У будинку з комунальними квартирами на Гончій сусідам не дає нормально жити чоловік, що завалив свою квартиру сміттям

Володимир Василенко у своїй кімнаті

Світлана Огороднікова жаліється на сусіда: не прибирає, не миється, розвів у кімнаті тарганів, ледь не спалив. У туалет ходить у під’їзді.
72-річна Світлана Огороднікова не може знайти управу на 61-річного Володимира Василенка, сусіда. Три роки тому Юлія Топалова, дочка Володимира, купила йому кімнату в комунальній квартирі на вулиці Гончій у Чернігові. І почалося: сморід, таргани.

Таргани й опариші

— Без дихлофосу спати не лягаємо. Виходжу з капцем, б’ю. У мене всюди стоїть дихлофос. Кожного вечора обробляю місця, де вони повзають. Балончика на тиждень вистачає. Найдешевший коштує 45 гривень. А ще доводиться купувати липучки, — жаліється Світлана Огороднікова. Веде на кухню, показує засоби від тарганів. — 30 гривень коштує 100 грамів «тіста». Беру по 150 грамів. І все одно тарганів не вивела.

Готую їсти, а в каструлю зі стелі летять. Сплю — по мені повзають.

Та якби тільки це. Володимир спалив нам кухню зі своєю подружкою. Були п’яні. Щось смажили. Нас удома не було. Дим такий стояв! А вона йшла і казала: «Їжачок у тумані».

Улітку заснув п’яний з цигаркою. Подзвонила в поліцію. Приїхали через 20 хвилин. Поліціянти сказали: «У своїй кімнаті може робити, що хоче». А якщо спалить? «Як загориться, викликайте пожежників».

З 2 червня ходжу з паличкою, — зітхає Світлана. — Намагалася прибрати в сусіда в кімнаті опариші. Це такі білі черв’яки. Послизнулась, упала, зламала ногу. Пішла в поліцію, а вони питають: «Чого ходили?» А як мені бути? Сморід з першого до п’ятого поверху. Таргани вже є, не вистачало ще й опаришів у кімнаті. Надсилала доньці Володимира відео того, що тут коїться. Купила мішки для сміття, щоб усе зіпсоване зібрати, винести. Коли заходила, одягала перчатки, дві маски. Була смердюча риба, якісь тушковані окорочки. У каструлях повзали черв’яки.



Світлана Огороднікова з дихлофосом і липучками від тарганів

Після того як упала, не заходила. Тоді дзвонила доньці. Обіцяла найняти прибиральників, клінінгову компанію. Досі їде.

Раніше це був чоловічий гуртожиток від «Хімволокна». Я приїхала з Білорусі як молода спеціалістка. Отримала кімнату, думала, у Чернігові жити не буду. Аж і заміж вийшла, і син тут з невісткою та внуками. У сина своє житло. У нас у цій квартирі три кімнати з шести. Раніше тут жила прекрасна родина. Кімнати приватизовані. Продали. Чоловік пропонував купити. Але комунальні не потягнули б. Кімнати різної квадратури: 9, 12, 16, 10,5.

Куди тільки не зверталася за допомогою: у поліцію, у КП «Деснянське», у правову допомогу. На урядову гарячу лінію.

Соціальні служби прийшли, подивилися, поспівчували нам. Запропонували йому пансіонат. Відмовився.

Сусід брудний, страшний, вонючий. Але не худий. Коли йде сходами, мешканці чекають, доки провітриться.

Усі служби кажуть: «Він має право жити». Ми ж не проти, але не в такій антисанітарії. Донька повинна нести відповідальність за батька, він престаріла людина. Більше як рік тому мені сказала: «Робіть з ним, що хочете».

Винен за світло. Не платить. У коридорі, кухні, туалеті, душовій загальний лічильник. Ділимо на всіх мешканців порівну. Хоч і небагато, але 68 гривень винен.

«Теща раз на рік милась»
17 жовтня в обід Володимир Василенко у своїй кімнаті. Си­дить на дивані, їсть, дивить­ся телевізор.

— Раніше в мене був приватний будинок, — розповідає. — У мікрорайоні «Кавказ». Погріб був, бесідку зробив. Працював ковалем на «Ремзаводі». Зараз на пенсії, на групі. Отримую 2200 гривень. Дружина Валентина померла дев’ять років тому. Рак шлун­ка, четверта стадія. 36 років разом прожили. Працювала зі мною. Потім була медсестрою в обласній лікарні. Донька продала будинок. Раз на пів року може приїхати. Жила на «Ремзаводі».

— Не допомагає?

— А кому я треба? Дякую, що хоч ви навідалися.

— Сусіди готові допомогти, тарганів потруїти…

— А навіщо? Я прибираю. У мене теща раз на рік милася. І тіло було чисте.

— А чому пісяє в під’їзді? — підхоплює сусідка. — На цьому тижні жителі змусили прибирати.

— Вам подо­бається так жи­ти?

— Ні.

— Усе, що не зробить — це не я, — додає сусідка. — Свідки були, а він усе заперечує.

«Клінінг — дороге, але тимчасове рішення. Без добровільної згоди зробити нічого не можу»

— Проблема є, — визнає Юлія Топалова. — Розумію сусідів. Роблю все можливе. Там уже була протравка тарганів. Десь місяць тому.

— 17 жовтня, у п’ятницю, вони повзали всюди.

— Найближчим часом повинна бути друга протравка. У спеціалістів є графік. Можливо, доведеться труїти втретє. Бо там страх Божий.

— Чому він так себе довів?

— Не знаю. Скоріш за все, це психічне порушення. Але зробити нічого не можу. Спілкувалася з юристами. Аби відвезти його на лікування, треба добровільна згода.

Шукаю варіанти. Бу­ди­нок, в якому він жив, зруйнований під час воєнних дій. Продала земельну ділянку. За ці гроші купила кімнату. Розглядала варіант, щоб цю кімнату продати, купити будиночок у селі. Але він не хоче. Ніхто не думав, що так буде. Переказувала йому гроші, але вони йшли не туди, куди мали б.

— Чи допоможе клінінг, а головне — на скільки?

— Це тимчасове рішення. Треба робити його на постійній основі. Протравка тарганів не дуже дешева, до двох тисяч гривень за один раз. Клінінг буде дорожчий.

Джерело: сайт газети "Вість"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)