Вовки співають на вісім голосів

Село Сальне Гуто-Студенецької сільради Щорського району — на кордоні з Брянщиною. Росія — за 5 кілометрів.
— Бачили ведмедів? — запитала у селі.
— Що нам ведмеді? Одне нас горе запекає — свиняче, — журиться Марія Зибко. — Дикі свині копоті дають, городи унічтожають.
— Ведмедів, тьху-тьху, не було, — говорить Микола Дубина.
— А от лосі, кози, єноти, бобри, зайчики є.
— Спілкуюся з колегами, з лісниками — ведмедів ніхто не бачив, — говорить гуто-студенецький сільський голова Сергій Супруненко. — У мене за городом, як сніжок упав, хлопці бачили два сліди вовчі.
— Вовки є, — стверджують і Тетяна Дубина, і Галина Зибко. Звідки взятися ведмедям?

Вчений зі Славутича, заступник директора Міжнародної радіоекологічної лабораторії Сергій Гащак зафіксував у Чорнобильській зоні відчуження бурого ведмедя. Звіра побачила фотопастка, тобто фотозйомка. Це апарат, котрий встановлюють зазвичай на дереві. Він знімає сам, без людини, не лякаючи звіра.
Рік тому Сергій Гащак писав автору електронним листом: у Чорнобильській зоні, крім диких коней Пржевальського, лосів, вовків, рисей, іншої живності, є і ведмеді. Є сліди життєдіяльності ведмедя. Проте самого звіра ніхто не бачив. І от, нарешті, сталося! У кінці листопада з десяток телеканалів, інтернет-сайтів, газет повідомили: в Чорнобильській зоні — ведмеді!

— Далеко від Чернігівщини зафіксувала ведмедя фотопастка? — запитала Сергія Гащака.
— Далеко, на півночі Київської області, — відповів. — Навряд чи вони із зони відчуження прийдуть у чернігівські ліси. Більша вірогідність, що до вас можуть потрапити із брянських лісів. Адже заповідник «Брянський ліс» штучно населявся ведмедями. Він межує з Чернігівщиною.

Вовк через дорогу від хати

— Вовки і ходили, і спєвали, — розказує Галина Зибко.
— Спєвали?!
— Да! Тільки смеркне, вони дорогою, що на Корюківку, йдуть і «у-у-у-у». Якось до самого клубу дійшли, співаючи.
— Співали на разні відтінки, — додають у сільраді. — Це були вибори у 2010 році. Люди якраз вийшли із клубу, почули. Нарахували вісім голосів. Чули і в інших місцях. Значить, вони від самого лісу йшли під селом, співаючи. У Піщанці (Жовідська сільрада) казали, теж вовки є. У селі навіть натоптали сліди. Розказували, що вночі дивишся у вікно, а вовки йдуть по вулиці.

Через дорогу від Галини Зибко живе Антоніна Апришко, у неї крайня хата, за хатою ліс. Біля Антоніниної хати вовк був з півтора місяця тому.
— Алла Бадуненко помагала мені, хліб, молоко привозила. Під'їхала, глянула, а отут, — показує Тоня Апришко, — вовк сидить. Він хвоста не так тримає, як собака. Вовк ніби тягне хвіст, він у нього висить. Алла розказувала: «Я стала та до вовка: «Ти чого?», так він і шарахнув у кущі». Вовк глянув, вона у красній курточці, а вовки взагалі красного бояться. Я в лісництві робила, знаю, як облаву влаштовувати на вовків.
А то колись у лісництві лапку ламаємо (із сосни), машина за нами приїхала, водій каже: «Ви, нагнувшись, працюєте, і вовки два поряд сидять». Руді, сірясті. А ми ж і не бачили їх.

— А чупакабра в село приходить?
— Ні, такого звіра не бачили.

Лосі заходять до корів

— Якось лось і лосиха зайшли у табун до корів, — пригадує Марія Зибко. — У одного були роги, красиві такі, у другого не було. Корови не чіпали їх, і вони корів не чіпали. І я не злякалася. А то пасла скот, а вовк, трохи вищий за собаку, рижий, зайшов у череду, біля корів побув. Не зачепив.

