Вироби із газетного паперу створює Людмила Шара із Конятина
521
0

Людмила Шара
Про своє захоплення, коли воно почалося, як народжуються нові вироби, як навчитися творити такі шедеври власними руками, залюбки розповіла майстриня Людмила Шара.
Віднедавна, а саме з 12 травня поточного року, Людмила Михайлівна працює у музеї науковим працівником, а до цього вона 33 роки віддала педагогічній праці, будучи істориком у Конятинській школі. А поряд з учителюванням, вона багато років вела шкільний гурток «Умілі руки» та останнім часом навчала «паперовому лозоплетінню» учнів Оболонської школи.
За словами Людмили Михайлівної, про «паперове» лозоплетіння, як вид мистецтва, рукодільниця дізналася із сторінок фейсбуку приблизно 7 років тому і відразу взялася за діло. І хоч за фахом жінка – педагог, це не завадило їй опанувати новий вид мистецтва.
Людмила – творча натура, і вона зі шкільних років володіє декількома видами мистецтва. Вона вміє плести, вишивати бісером та хрестиком. Та нині її вільний час зайнятий «паперовим лозоплетінням». Навіть влітку вона знаходить час для мистецтва.
Усе починається із «паперової лози». А точніше – із паперових трубочок. «Паперова лоза» – це папір. Він може бути газетний або із журналів (тільки не глянцевий). Можна купити звичайний папір: офсетний, газетний, ксероксний і навіть тоненький, який використовується для магазинних чеків.
Працювати з паперовою лозою легше, ніж з натуральними вербовими прутиками. У Людмили відразу все вийшло. Лозу не треба шукати, тягти із луків, вона накручується зі смужечок звичайного паперу, до того ж у будь-яку пору року.
Я нарізаю аркуш, а за допомогою спиці потім скручую трубочки. Це заняття доволі монотонне, але мені подобається, – розповідає Людмила Шара.
Також потрібно під руками мати клей, аби скріплювати кінці. «Паперова лоза» зручніша у використанні, ніж така природна. Вона дуже гнучка, естетична та пластична. З неї можна робити все, що завгодно.
Потім трубочки я фарбую відразу, а не вже готовий виріб – так легше. Фарбувати можна морілкою на водній основі або харчовим барвником, щоб не було їдкого запаху. Далі чекаємо, доки трубочки висохнуть. А тоді декілька разів обробляю лаком на водяній основі, щоб лоза була гнучкою, не ламалася, щоб можна було легко плести.

На один виріб, в залежності від розмірів, потрібно в середньому 150–200 трубочок.
Вироби із паперової лози – не тільки використовуються як прикраса. Наприклад, у Людмили Михайлівни її перший виріб зберігається досі і служить для упорядкування косметичних засобів. А у круглі корзинки вона кладе клубочки, коли в’яже. Будинок-копилка, зроблена для дочки, теж використовується за призначенням.
Вироби ручної роботи – це гарний подарунок для друзів, коли звичайна чашка чи ваза для квітів на підвіконні перетворюється у вишукану річ. Якщо потрібно, то майстриня може за 2–3 вечори зробити новий виріб. Особливий був азарт на початку, коли щойно вона захопилася новим видом мистецтва.
Нині майстриню зацікавила джутова філігрань. Дві пляшечки вона вже обробила за цією методикою. Жодного виробу майстриня не продала – не було таких замовників. Але чом би не плести великодніх кошиків – ніжних, красивих і міцних. Попит, думає, був би.
Заготовки у Людмили завжди під рукою, на випадок, якщо треба виготовити щось терміново. Минуло літо, і настали довгі вечори, а почасти ще й без світла. Та для Людмили це неабиякий час для улюбленої справи, якщо не брати до уваги ще одне найбільше її уподобання – це читання книг.
Людмила змалечку багато читає. Тому і вибрала колись для себе професію бібліотекаря. Після закінчення рідної Авдіївської школи, вона поїхала у Конятин, бо там було місце шкільного бібліотекаря. Вже потім вона заочно вивчилась на вчителя історії, бо саме на той час був потрібний такий фахівець.
А нинішня робота у музеї – це ніби нагорода. Людмила Михайлівна каже, що дуже любить цю роботу. Вона їй близька і цікава. Вона не перестає читати художню літературу, щоб ще більше знати історію. Вже провела не одну екскурсію як для дітей, так і для дорослих.
Щодня з великим бажанням вона поспішає на Коропську маршрутку і назад повертається додому після робочого дня. Діти вже покинули батьківський дім. Донька проживає у Сосниці і на крайній випадок буде де зупинитися.
Людмила Михайлівна з чоловіком вже давно не тримають, як раніше, величезного господарства – тільки кури, собачка і кіт.
Нахил до мистецтва перейняла від бабусі старша 5-річна внучка. Вона цікавиться бісером, а найбільше любить малювати. Підростає у бабусі споріднена душа.
Аби Бог дав миру, щоб жити, творити і любити.
Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко
Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш
Telegram.



