Конюшня, де живе золота рибка

Блискучі граціозні й довгоногі коні чернігівського подружжя даруватимуть свою доброту діткам з особливими потребами. Соціальний проект «Особливі Коники» шукає підтримки небайдужих. Долучаймося!



У селі Киїнка під Черніговом, в одному із тваринницьких приміщень колишнього сільськогосподарського комплексу, уже два роки, як діє конюшня. Вціліли тут, кажуть її господарі - подружжя Сергій Сергієнко і Марія Лисова - хіба що дах і ворота, на території буяли чагарники. Місцеві переповідають: із самого початку це була колгоспна стайня, тримали непоганих коней. А потім вирощували овець, телят.

- Я багато фотографую, - каже Марія, - а потім переглядаю, згадую. Збереглися світлини, з чого ми тут усе починали. Навіть не віриться, що колись таке було! Уявіть, ось де нині тренувальний майданчик з яскравими перешкодами, я ховалася з головою у бур’яні і кропиві. Мій зріст- 1 метр 85 сантиметрів. І допомогли побороти зарослі коні: три дні - і як нічого не було. Грейдер лише землю розрівняв.

У Чернігів Марія з Сергієм закохалися з першого погляду. Самі ж родом із Сум, трохи жили у столиці.

- Довго не могла собі зізнатися, що своє рідне місто я не так сильно люблю, як Чернігів, - додає жінка. - Тут люди хороші живуть!

Як сіла на коня, так собі й чоловіка знайшла

Вони познайомилися у нульових роках. Марія працювала в рекламному агентстві. Подруга, яка захоплювалася верховою їздою, запросила піти з нею на заняття до кінноспортивної школи. До цього Марію з кіньми нічого не пов’язувало. Лишень у дитинстві вона багато малювала цих тварин. Тепер зрозуміло чому.

- Коли я вперше сіла у сідло, одразу й знайшла свого майбутнього чоловіка, - каже Марія. - Таких, як він, справжніх конелюбів, досвідчених тренерів у нас дуже мало. Коні - це його життя! А тепер - і моє. У нього колосальний досвід, своя методика навчання. Він знає, як підібрати ідеальну пару: вершник - кінь. І це чи не найголовніше у кінному спорті. Скоріше робить це інтуїтивно, якось відчуває і все. У Сумах Сергій багато років очолював обласну юнацьку кінноспортивну школу (я потім до нього пішла працювати), він - майстер спорту, на його рахунку п’ять абсолютних чемпіонів України! Тренував спортсменів і самостійно, і разом з бригадою тренерів-викладачів у якості головного тренера.

- Сісти на коня може будь-хто, але навчитися керувати цією твариною - завдання, з яким можуть справитися одиниці, - долучається Сергій. - Велику роль відіграє бажання вершника зрозуміти коня. Людина має навчитися довіряти йому, тоді він у відповідь теж довіриться. Кінь чекає команд, а вершник правильно їх подає. Ось тоді й буде результат.

Сергій Сергієнко розпочав свою тренерську діяльність у 18 років. З 5-ти сидів уже в сідлі, а з 9-ти навчався у кінноспортивній школі.

- Правдами і неправдами записався, - зізнається, - брали ж у цю школу тільки з 11-ти років. Любов до коней, мабуть, у мене в крові, мій дід був конюхом.

Сергій вважає, що цих тварин боятися не варто. Просто треба завжди бути напоготові, бо все ж тварина чимала. А взагалі, каже тренер, по коню одразу видно, чи він добрий, чи норовливий.

- Велика тварина, а захисту шукає у людини, тулиться, - пояснює. - А це на секундочку 400-500 кілограмів! Звісно, що для нас багато, тому й страшно. Але не бійтеся!

Хто приїздить до сімейної конюшні «Sergienko Stable», дізнаються, що насправді це культура, яка встановилася багато десятиліть тому.

- Кожен крок має контролювати вершник, тоді немає ніяких нещасних випадків. Головне, знати, як це робити. Не кажу вже про вищу школу, конкурну підготовку, коли треба підвести тварину до перешкод, до стрибків. І це не 20 сантиметрів, а 130-150, - наголошує тренер.

Спортсменів у нього поки тут небагато, але пишатися є ким. Приміром, 11-річною Владою, яка займається тут півроку, дівчинка має не лише хороші результати, а й вольовий характер. Це важливо. Цьогоріч вона планує взяти участь у всеукраїнських змаганнях, що відбуватимуться в Києві.