— Корови не бояться ні лосів, ні вовків?
— Попривикали. Лосів колись багато було. Ми ходили по ягоди, знаходили багато рогів лосячих. І тепер лосі є. Лось по городу ходив; сліди бачила.

— Є лосі і олені, кажуть, є, — говорить Микола Дубина. — Лося не тільки бачив, а й м'ясо пробував. Котлети добрі, але треба сало додавати. Бо м'ясо прісне, жорсткувате, сухе.

— Колись на Чортах для лосів віники заготовляли, кормушки були від дуба до дуба, — додає Марія Мара, дружина Миколи Дубини.

— Чорти — урочище під Прибинню Корюківського району, — пояснює чоловік. — Чортами назвали не за нашої пам'яті. Таке там було — безьма (дуже густий ліс. — Авт.), що й чорти могли завестися.

Зайченята вивелися під сіном

Зайців називають ласкаво — зайчики. Хоча і вони шкодять.
— В окно дивлюся, а зайчик ходить, яблуньки, сливки підгризає, — не злиться Галина Зибко. — Як сніг випадає, я їх і обгороджую, а він поскусує.
— Зайчики й жито (озимину) гризуть, пасуться, по сніжку видно слідочки, — додає Тетяна Дубина.
— У мене корова, сіно, солома в стіжках під хатою, — розповідає Марія Зибко. — Зайчики вивелися під сіном. Якось кішка принесла зайченя в зубах, як ото кішки носять кошенят. Я хотіла відняти, а воно вже неживе. Назавтра принесла друге. Їжачки бігають, і вони, як зайчики, виводяться у соломі, сіні.
— Єноти є, але я не бачила, а от бобрів бачила, — розповідає Тетяна Дубина. — Хвіст у них плоский, як лопата. Таке дерево перегризають, що страховище. Тут у нас рівчак тече, перекриють його, водичка розіллється, і вони в ній. Полізуть у воду і в нору затим.

Лисиця повісилася на паркані

— Лисиці є, — говорить Галина Зибко. — Буває, потемніє, то й кричать, скуголять. Кигичуть, наче ото кіт придавлений. Угу-угу, отак. Буває, й гаркають, як собаки. Чую із двора то в цій стороні, то в тій, з лісу. Лисиць треба боятися, бо вони бувають погані. У нас котик був ловкенний, то чи лисиця його вкусила, чи поїв те, що вона послинила... Одна сусідка, Марія, різала порося, інша, Тоня, різала теля. І, видно ж, повикидали, що погане, а котик ходив до їхніх кішок. І, мабуть, лисиця їла викинуте, і він поїв. Прийшов зранку додому, сів у сєнцах, а далі не йде. І тільки «у-у-у». Я кажу: «Єсти хочеш?» Пішла, єсти винесла, а він плигонув і мене за руку вкусив. Ловко так взяв і держить за пальця. А я кричу: «Ой-ой-ой, що це ти мені робиш? Іздурів, чи що?» Кров пішла, я столітником закапала, перестала йти. Лежала в лікарні три дні, їздила цілий місяць на уколи. Проїздила, мо', тисячу. Кота, сказали, вловіть і закрийте в клітку, як не здохне за 15 днів, то уколів не будем давать. Дивимось, а він страшенний такий, слина з рота пливе. Попросила, дак один застрелив, спалили да закопали. Котика звали Льова, малий внук назвав. Чорний-чорний був.

— Років п'ять тому лисиця одна на щикеті (паркані) повісилася, застиркнулася, — пригадує Марія Зибко. — Летіла, шиєю зачепилася. Хвіст отакий, рижий, красивий. Ободрали, вичинили да шапку пошили доньці, що у Гомелі.

— Прошлий год воду виношу у відрі, коли ж лисиця зуби отак вискалила, — показує, як саме лисиця вискалила зуби, Антоніна Апришко. — Шерсть погана, сама вона худа. Я так спужалась, що ляк шептала.

Рись бачив Коля Артюшенко

— Рисі не траплялося? — запитую.
— Майстер із Єлінського лісництва Коля Артюшенко бачив рись, — говорить сільський голова Сергій Супруненко.

