У батька загиблого прикордонника син цивільної дружини відняв 7.5 млн. гривень

Василь Соколенко (зліва) і Станіслав Патютко

7,5 мільйона гривень одноразової грошової допомоги за загибель сина-героя Станіслав Патютко (зараз йому 72) отримав ще три роки тому, але скористатися ними не може й досі — шахрайським способом син його цивільної дружини Анатолій Бреус перевів ці гроші на свій рахунок.

ВРЯТУВАВ ІНШИХ, АЛЕ ЗАГИНУВ САМ

На вулиці Елеваторній у Чернігові стоїть недобудована багатоповерхівка. Якщо придивитися, можна побачити, що на сьомому поверсі бракує одного балкона. І це не якесь там недопрацювання будівельників. Проходячи повз це місце, чернігівські прикордонники завжди знімають свої берети і схиляють голови в скорботі. Тут загинув їхній побратим — 43-річний капітан (посмертно) Станіслав Станіславович Патютко.

У лави 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого він потрапив ще 2001 року. Військову службу проходив на різних посадах, а в 2016-му йому присвоїли звання «молодший лейтенант» і призначили на офіцерську посаду. Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, Станіслав уже був старшим лейтенантом і обіймав посаду заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу.

— Стас був дуже цілеспрямованим, наполегливим, організованим, людиною слова, надійним товаришем і хорошим керівником, — кажуть про нього побратими. — Мабуть, у нашому загоні немає військового, який би його не знав, адже Стас був відомим спортсменом, неодноразовим призером обласних і всеукраїнських змагань із гирьового спорту та пауерліфтингу. Він дуже любив спорт і намагався залучити до нього інших. До речі, тоді, на початку 2022-го, Стас саме готувався до чергових змагань, які мали пройти 26 лютого в Ужгороді. Війна не лише зруйнувала його плани, а й забрала життя...

У лютому-березні 2022-го військовослужбовцям 105-го прикордонного загону випало боронити рубежі Чернігова. Ворог обступив місто з різних боків і тиснув технікою та живою силою, точково пробиваючись на його околиці. Так, 28 березня на вулицю Елеваторну заїхав російський танк Т-72. Першим його помітив Станіслав Патютко, який разом із побратимами перебував у прикордонному наряді на території недобудованої багатоповерхівки. Він дав наказ іншим спуститися в безпечне місце, а сам залишився на бойовому посту спостерігати за місцевістю і переміщенням ворожої техніки. Росіяни ж почали прицільно стріляти по будівлі. Коли побратими Стаса вийшли з укриття, він уже був мертвим... 21 червня 2022 року Указом Президента України Станіслава Патютка було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

КОМПЕНСАЦІЯ ДІСТАЛАСЯ ШАХРАЮ

Поховали Героя в селі Семенівка на Менщині. Там і досі живе його мама Парасковія Михайлівна, яку Станіслав любив понад усе. Мама завжди була найважливішою і найціннішою людиною в його житті.

— Не дарма. Парасковія була дуже гарною мамою, он якого сина виховала! Чесно кажучи, я своїх рук до цього фактично не доклав, — зізнається батько Станіслава. — Хоч до 2023 року ми з Парасковією й не були офіційно розлученими, останніх понад 30 років я проживав з іншою жінкою — Марією Бреус. Спочатку в Ядутах на Борзнянщині, а потім її син Анатолій забрав нас у Сумську область, де живе сам. Там мене й застала звістка про загибель сина. Щоправда, аж за кілька місяців після його поховання. Коли мені сказали приїхати в Чернігів, щоб оформити документи на виплату компенсації за загибель сина, я попросив Анатолія Бреуса поїхати зі мною. На той час через катаракту на обох очах я практично нічого не бачив, навіть розписатися без допомоги мені було вкрай складно. Але Анатолій відмовився: «Це криваві гроші. Не хочу бути причетним до них і тобі не раджу».

