ків напередодні нового на­вчального року?
- Батькам я бажаю любо­ві до своїх дітей, а дітям - успіхів у новому навчальному році. Головне, щоб діти йшли до школи з гарним настроєм, бажанням вчитися й пізнава­ти щось нове. А ми, вчителі та психологи, будемо їх у цьому підтримувати.

Джерело: "Трудова слава", спілкувалась Олена БЕРЕЗКІНА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)