Диких свиней ціла тічка

— З дев'яти соток намолотила пригоршню зерна, ось стільки, — показує Марія Зибко. — Пішла на город, дак і голосила там. Унічтожили три сотки жита. І вівса шість соток. Сотки три залишилося зеленого. Я попросила комбайнера, кажу: «Змолотіть хоч зелений, і солому з тих дев'яти соток зріжте». Солому, де могло, зрізало, а то руками її рвала. Все перерили, повиворачували. І по картошці лазили, і по гурках, і по цибулі. Все підряд риють. Тільки капусту не чіпають, не їдять її. Спочатку ходив кабан здоровий, по слідах бачила, що один, він шкоди не робив. А то вже були і маленькі копитки, і більші.

— Опудала не пробували ставить?
— Я поставила палки, на них — білі мішки, весь город обкружила. Не помогло. Попросила охотників постерегти город. Коли вони сидять, свиней нема. Як тільки пішли, знову свині з'явилися. Приходила ціла тічка, виводок. Боже мій, де вони набралися, нащо вони розпустили цих свиней? Я тут п'ятдесят годов живу, а такого не бачила. У Єліному контора начальника, що порозводив свиней (приватне мисливське господарство «Єлінський ліс»). Сей год растравились (розплодились), може, вони їх не кормлять? І в лісі все отак ізрите. І дорогу, і луг переривають на тирлища. І косить неззя.
— Свині дикі люди бачили, що й дорогу перебігають, — говорить Тетяна Дубина. — А то почали дохнуть у кукурудзі. Її обробляють чимось. Ото ж вони їдять, а тоді дохнуть. Мо', й карантин накладали ради цього. Чума — то жива брехня. Ціни понаганяють на свинство, да люди можуть ще й свиней звести.
— Негодне (мале) порося, а ми взяли й зарізали, — переживає Галина Зибко. — Єди хватає, гарбузи гниють, а давать нема кому. Усе село порізало малих, ніяких. Бо в Охрамієвичах Корюківського району була чума.

Ні негрів, ні дачників

— Коли не було прикордонного поста, був налажений коридор з Росії через Україну в європейські країни, — розповідають у сільраді. — Негрів хтось привозив. Ходили, питали Київ. Було таке, що один пастуху дав п'ять доларів, каже: «Київ», просить, щоб до найближчого міста показали дорогу, звідки можна потрапити у Київ.

Тепер у Сальному і в Гуті негрів нема. Дачників нема. Приїжджих мало. Багато хат — порожні.
— Хати пустиє, як музеї, — кажуть. — Або померли люди, або виїхали.
— Можна виторгувати, образно кажучи, за дві буханки хліба, — говорить сільський голова.
— Одну недавно продали за шість тисяч гривень.

Багатство Сального — ліс. Для підприємців — деревина. Для селян — гриби, ягоди.
— Оде хвайник, — показує Марія Зибко. — Корову вигнала, пішла у хвайник, назбирала грибів. Ягоди є: чорниці, брусниці, журавлина. Брусниця красненька, клюква (журавлина) теж. Але клюква в болоті, а брусниця в лісі, і вона дрібніша. У брусниці листячко зелене, вона низенько росте, китичками. І суниці є. Але в цьому році мороз улупив, дак померзли. Суниці заросли нетрою, нічого не знайдеш.

Вовків —121, зайців — 43500

— У лісових угіддях Чернігівщини, станом на лютий 2014 року, нараховано вовків — 121 голова, лисиць — 3200, диких свиней — 3960, лосів — 1017, кіз — 9130, оленів — 530, зайців — 43500, борсуків — 1020, куниць — 2400, — говорить головний спеціаліст відділу мисливського господарства Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства В'ячеслав Курилко. — Ведмедів в області, за даними обліку, нема. Єнотів теж нема, вони живуть у Північній Америці, у нас — тільки єнотовидні собаки. Станом на осінь 2013 року. їх нараховано 1860.

— Невже так мало вовків —121?
— Облік не може бут стовідсотково точним.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №51 (1493)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)