Сценарист Анатолій Карлюга: Поки безголосий Поплавський на фоні напівголих своїх випускниць буде у нас в телевізорі - до тих пір і ставлення до нас буде відповідним

"Проходь, не соромся", -  зустрічає на порозі невисокий сивий чолов’яга у простому прим’ятому светрі і домашніх капцях. З вольовими рисами обличчя, коротко підстрижений, він схожий на спортсмена на пенсії, який з плином років розгубив свою спортивну форму, але бойовий дух тримає на рівні. "От так і живе скромний чернігівський сценарист", - припрошує він вглиб квартири. Я теж отримую капці і проходжу далі.
Власник оселі іронізує. Квартира площею чи не більш сотні квадратів, сучасно обставлена,  зовсім не схожа на типове чернігівське житло. Модні меблі, у вітальні величезний телевізор, а на стіні - фото Демі Мур роботи Ані Лейбовіц. У кутку кімнати - немаленьке декоративне деревце. На кухонному столі - ноутбук. Схоже, кухня одночасно є і робочим кабінетом.
"Колись до мене знімальна група приїжджала, робили передачу про те, як бідно живуть українські сценаристи. Так оператор поглянув на квартиру і сказав: "Так а що ж ми тут знімати будемо?"

Гостинний господар квартири - людина у Чернігові досить відома. Його звати Анатолій Карлюга, і славу йому принесла робота одним із сценаристів у популярному серіалі "Не родися вродливою". Після того, як серіал прогримів на пострадянському просторі, і стало відомо, що над ним працював наш земляк, публікації про нього одразу з’явилися у місцевій пресі.
З тих пір спливло немало води, зараз той серіал - лише одна віха у творчому доробку автора, який виріс уже до шістнадцяти робіт.
 У наших чашках чорна кава, а чорна кішка Кілька вмостилася на столі, уважно вслуховуючись у розмову. Ми бесідуємо на просторій кухні Анатолія про його творчий шлях, плани, Чернігів, політику та її вплив на роботу сценариста і те, чого зараз не вистачає українському кіно.

Сценаристом я став не одразу. Закінчив інститут ім. Карпенка-Карого, довгий час працював у різних театрах. Потім так вийшло, що у мене в житті з’явилася пауза, навіть думав їхати працювати за кордоном на рибному заводі. Мене врятував актор і мій друг Анатолій Дяченко. Він не просто дав мені роботу, він дав мені заробити. Коли я написав перші сценарії, приніс йому, Анатолій заплатив по триста баксів за сценарій і спитав: "А сто таких написати зможеш?"

До Москви потрапив абсолютно випадково. Моя дочка знайшла у інтернеті оголошення про безкоштовні американські курси для сценаристів у Москві. Читав їх відомий Джеймс Крамер, сценарист "Санта Барбари". Я, звісно, зразу не повірив: Москва, безкоштовно, як таке може бути?
Але дочка була наполегливою, я послав свою роботу на конкурс, і - пройшов його! Для кращих студентів курсів одразу по їх закінченню надавалася робота на кіностудії сценаристом у компанії "Амедіа". Так і почав працювати у Москві.

Зараз у мене шістнадцять робіт. Крім "Не родися вродливою" це "Тетянин день", "Серцю не накажеш", "Пончик Люся", "Маруся", "Джамайка" та інші. Близько половини з них - російські, решта - наші. Після деякого часу роботи у Москві я влаштувався на ТРК "Україна", і зараз пишу сценарії для них. Двадцятого числа має вийти ще один, чотирьохсерійна мелодрама "Квиток на двох". Над великими серіалами я працюю не один, нас буває п’ять чоловік, шість, які пишуть разом.

