Президент відзначив трьох жителів Чернігівщини до Дня самоврядування

Нагороди нашим тим, хто працює з ризиком для життя, впритул до ворога. У президентському Указі про відзначення державними нагородами з нагоди Дня місцевого самоврядування — троє удостоєних із Чернігівщини. Ордени «За заслуги» III ступеня присвоєно старості із Семенівської громади Костянтинові Вейкші й водію місцевої пожежної команди села Костобобрів Семенівської громади Василеві Шестаку, а орден «За мужність» ІІІ ступеня — водієві місцевого пожежно-рятувального підрозділу для забезпечення місцевої пожежної охорони Новгород-Сіверської міської ради Олександру Котову.

На Семенівщині обох нагороджених земляків добре знають і вважають їхні відзнаки заслуженими. 48-річний Костянтин Вейкша за фахом педагог, 4 роки викладав трудове навчання в Медведівській школі, із 2002-го 18 років працював директором Олександрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У грудні 2020-го призначений старостою в селах Олександрівка, Карасі, Криульки, Максимихине, Фроли, Газопровідне, Зелена Роща, Угли. 2023 року йому довірили виконувати обов'язки старости Костобоброва, Сергіївського, а потім ще й сіл Архипівка, Леонівка, Зоря. Усі вони на самісінькому прикордонні, деякі з них уже знищені ворогом, спалені дотла, безлюдні. У деяких іще жевріє життя.

В Архипівці зосталося троє людей, в Углах — 10, у Газопровідному — 17, в Олександрівці — 75. Найбільше населення в Костобоброві — 110 мешканців, із них 6 дітей. Ці два села всього за 2 км від кордону з державою-агресором. Але, попри обстріли, люди залишаються, бо сподіваються на краще, говорить Костянтин Володимирович. Він не з тих керівників, які сидять у кабінетах. — Ми їдемо до людей. Є в мене дні прийому в Костобоброві й Олександрівці, були і в Архипівці, але через те, що там уже мало мешканців, туди я їду тільки в разі необхідності.

Працюю разом із дружиною Мариною — діловодом міської ради, яка завжди мене підтримує і допомагає, у моїх селах вона постійно зі мною. Минулого року ми з Мариною в Архипівці потрапили під обстріл... — розказує, але без деталей. Староста організовує доставку в прифронтові села продуктів, ліків та іншого необхідного, іноді й сам відвозить. У координації з міською радою і поліцією організовує евакуацію жителів, які вирішили перебратися в більш безпечні місця.

Якраз у ті хвилини, коли ми з Костянтином Володимировичем говорили телефоном, з'явилась інформація про чергову пожежу в його старостаті. У філії «Північний лісовий офіс» держпідприємства «Ліси України» повідомили: «Прямо зараз палає Костобобрівське лісництво Новгород-Сіверського надлісництва ДП «Ліси України» на прикордонні Чернігівщини. За оперативною інформацією, територію лісництва масовано атакували FPV-дрони. Уражено будівлю контори, заправку та складські приміщення. На момент удару на місці був помічник лісничого. На щастя, він не постраждав. Ситуація залишається напруженою».

Саме на такі випадки (не на цей конкретно) з початком повномасштабної війни доводиться виїжджати місцевій пожежній команді села Костобобрів. У ній 47-річний Василь Шестак працює з 2007 року, до цього був водієм у колгоспі.
— У команді нас троє — я, Юрій Дябко й Іван Завадський. Ми і водії, і бійці в одній особі, жартує. — Чергує один, а на пожежі в села нашої Семенівської громади, які виникають у тому числі внаслідок обстрілів, виїжджаємо всі втрьох. За потреби їдемо на підмогу і в населені пункти сусідньої Новгород-Сіверської громади. Якщо просять, допомагаємо вивозити місцевих мешканців, які евакуйовуються.

Бувало таке, що гасили вогонь, а староста або військові повідомляли: «Небо», тобто літає ворожий безпілотник. Тоді від'їжджали в ліс, ховали машину. Нам заборонили виїжджати на гасіння пожеж у Леонівку, коли людей там уже не стало, бо це було надто небезпечно — то найближча до кордону точка (метрів 600). Та й Костобобрів близько: від моєї хати до кордону — кілометр.

На моє запитання, чи не подумує він із родиною виїхати, Василь Федорович відповідає:

— Я залишаюся вдома! Сім'я у більш безпечному Чернігові. Дочка Настя вже давно там живе і працює. Дружина Оксана до останнього була тут зі мною. Але на початку вересня закрився наш місцевий магазин, у якому вона працювала (по ньому було 5 чи 6 приходів з FPV-дрона). Й ось минулої п'ятниці довелося її вивезти в Чернігів, шукатиме роботу там.
Сам Василь Федорович також поки що не працює — до 12 грудня на лікарняному.

— 13 вересня FPV-дрон сіконув осколками. Я після роботи повернувся додому. Прийшов напарник, Іван (ми живемо неподалік один від одного), попросив допомогти позатягувати в хащі його техніку, щоб на в’їзді не стояла. По його машині біля дому вже були скиди. Під’їжджаю, а тут — дрон. Я трохи не встиг у коридор забігти, а він метрів за п’ять іззаду бухнув. Мені перебило ребро, ушкодило легені, печінку, селезінку. Та нічого, все нормально, не діждуться! Другий напарник, Юрій, також на лікарняному, його теж поранило дроном, коли вийшов зі зміни, — посікло ноги. Та живі будемо, не помремо!

52-річний Олександр Котов раніше працював водієм в амбулаторії, а з 2016-го — він водій місцевого пожежно-рятувального підрозділу Новгород-Сіверської громади. Родом Олександр Леонідович із найпівнічнішого населеного пункту України — Грем’яча, який росіяни тероризують безперервно. — Але там іще живе до 18 чоловік, же він. Сам же переїхав до іншого села, де зараз несе службу разом із двома місцевими працівниками підрозділу, який був створений цього року. Вони виїжджають на пожежі (недавно гасили вогонь після прильоту в селі Попівка), допомагають у своєму старостаті з благоустроєм та всім іншим. Із 6 на 7 грудня мчали і в обстріляний Новгород-Сіверський.

Назви населеного пункту, де базується цей підрозділ, не вказуємо, адже ворог цілеспрямовано б’є і по рятувальниках. У Грем’ячі таке було не раз.
— Прилітало і на місці — по будівлі пожежного депо, коли ми перебували там, і на виїздах по нашій машині разів сім, доводилося втікати. Із чого тільки по нас не гатили — і з дронів, і з мінометів, і гранати скидали...
Саме за заслуги в Грем’ячі Саша й отримав нагороду «За мужність». Він не покинув території громади і виконує свою надважливу роботу, говорить колишній грем’яцький староста Андрій Ірха.
Вітаємо всіх трьох наших земляків із державними відзнаками і дякуємо їм за роботу попри небезпеку!

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)