Володимир Журавель з Менщини - тепер скульптор відомий на всю Україну

Володимир Журавель

Для жителів Менщини ім'я Володимира Журавля навряд чи добре відоме. Так само, як і той факт, що Менський край має пряме відношення до створення відомих київських скульптур, бо саме проста родина із села Покровського тепер постійно дарує столиці частинку душі нашого краю — запашні трави та калину, з яких створюються вінки для бронзових малюків-засновників Києва на Поштовій площі. А перед тим звичайна дівчина з Менщини на ім'я Катерина Легка стала дружиною тепер уже знаного скульптора світового рівня Володимира Журавля. Саме його творчість сьогодні формує мистецьке обличчя столиці та звучить далеко за межами України.

ШЛЯХ ДО МИСТЕЦТВА: ШКОЛА, НАСТАВНИКИ, РОДИННЕ КОРІННЯ

Його скульптури давно стали частиною візуальної ідентичності столиці — від величного Іллі Муромця на Трухановому острові до зворушливих малюків-засновників Києва на Поштовій площі. Киянин із кременчуцьким корінням, представник мистецької династії та майстер, роботи якого зберігаються на кількох континентах, Володимир Журавель продовжує творити навіть у найважчий для країни час в умовах повномасштабної війни.
Володимир народився у Кременчуці. Однак змалку зростав у Києві, який згодом став називати своїм головним джерелом натхнення. Його родина — справжня мистецька династія: батьки — Микола Володимирович та Олена Володимирівна (на жаль, уже покійна) — відомі київські художники. Дотичним до мистецтва був також і прадід майстра.

— Мої батьки, і мама, і тато, художники графіки і живописці, — розповідає Володимир. — Моя сестра також стала художником. З дитинства я бачив, як творять мої батьки, вчився в них. Сам почав займатися скульптурою з 5-ти років: мені давали матеріали і я, граючись з ними, звикав до цієї справи. Вже в дитинстві вирішив, що у майбутньому обов’язково стану скульптором. Я хотів бути схожим на свого дядька Романа (Роман Чайковський завідував відділом розроблення дизайну Банкнотно-монетного двору Національного банку України — авт.), робити такі ж скульптури, як і він. Художнім технікам я навчався у своїх рідних. І навіть зараз завжди прислухаюся до їхніх порад.
Але особливою духовною постаттю, яка вплинула на його життя, митець вважає Петра Довгейка — священника, дідуся бабусі по батьковій лінії. Його хрест і світлина початку ХХ століття нині зберігаються у майстерні скульптора як символ благословення роду.

Перші кроки до науки Володимир зробив у звичайній загальноосвітній київській школі №118. Але за наполяганням батьків відвідував приватні художні курси у Михайла Шаповаленка, опановував скульптуру під керівництвом Олеся Сидорчука. Згодом навчався у Державній художній школі імені Тараса Шевченка — єдиній в Україні академічній художній школі (нині ліцей), де становлення митця відбулося під впливом Віталія Добровського та Олексія Чубарєва.
— Пізніше я вступив до Академії, — продовжує розповідь майстер. — Я маю 10 років професійної освіти. Вже в Академії почав активну творчу діяльність, брав участь у виставках і скульптурних салонах. Потім зробив свої перші персональні виставки. І, врешті, створив свій перший пам’ятник. Загалом, я займаюсь скульптурами вже більше двадцяти років. За цей час створив до сотні різних скульптур.

Усі ці оригінальні твори розійшлися сотнями копій і сьогодні багато з них перебуває у приватних і музейних колекціях по всьому світу — в США, Японії, Ізраїлі, Індії, Казахстані, Великій Британії, Німеччині, Франції, Австралії та інших країнах. Але наймасштабніші його роботи прикрашають Київ. Так, наприклад, пам’ятник Ігорю Сікорському (загальна висота монумента становить 7 м 20 см) встановлений у столичному аеропорту, що носить ім’я видатного авіаконструктора. Монумент Іллі Муромця, який з’явився у парку «Муромець» на Трухановому острові у 2018 році, став найбільшим за розмірами проектом Володимира Журавля. Для його створення митець вперше в Україні застосував технології 3D-друку — скульптор спочатку виготовив зменшену модель, яка згодом була масштабована за допомогою цифрового прототипування, що дозволило значно прискорити виробничий процес.

Образ богатиря формували три натури: вершником для прототипу став український богатир Василь Вірастюк, а конем — кінь породи першерон на ім’я Ратибор. Для постаменту майстер особисто підбирав гігантський суцільний камінь у коростишівських кар’єрах на Житомирщині. Сам пам’ятник виконаний з бронзи і має внутрішній каркас із нержавіючої сталі.

ЛЕГЕНДА В ДИТЯЧИХ ОБРАЗАХ: МАЛЮКИ-ЗАСНОВНИКИ КИЄВА

«Малюки, що пускають кораблики» — так в народі називають незвичайну композицію, що з’явилася на Поштовій площі столиці 6 травня 2017 року. Але авторська назва — «Малюки-засновники Києва». Це чотири фігури малюків, із яких хлопчики символізують Кия, Щека та Хорива, а дівчинка — їхню сестру Либідь.
Задум створення композиції у Володимира виник задовго до відкриття — ще у 2009 році. Тривалий час проект не вдавалось реалізувати через організаційні труднощі, однак зрештою скульптура стала однією з популярних туристичних родзинок столиці.

