Молодший лейтенант Вікторія Сєркова: «Військова форма вдень, а ввечері – сукня»

З двох сотень резервістів у Гончарівському була одна-єдина дівчина-артилеристка

21 січня на полігоні в Гончарівському Чернігівського району офіцери запасу стріляли з автомата Калашникова (АК) та пістолета Макарова (ПМ). Серед 200 чоловіків — 22-річний молодший лейтенант Вікторія Сєркова з Городні. Військові кажуть, вона багатьох мужчин-офіцерів запхнула за пояс і показала клас!

Тепер Віка «стукається» у військові частини — хоче в контрактники.


Вікторія Сєркова у сорочці, вишитій мамою бісером

«Хочу у батальйон Київ»

Вікторія Сєркова студентка-заочниця п’ятого курсу Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (майбутній соціальний педагог і психолог). Та ще зі школи (закінчила Городнянську гімназію) цікавиться зброєю. Два з половиною роки навчалась на військовій кафедрі.

— Як отримала на початку грудня звання молодшого лейтенанта, так і прийшла до районного військкомату. Хочу на службу за контрактом. Вони запропонували поїхати на одноденні стрільби в Гончарівське, — розповідає Вікторія Сєркова. — Погодилася. На полігоні робили по 30 пострілів з «АК-74» та по 5 — з ПМ. Хоча з пістолета я навіть не хотіла стріляти — це не моє.

Віка закінчила військову кафедру Військового інституту ракетних військ і артилерії Сумського державного університету. Спеціальність — артилерист.

— Моя зброя — гаубиця «Д-30», потужна 122-мілімет-рова, — говорить. — За два з половиною роки навчання в Суми їздила п’ять разів, по два-три тижні і більше місяця жили на полігоні за Сумами. У польових умовах. Витримала. Тоді навчалось нас десь 300, з них — 100 дівчат. Та не знаю, щоб якась дівчина пішла на контракт. Коли були в Сумах, говорила з хлопцями — навіщо їм військова кафедра. Жоден не сказав, що хоче стати військовим, усі — щоб не призвали на строкову службу. У дівчат же інше в голові — вдало вийти заміж.

— На контрактну службу беруть?

— У військкоматі сказали, що зараз набирають тільки у бойові частини. Місце треба шукати самій. Набрала номерів телефонів кадровиків різних частин, продзвонюю, шукаю. Та відповідають: «Ти ж дівчина, не підходиш». Я їм наводжу приклад Німеччини, де жінка — міністр оборони (Урсула фон дер Ляєн). І нічого, в Німеччині сильна армія! Урсула фон дер Ляєн — мій кумир.

На навчаннях зрозуміла, що сильніша і витриваліша за деяких чоловіків. Після зборів у Гончарівському подивилася: старші за мене, мужчини, а що вони вміють? Були такі, що патрон у магазин намагалися поставити
не тим боком. І це чоловік років 40. Запитала, чи потрібна допомога, — відмовився. Постояла, посміялася.

На днях подзвонили з Одеси, навіть не знаю, з якої частини. Сказали, хочуть запропонувати контракт. Відповіла, що подумаю. Запрошують приїхати, подивитися. Я не поспішаю, бо хочу у столицю, в 12 батальйон «Київ». Одеса далеко. Та й про 12 батальйон я знаю, що хороший, нетерпимий до алкоголіків. Контракт можна заключити не менше ніж на п’ять років. Зарплата — від дев’яти тисяч гривень.

26-річний рідний брат артилеристки Олексій (усього в родині шестеро дітей) був у першу хвилю мобілізований, сапер. Служив у Першій танковій бригаді (у Гончарівському). Мав поранення, тепер не придатний до служби. І зять Віки був в АТО. Тепер знову хоче їхати, але дружина не пускає, бо двоє дітей — куди?

— Брат, мама не відмовляють від служби?

— Ні, навпаки, пишаються мною. Брат ніяких жахіть не розказує. Коли був під Луганськом, накривало «Градами», а він казав, що усе спокійно.

«Мені кажуть: «Ти така пацанка». А в мене п’ять вечірніх суконь»

— Вїйськовослужбовець — це форма, берці. А як же платтячка?

— Можу бути у формі, в берцях. Та, з іншого боку, не вийду надвір з немитою головою. І каблуки — моє. Мені кажуть: «Ти така пацанка». Я відповідаю, що у мене в гардеробі п’ять вечірніх суконь. Робота — це робота. Форма вдень, а ввечері можна і в платтях покрасуватися.

— Чоловіки пристають, падлюки. Хочуть помацати, говорять різну гидоту. Чи не буде важко дівчині?

— Коли ми були в Сумах на навчанні, жили разом з хлопцями-АТОвцями. І жодних проблем. Головне — зразу все розставити на свої місця. Як я зразу дала відпір, ніхто до мене не загравав.

Коханого у Віки поки немає.

— Бояться мене хлопці. Так, я сильна. Але вмію бути і слабкою, ніжною. Зараз такі хлопці пішли, що тільки роблять вигляд сильних, а насправді — слабкі. Мені ж треба такий, щоб зміг зі мною справлятися. Коли вчилася на стаціонарі, була старостою гуртожитку. Тримала в руках 450 студентів. А там же таке творилося! Були хлопці, котрі можуть напитися, щось розгромити. Я зразу їм сказала: або по-хорошому, або я вас виселяю. Хоча нікого не виселила, але заспокоювалися. -

— Може, на службі нареченого знайдеш.

— Заміж не вийду, поки не отримаю звання майора.

Вікторія каже, що любов до зброї у неї від братів та хлопчаків-друзів.

— Моя єдина сестра — спокійна, жіночна, — ділиться. — У нас з нею різниця 12 років. Тож я росла з братами та хлопцями, котрі жили поряд. Особливо близька з молодшим братом. Разом з тим, мала дуже багато ляльок і ними гралася. Ще й брату ставила умову: пограєшся зі мною в ляльки, а потім я з тобою — в машинки. Тепер цей брат каже, що у весняний призов піде на контрактну службу. Мама проти, я також. Він же маленький, 20 років. Ніколи не тримав зброю в руках. Що він робитиме, якщо виправлять на Схід?

— Їсти готуєш?

— Без проблем. І борщі варю, і пироги печу. Хоча не люблю торти робити і вареники, краще м’яса насмажити. Та й сама я не ласунка. Люблю тільки чорний гіркий шоколад.

Пробувалась у поліції і в СБУ

Вікторія говорить, що з дитинства хотіла пов’язати своє життя з поліцією, військом або СБУ.

— Пробувалась у Чернігові в нову поліцію, — розповідає. — Пройшла всі етапи. Але не взяли. Питали: «Ти свої гаубиці-автомати проміняєш на бомжів?» Тепер не жалкую, що не пройшла. Зараз у Городні набір у нову поліцію. Та я не хочу.

Після поліції приходило запрошення в СБУ. їздила на співбесіду в Чернігів. Подивились на мене, подивились, а тоді: ти маленька, ще не маєш дітей. Ми тебе візьмемо, а ти через місяць вийдеш заміж і завагітнієш. Стажу роботи нема. Відповіла, що піду заробляти стаж у військо.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №6 (1605), 9 лютого 2017 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)