Останньою своєю роботою я незадоволений. Правда, я своїми роботами ніколи не буваю задоволений. І це, мабуть, слава Богу. Цей серіал ми писали вдвох із моєю колегою, Наталею Марченко. Ми працюємо давно, це вже, мабуть, шостий наш проект. І так порізали наші тексти, так понівечили. А коли мої діалоги ріжуть, я дуже болюче реагую. Після прем’єри хотів запросити всіх до Чернігова, погуляти два дні: баня, солодкий стіл. А тепер уже не хочу нічого робити. Якщо будете вмикати ТРК "Україна" двадцятого числа і дивитися цей серіал - зразу приношу щирі вибачення. Початковий сценарій був зовсім іншим.

Ми самі серіалів не дивимося. Їх дивляться наші мами, дружини, бабусі, і можна їх писати безкінечно. Але дуже хочеться зробити щось більш потужне. Взагалі, мрію зняти повний метр з гарним режисером, хорошими акторами. Саме тому заразу уже у мене роботи не по двісті п’ятдесят серій, а всього на чотири.

Маємо ще один проект, яким уже зацікавилися. Там дві серії. Я думаю, на нього знайдеться покупець, і ми вже більш прискіпливо продавати його, з розрахунком на те, що це буде дуже гарний режисер, дуже гарні актори. Тоді ми будемо спокійні.

На підході у мене - мультфільм, "Курка ряба". Цьому сценарію вже десять років. Народився він з того, що я розповідав своїй дочці казки. Як це робить будь-який тато, придумував я їх на ходу. Коли дочка підросла, вона згадала цю казку, і порадила записати її. Так і народився сценарій "Курки Ряби". Я хочу цим мультиком порвати всіх московських Маш з ведмедями, богатирів, Гориничів і т.д. Головне знайти гарного режисера, який може все зробити. Зараз уже укладено договір із одним київським продакшном, вони хочуть вийти з моїм сценарієм на державний конкурс, і навіть - впевнені у своїй перемозі.

В Україні, на жаль, немає сценарної школи. Нікому вчити цій справі. Вся школа, всі педагоги - у Москві. Москва значно вдячніша у сенсі грошей. Там реально розуміють, що спочатку було слово. Якщо ти хочеш зняти фільм, серіал, будь-що - тобі треба гарний сценарист. Маючи його, уже можна запрошувати якісного режисера, гарних акторів.

В Україні постійно якісь революції. У нас за останні декілька років чи то восьмий, чи десятий міністр культури змінився. Звісно, за таких умов зовсім не до культури. У Росії, як би ми не ставилися до неї - все значно простіше. Путін реально розуміє, що телебачення - це четверта влада, потужний важіль управління. Він зібрав всіх діячів культури і мистецтва і сказав: я вам зроблю податкові пільги. Але мені в кіно необхідно формування національної самосвідомості. Чому зараз все забито у них воєнними фільмами, фільмами про спецназ і т.д.? У Москві знімається зараз фільмів більше в десять разів, ніж раніше.

Якщо знімати в Україні повний метр, який буде коштувати мільйон доларів, то з нього шістсот тисяч необхідно віддати у бюджет. Це маячня! Хто буде знімати кіно в Україні, якщо з мільйона шістсот тисяч треба віддати державі? Саме тому зараз так популярні спільні проекти з Росією. Знімаються вони за російським законодавством. А використовуються наші актори, режисери, апаратура. І все це росіянам обходиться в десять разів дешевше, ніж би вони у себе знімали. Дуже образливо. Тому кращі з кращих українських акторів давно уже у Москві. Купили собі там житло, авто і почувають себе чудово.

Я - помірний націоналіст. Ніколи не дам образити Україну. У російському кіно, коли треба посміятися, кажуть: давайте придумаємо якусь жіночку, лохушку таку з України, типу Сердючки, і посміємося над нею. Коли мені сказали вигадати такий персонаж, я відповів: "Я такого писати не буду!" Ну навіщо дебілку шукати в Україні? У вас ваших рідних дебілок повно, вийди лише за МКАД. Чому вона має бути з України? У "Не родися вродливою" у мене був серйозний конфлікт щодо цього із головним редактором, всі навколо говорили: "Що ти робиш, тебе звільнять". Але я наполіг на своєму, і врешті-решт там з’явилася красива, молода, інтелігентна дівчина з України, яка вразила головного героя, а не Сердючка.