У родини Володимира та Катерини Журавлів за весь час існування композиції також склалося особливе ставлення до неї. Вони часто відвідують Поштову площу (тепер уже із трирічною донечкою Марією та тримісячним синочком Радомиром), і щораз пані Катерина надає композиції особливої декоративності: вона створює змінний «гардероб» для фігур. Діти з’являються перед киянами та гостями столиці то у вишиванках, то у морській формі, то у військовому пікселі, взимку — у пальтах, а на свята — у відповідних святкових костюмах. Також було перевтілення бронзових фігурок в літературних героїв.
До вподоби стали малюки і таким структурам, як Національна гвардія та Національна поліція — їхні представники в день професійного свята з дозволу автора одягали фігури у свій однострій.

НОВИЙ МЕМОРІАЛЬНИЙ АКЦЕНТ СТОЛИЦІ: ПАМ’ЯТНИК АНАТОЛІЮ КУЗНЕЦОВУ

Окремою віхою творчості Володимира Журавля стало створення пам’ятника українському письменнику й публіцисту Анатолію Кузнецову в Києві. Анатолій Кузнецов — автор роману-документу «Бабин Яр», який він написав, грунтуючись на спогадах особистого дитинства про трагічні події 29–30 вересня 1941 року, коли стався масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру.

Композиція виглядає настільки реалістично, що нікого не залишає байдужим. Цей проект став для митця надзвичайно емоційно складним: потрібно було передати не лише портретну схожість, а й тягар історичної пам’яті.
За словами скульптора, робота над меморіальними образами завжди вимагає особливої внутрішньої концентрації та моральної відповідальності:
— Коли торкаєшся тем людської трагедії й пам’яті, не маєш права робити поверхнево. Тут кожна лінія як молитва, — каже митець.

МАЙСТЕРНЯ ПІД ЗВУКАМИ СИРЕН: РОБОТА ПІД ЧАС ВІЙНИ

З початком повномасштабного вторгнення скульптор ні на день не припинив роботи. Навпаки, кількість замовлень значно зросла, адже, на жаль, дедалі більше українських родин звертаються із проханням створити погруддя або меморіальні знаки загиблим захисникам.
— Працювати нині надзвичайно важко — не стільки фізично, скільки психологічно. Майстерня живе навіть під звуки сирен, поряд із новинами про втрати. Але мистецтво сьогодні — це спосіб не дозволити болю зламати нас. Кожен меморіальний проект я сприймаю як особисте служіння пам’яті наших Героїв, — каже Володимир.

Разом із тим, пан Володимир спрямовує погляд у майбутнє. З ним у нього пов’язані плани, і вони, на щастя, світлі та прекрасні.
— Мрію про велику символічну композицію на тему Перемоги України, — розповідає маестро Володимир. — Це має бути образ Матері-України. Це те, що вже давно живе в моїх думках і, переконаний, обов’язково втілиться після нашої перемоги. Ми маємо закарбувати ці події у бронзі чесно, сильно й гідно.

ВІРА ЯК ДЖЕРЕЛО ТВОРЧОСТІ

Володимир Журавель зізнається, що найбільше йому подобається працювати з глиною. Також він має деякі власні традиції та ритуали, яких особливо дотримується перед початком роботи над складними проектами. Так, наприклад, він усамітнюється, виїжджаючи із сім’єю до Труханового острова, де молиться, осмислює образ і шукає внутрішній спокій під час роботи над скульптурою Іллі Муромця.
Створення кожної скульптури — це складний і тривалий процес. Робота проходить шлях від ескізу й каркаса до воскових і керамічних моделей та фінального бронзового лиття з подальшим шліфуванням і чеканкою.
Мистецтво не повинно бути просто майстерністю заради ефекту — воно має служити прекрасному й підносити людину до Бога, наголошує скульптор.

РОДИНА ЯК ОПОРА

Дружину Катерину митець називає даром Господа та своєю головною порадницею. Тепер господаркою його серця є донька Марія (народилася в перший місяць повномасштабної війни, якраз під час кровопролитних боїв за Київ) та син Радомир.
Катерина родом із Менщини, із Покровського. Саме її мама, Валентина Легка, і є тією жінкою, яка збирає польові трави та калину для вінків, щоб прикрасити голови маленьких Кия, Щека, Хорива та Либіді на Поштовій площі. Хоч ще і маленький, але символічний місток між столицею та Менським краєм.

ПРОРОЧИЙ ПІДПИС НА ФОТО

Колись шкільна вчителька Володимира, підписуючи екскурсійне фото, жартома зазначила: «З поки що невідомим Володимиром Журавлем». Минув час — цей невинний жарт виявився справжнім передбаченням: нині ім’я скульптора Володимира Журавля звучить не лише в Україні, а й далеко за межами. Ім’я митця вже сьогодні вписане в культурну історію Києва.
Його скульптури — це не просто мистецькі об’єкти, а знаки часу: від казкової дитячої безпосередності до героїчної звитяги й трагічної пам’яті. У бронзі він продовжує формувати обличчя країни — країни, що бореться, пам’ятає і вірить.
Час довів — вчительський підпис на світлині став пророчим.

Джерело: газета «Наше слово», Віталій Сергійко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)