Без нафтових вишок і газової труби

На Чернігівщині спортсменів по кінному спорту готують ще й у ТГК «Бреч» на Корюківщи-ні, там потужний комплекс та інфраструктура, великі інвестиції. У Сергієнка й близько такого нема. Але він має не гірших породистих коней! А, може, й кращих. І неоціненний досвід.

У конюшні сімейного типу, де немає готелів чи ресторанів, окремої комфортабельної роздягальні, люди відчувають себе вільно і комфортно. У тваринницькому приміщенні подружжя облаштувало невеличку кімнату, де можна перевдягнутися, пообідати, або просто відпочити. Тут долі лежать сухі рубанці. У білосніжній грубці тріщить вогонь. Окрім дивана і телевізора, скрізь квіти в горщиках. У кутку - акваріум, у ньому - рибка.

- Усі чомусь цьому дивуються, мовляв, у конюшні є акваріум. Так, рибка у нас хоч і одна, але вона золота, - з посмішкою каже Марія. - А ще ж ми курей завели, кота, собаку. Два місяці тому наша вівчарка, породи Алабай, привела 11-ть цуценят! Отож няньчимо!

- Кінний спорт - це або великі гроші, або ти - до кісточок фанат, - каже Сергій. - У нас немає нафтових вишок чи газової труби. Тож виходить, що ми належимо до другого. Живемо завдяки тому, що продаємо коней, цього вистачає на корм і все потрібне для тварин.

Сергій - дипломований зоотехнік з великим досвідом роботи у вирощуванні племінних спортивних коней. Марія має дві вищі освіти - технічну і педагогічну.

Віра в хороше

- Нашому спільному щастю -тринадцять і звати його Василем, - розповідає про сина Марія. - У нас в сім’ї - Василій Сергійович і Сергій Васильович! Буває, що я плутаюся.

Батьку хочеться, щоб Вася продовжив його справу. Хлопець активно тренується.

- Я часто спостерігаю, як Сергій працює з дітьми. Знаєте, це щось геніальне. А якщо він сам у сідло сідає, то це із серії «Кін-тавр», щось неподільне. Мить -і людини немає. Він увесь десь там. І посмішка, і задоволення. Все так красиво! - із захопленням розповідає дружина.

Подружжя впевнене, що жити без віри у щось хороше не можна. Тому і вірить у доброту, справедливість, чесних людей. Для них все це - не пустий звук.

- А коні - це і є справжня доброта, - вважає Марія, - лошата -ідеальна доброта. Якщо вам довелося бачити злу кобилу, то це десь в її житті зустрілася така ж людина. Тварина ж насправді все пам’ятає...

У своїй конюшні подружжя все робить власноруч.

- Фізично - важко. Але без цього ми вже не можемо, - кажуть разом. - 3 кожною тваринкою розмовляємо, лошата народжуються у нас на руках. Кожен кінь - окрема історія. Знаємо, який у кого характер, хто яке сіно більше любить...

Марія їздить верхи вкрай рідко. Далися взнаки тяжкі пологи. Лікарі казали, що навіть не ходитиме. Та, минулося. Тепер часто каже людям: «Будьте щасливі, якщо можете сісти у сідло».

- Зараз стою і мені важко. А ось, коли пару возиків з гноєм вивезу - оце моє! І спати тоді добре буду. Прибирати денники неважко. У цьому і є все ставлення до тварин, - вважає жінка.

Робити добро - просто

Не кожен може собі дозволити займатися кінним спортом. Тож подружжя вирішило, що набиратиме дитячу групу, яка відвідуватиме заняття зовсім безкоштовно. А ще Марія розповіла, що загорілася однією чудовою ідеєю. Вона виношувала її давно, назвала свій соціальний проект просто - «Особливі Коники». Якщо коротко, то це безкоштовний денний табір для діток, які погано бачать чують, з синдромом Дауна, аутистів та з іншими недугами. Хлопчики і дівчатка спілкуватимуться з тваринами, вчитимутося про них піклуватися, їздитимуть верхи і пізнаватимуть справжню доброту. Програма оздоровлення має елементи іпотерапіі, що піде на користь таким особливим діткам.



Разом з ними паралельно братимуть участь у житті конюшні і звнчайні діти. У такій сімейній атмосфері всі будуть рівні. У цьому і є фішка!

- Ми гадаємо, що нашим людям не все одно. У Чернігові є підприємці які можуть долучитися до цього проекту. Усю інформацію можна знайти на сторінці у Фейсбус Марія Лисова). Запрошуємо всіх небайдужих і віримо, що так ми зробимо світ добрішим, - переконані Марія і Сергій.

Лариса Галета, «Деснянка» №8 (743) від 21 лютого 2019

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)