Приїздиш до Москви на роботу, а вони про газ починають. От, ви у нас газ відсмоктуєте. Я колись не витримав, і подарував кожному по газовій запальничці.

Чому у них до українців таке ставлення? Так вони ж дивляться телевізор - а там Сердючка - незрозуміла істота з великими грудьми, і Поплавський, який займає половину ефіру, бо тупо його купує. От москвичі дивляться весь цей жах, зустрічають мене і питають: "А Поплавський - це дійсно ваша зірка?" Тому і називають вони нас не Україною, а окраїною. Поки безголосий Поплавський на фоні напівголих своїх випускниць буде у нас в телевізорі - до тих пір і ставлення до нас буде відповідним. Я врешті-решт із відкритим листом кудись звернуся. Правда, куди звертатися? До нашого президента, самі розумієте, сенсу немає...

Як би ми про росіян не говорили, вони відчувають себе частиною великої імперії. І у президента у голові щось є. А у нас - до кого звертатися? Трибуна блокується, закони не приймаються, справи до культури не доходять. Тому Росія і знімає разів у двадцять більше, ніж ми. Доходить до того, що приїздять до нас їхні зірки, всі ми сидимо їмо у одному автобусі, і їх годують курочкою тепленькою з картопелькою, а нас, заслужених артистів України - якоюсь відбивною, у якій зуби застрягають! Ми ж самі себе не поважаємо! Ось в чому жах. Це ж уже в мізках вкорінилося, що їх навіть годувати треба краще! Поки ми в собі не вб’ємо цей рабський комплекс молодшого брата, до тих пір і будемо сидіти без культури і кіно.

Шароварна політика в Україні вже закінчилася, і досить невдало. Не так це треба робити, не тих героїв пропагувати. Я думаю, взагалі треба починати з дітей. Нам потрібні гарні українські мультфільми, україномовні, з героями українських казок.

Я б зробив потужний повнометражний фільм про героїв Крут. Там шароварів не було. Там діти померли за нас, та і все. Вони їхали туди, співали пісні, вірили в те, що можуть зупинити цю навалу. Це зовсім інший рівень, це хлопці з університету, вони знали іноземні мови, поезію. Не вміли стріляти, але свято вірили, що можуть зупинити наступ. Ось це і є справжні герої, це і є фільм. Режисером запросив би Тарантіно, він би з цим справився. У нас такої режисури немає. Цей фільм піднімав би нашу самосвідомість. Його і в Донецьку подивившись би, сказали: "Я в Україні живу!" Щоб не ділили нас. При Ющенку ішли розмови, що буде такий фільм, до мене зверталися, я навіть почав працювати. Але влада змінилася, тепер це зовсім неактуально, грошей ніхто не дасть.

Мене надихає класика. "Амадей", "Політ над гніздом зозулі", "Остання спокуса Христа" - це те, що необхідно дивитися всім.

За чернігівською сценою слідкую. Андрій Бакіров, головний режисер облмуздрамтеатру - мій однокурсник, і я намагаюся не пропустити жодної його прем’єри. Він нічого не боїться, робить парадоксальні речі, з ним наш театр став набагато вище рівня такого містечкового провінційного театру. Мені здається, що Андрій Бакіров для акторів і взагалі для всього міста - просто подарунок долі.

Я патріот Чернігова. Чернігова ще з древніх часів всі боялися, київський князь із нами рахувався. Коли у Києві Софію лише закладали, наш Спаський собор був уже висотою з вершника. Ми поряд з Києвом, як не старші. Ну і взагалі - Київ мене напружує, а Москва - ще більше.

Крім написання текстів, займаюся ще своєю кішкою Кількою. А взагалі, для мене кращий відпочинок - це робота. Від неї я отримую кайф. Мені ж не треба сидіти у Москві чи Києві, я можу вдома за комп’ютером з Наташею писати, а тоді кнопку натиснути, і наша робота відправилася. Ну і Десна, риба, що стосується відпочинку.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (3)