Бухгалтер ТОВ Агрофірма «Обрій» LTD Руслан Лилка повісився у сараї

Версія поліції — доведення до самогубства.



На столі у домі — фото з чорною стрічкою. 38-річний Руслан Лилка пішов з життя. Працював бухгалтером агрофірми «Обрій» LTD, що у селі Харкове Талалаївського району. Повісився. Осиротіла велика родина.

Із чотирьох синів лишився один

Після смерті сина батьки Руслана, 74-річна Ганна Федорівна та 76-річний Володимир Лавронович, дуже здали. Ледь тупають по хаті.



— Дав нам Бог шестеро дітей: чотирьох синів і двох дочок. Я мати-героїня. Нині з хлопців лишився один, — утирає сльози Ганна Федорівна. — Найстарший Валерій, 1966 року народження. За професією будівельник.

За ним народилася у 1973 році Валентина, вона бухгалтер у Києві. Потім був Руслан 1979 року. Далі Таміла 1982. вона теж бухгалтер у столиці. Був ще Олежик, у 1 рік і 8 місяців помер від раку крові. І Віталій у 1991 році шестирічним помер від стафілококу, слабий був.

Я все трудове життя як не на току, так телятницею пропрацювала. Важко було. Стільки дітей, хазяйство, городи. Дуже хотіла, щоб діти вивчилися, і легше, ніж ми, прожили. Лавронович стахановець, тракторист. П’ять медалей, у тому числі за «Доблесний труд», і орден «Трудова слава». А платять 2900 гривень пенсії. Дітей ми не заставляли вчитися, вони самі розуміли, що треба старатися.

Руслан навчався сумлінно. Після закінчення школи вступив до Сумського державного аграрного університету на бухгалтера-економіста. Як закінчив, вернувся у село. З 2001 року як став бухгалтером по тваринництву у місцевій агрофірмі, так і пробув до останнього дня.

— Ганно Федорівно, людина 16 років на одному місці, чому ж біда сталася?

— З сином, невісткою та онуками ми під одним дахом. У них свої кімнати, у нас з дідом своя. Руслан непитущий був. Хіба у свята, на День тваринника, Новий рік, Великдень чарку перекине. Курив мало. Роботящий. Нас шанував. Таких синів ще пошукати треба, — заливається сльозами бідна мати. — Ввечері 28 лютого він зайшов до нас, питає: «Валера не приїхав?» «Не було, — відказую. — Сідай, поїж у нас». Зазвичай вони вечеряють сім’єю у літній кухні, там у них їдальня. А він: «Я вже повечеряв». І пішов. Ми полягали спати.

Перше березня, час ночі. Лежу, холодно мені. Кажу Лавроновичу: «Діду, щось дуже мерзну». А він: «Укрийся з головою». Закуталася, однак холодно. Лежу, лежу, думаю, хтось йтиме надвір, спитаю, чого ж так студить. Ніхто не виходить. До о пів на п’яту дотерпіла, одяглася, виходжу. Двері у коридор — настіж, а з коридору надвір прочинені. Так ось чому холодом віяло. Посунула у літню кухню посуд мити. Через трохи і чоловік устав, свиней порати.

«Пішла невістка у сінник, а він висить холодний»

— Невістка Наташа вийшла, питає: «Руслана не бачили?» Тут через трохи вона біжить. Кричить не своїм голосом: «Зайшла у сінник, а там Руслан висить». Схопила ніж, а я за нею. Вона відрізала мотузку. Син був уже холодний. Ой горечко, двоє діток без батька лишилися! Старшому Ярославу 15 років, у Ромнах Сумської області у технікумі на бухгалтера вчиться. Меншому Артемчику п’ять років.

Дивлюся на сина, а у нього руки там, де кісточки, трошки збиті. Приїхала поліція. Забрали Руслана на розтин у Прилуки. Написали, що всі органи у нього здорові. Другого березня, коли привезли додому, я помітила: у Руслана праве вухо синє і шия з того боку теж. Звідки ті синці, Бог їх знає. Вже збираємося до похорону, аж тут заходять три чоловіки, охорона харковська. Я їх особисто не знаю. їх десь з Києва привозять, чи що. І кажуть: «Дай мобілку його». Я була в такому стані, що не до цього. Була у нас тоді акушерка Оксана Вікторівна Ларікова, вона взяла і винесла їм мобілку. Наташа, невістка, як це дізналася, сказала їй: «Чого ти мене не спитала?» (тобто дала без дозволу. — Авт.). А години через три, в обід, вони привезли назад синову мобілку. А що їм там треба було в ній, хто знає. Що шукали...

— А поліція мобільний дивилася, хто вашому синові перед смертю телефонував, кому він дзвонив?

