У Пекареві завідуюча клубом володіє іноземними мовами

Валерія Шаповал

Вже три місяці, як у Пекареві клубний заклад очолює молода завідуюча Валерія Шаповал. Жінка не місцева — із сусіднього Шабалинова. Їздить на роботу разом із дівчатами, які теж працюють у Пекареві. Це її перше офіційне місце роботи.

За фахом Валерії попрацювати не вдалося: ковід, війна – все це пригальмувало туризм у країні. А Валерія Сергіївна обрала для себе специфічну професію, як для села, здобувши туристичну освіту у Чернігівському національному технологічному університеті. На той час її цікавили іноземні мови.

— Про посаду завклубом дізналася від своїх місцевих. Приїхала у село, роздивилася, зустрілася із старостою, яка показала мені клуб, і вирішила спробувати, — каже Валерія Шаповал.

З травня Валерія приїжджала в село, знайомилась із жителями, разом із ними плела сітки. Ще будучи школяркою, вона виступала на сільській сцені, багато пісень виконувала сольно. Нині і її 8-річна донька бере активну участь у художній самодіяльності школи. А Валерію вже помітили на головній сцені нашої громади — у Сосниці.

— Після того запрошення у мене загорівся вогник. Хочеться організувати концерт і у селі. Думаю, все у нас вийде.

Щоправда, обладнання у нашому клубі не таке, як у Сосниці. Хоча є музичний центр, налаштування для мікрофону і для звуку. Насправді, в селі не так просто знайти помічника, якого можна було б посадити за пульт. Найперші помічники у молодої завідуючої — учасники фольклорного колективу, що створений при клубі багато років.

Всі жінки у колективі завзяті. Всі вони «зірочки», тому що кожна сяє теплом, а всі разом складають яскраве сузір’я з позитивною, дуже сильною енергетикою життя і творчості.
Місцеві артистки у період війни утворили кістяк волонтерського штабу в селі. Пісня допомагає — вона, ніби молитва, заряджає. Таким чином жінки-артистки підтримують дух хлопців, щоб вони живими та з перемогою поверталися додому.

Але рук робочих постійно не вистачає. Можливо, довгими вечорами додасться охочих, які прийдуть і допоможуть плести маскувальні сітки. Дівчата залюбки навчать цій справі, бо вже самі, як кажуть у народі, пуд солі з’їли.

Отож у процесі плетіння спілкуються, радяться, тут народжуються нові ідеї. І, звичайно, не обходиться без наспівування пісень, розучування нового репертуару. Благо, що все це проходить у спортивній залі колишньої школи — у приміщенні, де тепер розмістився старостат, де тепло і чисто.

Валерія майже увесь свій робочий час проводить разом із волонтерками. А свій репертуар, це сучасні українські пісні, репетирує вдома. На своєму ноутбуці вона планує «зліпити» увесь концерт і запустити на музичному центрі, як тільки все буде підготовлено.

Вона вже розшукала талановитих дітей, щоб і їх залучити до благодійного концерту. Кажуть, як у селі є школа, то й село жити буде.

У Пекареві вже й школи давно немає. Але село продовжує жити. Добре, що хоч клуб є. Хоча його функція дещо змінилася, але не менш потрібна.

Головне, щоб людей не меншало в селі, щоб було кому співати і для кого проводити концерти. Щоб як колись молодь поспішала на дискотеки, щоб проводились тематичні вечори відпочинку і для старших жителів — щоб культурне життя у селі тривало ще довго!

А коли молодь береться за діло — то так і буде!

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)