«Село варте того»: як молодий педагог змінює процес навчання — історія Дмитра Присівка

Дмитро Присівок

Ми сидимо в одному з класів Стольненського закладу загальної середньої освіти I–III ступенів. Нарешті видалася хвилина без тривоги, і можна спокійно розмовляти. За вікном чути дитячий сміх і стукіт м’яча, а в коридорах – гомін перерви. Дмитро Присівок сідає навпроти мене, складає руки на столі й усміхається: в його голосі спокій, але чути енергію, а сміх періодично виривається, коли він згадує минуле або жартує про перші кроки в школі.

— Я завжди хотів бути вчителем, — каже він усміхаючись,— спершу мріяв про зарубіжну літературу. Це завдяки моїй вчительці Надії Іванівні. Вона навчила мене бачити книжку не як текст, а як живий світ. Ми сиділи на уроках, і я відчував, що живу в цих історіях.

Ми говоримо про навчання в університеті. Дмитро закінчив Ніжинський державний університет імені Гоголя, здобувши освіту з української мови та літератури та редагування освітніх видань. Потім пішов у магістратуру, де додалася класична філологія. Англійську він вивчав серйозно та ґрунтовно: спершу на бакалавраті, потім на магістратурі та в аспірантурі.

— Англійська була частиною моєї підготовки ще з університету, — пояснює він. — Мені завжди хотілося відчувати мову, а не просто зубрити правила. Це допомогло мені в роботі зі школярами, бо я можу показати мову як інструмент для спілкування, а не просто як набір правил.



У вересні 2023 року Дмитро почав працювати у Стольненській школі. Сталося так, що був потрібен учитель англійської мови – і його запросили на вакантну посаду.

— Це моє рідне місце. Я сам тут навчався. Коли повернувся сюди як учитель, відчуття було неймовірним. Ти знаєш кожен куточок, кожну сходинку коридору, а тепер тут навчаєш наступне покоління. Це зовсім інший рівень відповідальності, — каже Дмитро, оглядаючи клас.

Його перші дні були сповнені очікування і маленьких страхів.

— Думаю, учні дивилися на мене так, ніби бачили дивака із сережкою у вусі, — сміється Дмитро. — Але швидко зрозуміли, що англійська може бути цікавою. Ми робимо маленькі проєкти, читаємо адаптовані книги, слухаємо аудіо. Діти вчаться мислити мовою, а не лише зубрити правила.

Дмитро працює за правилами Нової української школи і намагається поширювати їх на середні та старші класи. Він наголошує на відкритому контакті з учнями:

— Вони хочуть довіри. Ти можеш бути строгим і вимогливим, але водночас чесним і відкритим. Якщо вони бачать, що ти дбаєш про їхні ідеї, поважаєш думку, вони самі прагнуть навчатися, — каже він.

— Хіба може вчитель бути другом? — запитую я.

— Може й ні. Але товаришем — так. Іноді це дуже важливо. Бо дитині потрібен дорослий, якому вона довіряє. Іноді саме ти стаєш тим, хто допомагає знайти себе, — усміхається Дмитро.

Після розмови ми виходимо до коридору, де зустрічаємо його учнів. Вони охоче діляться враженнями:

— Уроки з Дмитром Валер’яновичем — справжній кайф, — каже Владислав Шоцький, учень 11 класу. — Ми не просто вчимо нудні правила. Ми вчимося слухати й говорити мовою, дивимося фільми, слухаємо музику, робимо звичайні вправи. Він дотримується балансу теорії та практики, і це класно.

— Він ще й дуже добра та позитивна людина, — сміється Софія Лісова. — Уроки проходять швидко й весело, завжди нова ідея від учителя. Тому нудно не буває.

— Уроки завжди на позитиві, — додає Руслана Шумна. — Він світла та класна людина, завжди на одній хвилі з учнями, тому вчитися легко.

— Так, він дійсно на одній хвилі з дітьми, — підтримує її Анастасія Гляс.

— З ним цікаво проводити час і він цікаво розповідає матеріал. Уроки швидко минають, бо нам цікаво, — завершує Денис Власенко.



Дмитро зізнається, що робота з дітьми його збагачує не лише професійно, а й емоційно.

— Іноді нічого не надихає, і просто йдеш і викладаєш тему тими методами, які маєш. Але часто мене надихають думки про учнів. Робота збагачує емоційно, розширює світогляд, показує, наскільки різними бувають люди. Іноді з чимось треба змиритися, бо факторів багато, але частіше треба боротися. Це не означає опускати руки, просто треба старатися та боротися, — каже він.

Він мріє бачити своїх учнів людьми, які поважають себе й інших, розуміють свої почуття, відстоюють рівність і залишаються українцями.

— Якби я мав можливість звернутися до студентів педагогічних університетів, я сказав би: село варте того. Тут є чудові учні. Справа не лише в тих, хто відмінно вчиться, а в тому, що діти — це діти. Контакт із ними одночасно заряджає та розряджає. У селі ти більш видимий, цінний для них. У місті ти один із багатьох учителів, а в селі займаєш більше місця в житті дітей, — запевняє Дмитро.

У Стольненській школі Дмитро Присівок не просто викладач англійської – він людина, яка робить освіту живою, сучасною і доступною. Тут уроки — не лише про знання, а про довіру, відкритість і цікавість, які він допомагає дітям відкривати щодня. Його присутність у класі перетворює простір на місце, де живе навчання, і робить його невід’ємною частиною життя дітей.

Джерело: сайт "Челайн"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)