— Поліція не дивилася і не питала нічого. Походили у сараї, по двору і повезли на розтин. І ніхто ні слова нам не каже.

— Неймовірно! Не зацікавились мобілкою, ви впевнені?

— Так.

«Спати боїмося, світло горить»

— Якщо вдома все гаразд, можливо, на роботі щось сталося? — допитуюся у матері.

— Бог його Святий знає. Тут стільки думок.

— Спите, як нап’єтеся заспокійливих препаратів?

— Та куди там спати, боїмося, світло горить.

— Кого ж боїтеся?

Жінка промовчала і обхопила мене руками. А я обняла її і подумала: не доведи, Господи, дітей хоронити.

«Папа полетів на небо і дивиться звідти на нас»

Доки розмовляла з батьками, додому прийшла 38-річна Наталія Липка. Вона працює продавцем у сільському магазині.

— Питань багато, а відповідей на них немає, — сказала Наталія, і її очі наповнилися слізьми. — Руслан приїхав з роботи. Все як завжди. Полягали спати, прокинулася вранці, а його поряд немає. Я не розумію, чому так сталося? У нас все було добре. Для чоловіка на першому плані була родина. У нас прийнятобуло все удвох робити. Я вже після похорону розмовляла з його товаришами. За кілька днів до смерті він говорив, що треба їхати зерно купувати. Ділився планами, на якому городі і що збирається сіяти. Мріяв про машину. Збиралися купити.

Ми жили із зарплат і хазяйства. Виростили двох бичків, продали, зробили ремонт частини будинку. Ще двох ростимо, є поросята, кури. Худоба агрофірми у чотирьох селах: Харкове. Новоселівка, Харитонівка, Чернецьке. Великий обсяг роботи.

Усі знали, яка людина Руслан і який у роботі. Запрошували головбухом в інше господарство. Пропонували йому балотуватися на сільського голову.

— Чому ж не пішов?

— Це ж яка відповідальність. Усім догодити треба. Та й обсяг роботи значно більший. А на своїй роботі вже все знав. Ставився добросовісно, проблем не було. Важко, дуже важко без чоловіка. Менший син все допитується: «Коли папа прийде?» Я відказую: «Папа полетів на небо і дивиться на нас звідти». Та він однак його чекає. Дітей ми на похорон не брали. Старший лишився з молодшим вдома. Батюшка освятив хату, сказав: «Моліться».

— Наталю, чому кісточки на руках Руслана були збиті?

— Я такого не помітила. Ми свічку йому у руки не ставили. На розтин возили рідний брат Валерій і ще один родич. З господарства машину давали. Звичайно, хочеться знати правду. Та що це нам дасть, як людини вже немає. Сорок днів буде перед Вербною неділею, відпоминаємо, — зітхає Наталя.

— Можливо, Руслан розповідав вам про якісь проблеми поза домом?

— Не пам’ятаю такого. В голові прокручую наше спільне життя. Його найщасливіші моменти. Як Руслан з квітами приїздив забирати мене з пологового будинку, як він радів, що народилися хлопчики. Він же так хотів синів.

По обійстю скрізь, куди не гляну, наче він стоїть, то там, то там щось робить. Можливо, я поки що не готова все знати. Так мені буде легше.

«Для мене ці теж стало шоком»

Люди у селі теж ніяк не можуть зрозуміти, що стало причиною смерті Руслана Лилки. Можливо, все через роботу? Запитала директора агрофірми «Обрій» LTD.

— Для мене це теж стало шоком, — каже 58-річний Олег Фіщук. — Якщо таке стається, на роботі думають, щось у сім’ї. А у сім’ї— щось на роботі. Класична ситуація.

— Олегу Ростиславовичу, які у вас версії?

— Формально прокуратура закрила справу. Та відповідна структура працює.

— Яка? Власна служба безпеки фірми чи поліція?

— Над цим питанням працюють (не уточнив, хто. — Авт.). Бо я сам хочу знати правду.

Поліція кваліфікувала смерть Руслана Лилки, як доведення до самогубства



— Чоловік характеризувався на роботі позитивно. Вдома скандалів не було. Односельці відгукуються про нього добре. Боргів не мав, — говорить тимчасово виконуючий обов’язки начальника Талалаївського відділення поліції, майор 37-річний Руслан Хоменко. — Дружина сама знайшла покійного. Відповідно до результатів експертизи слідів насильницької смерті на тілі не виявлено. Відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 120 (доведення до самогубства). Триває досудове розслідування.

Частина перша статті 120 Кримінального кодексу України звучить так: «Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, систематичного приниження її людської гідності або систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі, схиляння до самогубства, а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства. Карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк».

Валентина Остерська,  «Вісник Ч» №13 (1664) від 29 березня 2018

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (5)