62-річний вчитель Іван Гонуленко з Чернігівщини їздить на роботу і назад щодня 60 км. на велосипеді

Іван Гонуленко

Іван Гонуленко «накручує» понад 60 км щодня, тільки їдучи на роботу — з роботи.
До несподіванок слід бути готовим, бо не завжди є кому допомогти. Адже ми тільки стартуємо разом. А з часом група, у якій може бути 50-70 і більше велосипедистів віком від 18 років, починає ділитися на групки, бо кожен їде з комфортною для нього швидкістю. На якому-усь відрізку шляху можеш залишитися сам. Я теж через таке проходив.

— Бувало, що Ви не вкладались у визначений час?
— Під час бревету «Бердичівський» (дистанція 300 кілометрів) я не розрахував сил. Через це не встигав за лімітом часу. Тож зателефонував організаторам, що на фініш не буду їхати, й отримав мітку DNF (вона ставиться, якщо учасник через певні обставини зійшов з дистанції). Повідомив організатору про свої проблеми і самостійно евакуювався.

На роботу в Козилівську ЗОШ (Корюківський район) учитель фізкультури Іван Гонуленко їздить велосипедом. Школа від його дому — за 30 з лишком кілометрів. Уроки — чотири рази на тиждень. Дорогою назад, коли вже нікуди не треба поспішати, якщо погода хороша, він навіть зараз завертає до улюбленого озера на водні процедури. І це в 62 роки!
Раніше, коли викладав математику в Костобоброві Семенівської громади, долав теж велосипедом до роботи мало не вдвічі довший шлях.

Хто знає Івана Івановича, не дивується: він об’їхав своїм двоколісним мало не всю Україну згідно з маршрутами, визначеними Сумським рандонерським клубом «Velo-Sport Sumy Randonneurs», членом якого є. Клуб проводить заїзди на довгі дистанції (бревети) відповідно до міжнародного календаря «Randonneurs Mondiaux» і за правилами французького клубу «Audax Club Parisien» («Паризький клуб відчайдухів»): у столиці Франції розташований головний штаб таких велогонок.
Довжина дистанцій варіюється від 200 до 1200 км. Для подолання кожної встановлюється ліміт часу. Скажімо, 200 км належить проїхати не більш ніж за 13,5 години, 300 км — за 20 годин, 1000 — за 75.

Переможцем вважається кожен учасник (рандонер), який успішно проїхав дистанцію у визначений час, а не той, хто першим закінчив маршрут.
Велосипедист, котрий подолав у заліковий час протягом одного сезону бревети на 200, 300, 400 і 600 км, здобуває звання суперрандонера й отримує медаль від французького клубу.
Таке звання Іван Гонуленко має з 2020 року.

Під час одного з бреветів він починав із велосоток (дистанцій на 100 км). Дізнався про заїзди в Інтернеті, вирішив спробувати. Зареєструвався, сплатив стартовий внесок. Першу дистанцію проїхав навіть за менший час, ніж належало. Це надихнуло. У 2019 році в нього було чотири успішні велосотки дорогами Одещини, Львівщини, Рівненщини, Білоцерківщини.
А до першого 200-кілометрового бревету (велозаїзду) його загітував спортивний велосипедист Чернігова Геннадій Фортунов, розказує Іван Іванович.
Згадує: бревет називався «Президентський», бо маршрут (стартували в Шостці) проходив через рідне село Леоніда Кучми. На подолання дистанції йому знадобилося не 13,5 години, а всього 12 годин 40 хвилин.

— Пів доби «в сідлі»? Як таке витримати?
— Можна робити зупинки, щоб поїсти, відпочити. Тільки треба відмічатися в контрольних пунктах, які є на маршруті.
— Продукти із собою брали?
— Їх можна купити в магазинах під час привалів. Нерідко організатори забезпечують обідами. А із собою краще взяти води.
— А якщо поламка чи погіршення погоди?
— Усі ретельно готують велосипеди до заїздів. Тож серйозні поламки рідкість. У мене, наприклад, були тільки проколи. На цей випадок є велоаптечка. Негоду, скажімо сильну зливу, можна перечекати. Про вимушені затримки, форс-мажорні обставини теж треба (телефоном) повідомляти організаторів.Але я тоді з дистанції не зійшов. Проїхав маршрут до кінця — «для себе».
— А як почуваєтесь після фінішу? Усе болить: м’язи, коліна, п’ята точка?
— Якщо регулярно їздити велосипедом, неприємних відчуттів буде менше. Але без них, звісно, не обходиться. Втім, це не надовго.
— Взимку теж бувають заїзди?
— Ні. Сезон закінчується в жовтні.

Велосипедисти Сумського клубу, як правило, завершують його поїздкою «до мамонтів». Один пам’ятник — у Кулішівці на Сумщині, другий — в Радичеві Коропської громади. Значна частина маршруту до нього проходить територією Мезинського національного парку. Краєвиди там неймовірні.
Вся наша Україна дуже красива. Я багато їздив (крім Сумського, й від інших клубів) різними областями, і в кожній завжди знаходив щось особливе, неповторне.

— Розкажіть про свій велосипед.
— Це Pride із діаметром коліс 28 дюймів. Він однаково добре справляється із їздою як по асфальту, так і по бездоріжжю. Керування легке, посадка зручна. Спина від довгої їзди не стомлюється. Чудово перемикаються передачі, хороші гальма.
Останні бревети Івана Івановича були в основному по 200 км. Припиняти участь у них суперрандонер поки що не збирається. Каже: це і можливість перевірити себе, і задоволення, і, великим рахунком, філософія.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)