Розібратися з документами мені допоміг Льоня — син мого давнього товариша з Мени. З'їздив зі мною в Чернігів, простежив, щоб усе було зроблено правильно. Компенсація — 7,5 мільйона гривень (це половина від усієї суми, другу отримала Парасковія) — надійшла на мою пенсійну картку в ПриватБанку. Я пішов у банк і розділив цю суму на три окремих картки: на першій було три мільйони гривень, на другій — 80 тисяч доларів, на третій — півтора мільйона гривень. Готівкою я зняв лише 50 тисяч гривень і більше тих грошей не чіпав.

— А на початку 2024-го вирішив зробити операцію на оці. Раніше не міг звернутися до лікарні, бо при оформленні документів на оперативне втручання потрібен паспорт, а я його вдома чомусь не знаходив. Як виявилося, його без мого відома забрав Анатолій. Тоді я ще не розумів, навіщо, тож після повернення паспорта зібрав усе необхідне та й поїхав у Мену. Хотів зняти з третьої картки, на якій було півтора мільйона гривень, гроші, але на рахунку виявилося... 6 копійок. На інших двох рахунках грошей також не було.

У банку мені пояснили: я сам оформив довіреність про право розпоряджатися своїми грошима на ім'я Анатолія Бреуса, а також дозволив видачу додаткової картки, за допомогою якої він мав змогу знімати гроші з мого рахунка. Однак насправді довіреність я давав на видачу готівки лише з одного рахунка, та й то сумою не більш ніж 26 тисяч гривень за місяць. Навіть якщо припустити, що з того рахунка Анатолій Бреус щомісяця знімав максимально можливу суму, то півтора мільйона ніяк не виходить. Та й куди поділися кошти з інших двох рахунків? Я звернувся в поліцію, щоб повідомити про шахрайство. Якщо чесно, тоді мені навіть не вірилося, що Анатолій міг таке зробити. Виявилося, міг. Але не без допомоги. Очевидно ж, що без сприяння працівників банку провернути таку схему неможливо.

СПРАВУ ВІДКЛАЛИ НА РІК

Анатолія Бреуса обвинувачували у вчиненні кримінальних правопорушень за двома статтями Кримінального кодексу України: 4.4 ст. 185 (крадіжка, вчинена у великих розмірах) і ч. 4 ст. 190 (шахрайство, вчинене у великих розмірах або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки). Станіслава Патютка було визнано потерпілим. Обидва правопорушення вважаються тяжкими злочинами, тож і покарання, передбачене Кримінальним кодексом, відповідне — до восьми років позбавлення волі. Однак поки що Анатолій Бреус спокійнісінько займається своїми справами на волі, а на два рахунки на 3 мільйони гривень і на 80 тисяч доларів — суд наклав арешт.

— А я зараз без грошей. Мільйонер-безхатченко. Якомога швидше мені треба прооперувати праве око (на лівому операцію вже зробили, тож трохи бачу). Також маю проблеми з ногами, і тут теж показане оперативне втручання, а грошей на нього я не маю, — бідкається Станіслав Миколайович. — Більше того, мені ніде жити. Ходжу від одного знайомого до іншого, бо з Марією після всього ми розійшлися. Вона нарікала, що я подав на її сина позов до суду, мовляв, якби я цього не зробив, Анатолій мені ті гроші повернув би. А навіщо він взагалі їх чіпав? Вони ж би все одно потім йому дісталися, адже стільки років ми жили однією сім'єю. Але відповіді на це запитання ніхто не дає. За цю вкрай заплутану кримінальну справу я взявся нещодавно. І тільки тому, що вона мене, з одного боку, дуже дивує, а з іншого — дуже обурює. Непрофесіоналізм органів досудового слідства, недолугість судової системи щодо проведення і завершення правосуддя в розумні строки, врешті-решт зневажливе ставлення до батька Героя, бо по-іншому це не назвеш, — говорить адвокат Станіслава Патютка Василь Соколенко.

— Судіть самі: слідча група в цій справі складається аж із 12 слідчих, нагляд за якими здійснювало 5 прокурорів! І який результат ми маємо? Крадій-шахрай, який вчинив два тяжких злочини, і досі перебуває на волі, а не у в'язниці, чомусь його не шукає служба ТЦК та СП, хоч він, як і загиблий син мого клієнта, міг би стати на захист Батьківщини, а батько загиблого захисника-героя не може скористатися своїми законними грошима, які б дозволили йому покращити стан здоров'я і придбати власне житло, в якому він міг би провести свою старість у спокої і комфорті.

Але повернімося до самої справи. 3 грудня 2024 року Кролевецький районний суд Сумської області в режимі відеоконференції провів підготовче судове засідання у справі Анатолія Бреуса.

Суддя своєю ухвалою повернув прокурору обвинувальний акт, вважаючи його таким, що не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону. Тобто, на думку судді, 12 слідчих і 5 прокурорів порушили цей закон щодо Анатолія Бреуса. Звісно ж, прокурор на таку ухвалу суду подав апеляційну скаргу. І тут... Полтавський апеляційний суд на цілий рік до 5 січня 2026 року — відклав її розгляд. І це в умовах воєнного стану, коли процесуальний закон дозволяє розглядати такі справи в режимі відеоконференції. Тобто Полтавський апеляційний суд мав законне право за своїм волевиявленням призначати розгляд справи саме в режимі відеоконференції, але не призначив.

Прокурор, який подав цю апеляційну скаргу на ухвалу судді, мусив би вказати у ній, що і суд провадився в режимі відеоконференції за відсутності потерпілого Станіслава Патютка, але не вказав. Дізнавшись, що справа «покладена під сукно» на цілий рік, прокурор мав би подати до суду клопотання про розгляд його апеляційної скарги в режимі відеоконференції, але не подав. Виникає резонне запитання: чому? Невже Анатолій Бреус зі своїми трьома адвокатами має над слідчими, прокурорами та суддями якусь незрозумілу владу? — обурюється Василь Соколенко.

Як адвокат, який має великий досвід роботи, я не бачу жодної логіки в такому недотриманні законів України. Куди поділися професіоналізм, законність, безпристрастність і справедливість у роботі органів досудового слідства та суддів? За таких обставин шахрай Бреус ще довго буде уникати покарання за свої злочини, хоч я і впевнений, що воно невідворотне. Дивує і те, що працівницю ПриватБанку, яка допомагала йому викрасти цю величезну суму грошей (П, до речі, швидко звільнили, тільки-но почалися судові розбірки), і взагалі до кримінальної відповідальності не притягують. А сам ПриватБанк, який користується більш ніж шістьма мільйонами гривень Станіслава Патютка, у цей же час відмовляє йому в отриманні кредиту під відсотки банку на такі необхідні операції.

І хоч на руках своїх мільйонів Станіслав Патютко не має, він уже склав свій заповіт. Каже: раптом із ним щось станеться, гроші за сина-героя не дістануться ані шахраю, ані ПриватБанку, ані комусь іншому, їх використає та людина, якій він довіряє.

Таке волевиявлення Станіслава Миколайовича є розумним і законним. Хоч зараз на 3 мільйони гривень та 80 тисяч доларів накладено арешт, рано чи пізно його буде знято і гроші повернуться на рахунки справжнього власника. Скільки триватиме судочинство в цій справі, залежить, перш за все, від професіоналізму прокурорів і суддів. Я знаю механізм, як повернути ці гроші потерпілому вже зараз, однак здійснити це можна лише за бажання та волевиявлення органів досудового слідства і суду. Чи вчинять вони необхідні юридично значимі дії заради справедливості і невідворотності покарання шахрая, покаже час. Принаймні я, як адвокат, зроблю все можливе, щоб у рамках законів України захистити конституційні права батька загиблого Героя, — каже Василь Соколенко.

Ми ж обов'язково стежитимемо за цією справою.

P.S. Ми намагалися зв’язатися з Анатолієм Бреусом, щоб почути його позицію щодо цієї справи, однак на контакт із журналістами він вирішив не виходити.

Джерело: газета "Гарт", Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)