Чоловік з дерева зробив \"Харлей-Девідсон\"

Володимир Рахній

52-річний  Володимир Рахній із Іржавця Ічнянського району вісім років тому серйозно захопився виготовленням дерев\'яних моделей мотоциклів відомих світових брендів. Спочатку вирізав невеликі точні копії, а потім перейшов до моделей у „повний зріст". Зараз у домашній колекції Володимира Миколайовича є дерев\'яний американець „Харлей-Девідсон". Його, на відміну від оригіналу, можна за лічені хвилини розібрати й зібрати знову, наприклад, просто посеред хати. Такий собі незвичайний сувенір. Борзнянець Іван Оліфір теж захоплюється мотоциклами. Тільки вже справжніми. Він їх удосконалює.

Послідовник тата Карло

Володимир Рахній — колишній шофер місцевого сільгосппідприємства, а нині — керівник гуртка з різьби по дереву та моделювання, який діє при сільській середній школі.
—  Це захоплення  прийшло до мене після ознайомлення з публікацією в газеті „Труд" про чоловіка з Росії, який виготовляв дерев\'яні мотоцикли, — говорить Володимир. — Там було вміщено знімок однієї з моделей. Я спробував виготовити таку ж саму. Вийшло. З тих пір прикипів до дерев\'яних іграшок назавжди.  Зробив  невеликий токарний верстат для обробки дерева, купив різці тощо. Спочатку мене домашні не розуміли, мовляв, люди худобу тримають в господарстві, а він дурницями займається. Тепер звиклися. Вже не лають.
—  З якими породами дерев Ви найбільше „подружилися"?
—  Усі моделі виготовлені з вільхи. Це міцне дерево, тому важко піддається обробці, але під лаком виглядає дуже привабливо. Гуртківці, а їх у мене майже три десятки, свої вироби вирізають із липи.

—  Скільки часу Ви витрачаєте на кожну модель?
—  Робота  над міні-мотоциклом займає тиждень, а над масштабнішою копією, наприклад мотоцикла "Харлей-Девідсон", більш ніж місяць.
— Чи маєте Ви зиск від свого захоплення?
—  Я ніколи не вмів складати ціну своїм роботам. Наприкінці вересня у Прилуках проходив Воздвиженський ярмарок. Його учасником був і я. Привіз туди свої моделі — не для продажу, а щоб людям показати. Бачу, біля виставки крутиться юнак, придивляється до  мотоциклів. Продав йому два за шістсот гривень, а дерев\'яний пістолет подарував прилуцькому малюкові.

Володимир Рахній вирізає не лише моделі мотоциклів. У його колекції приклади для мисливських рушниць, вітряк, козацькі пістолі, вітрильники в суліях, літаки тощо. Особливою гордістю майстра є автомобіль у стилі ретро. Він стоїть під гаражем. Всередині місцем не поступився справжній „Москвич-412".
— Якось мене попросили зробити копію автомата Калашникова, та я побоявся: може, її використають з лихими намірами, — каже Володимир Рахній. — В основному замовляють старовинну дерев\'яну зброю, булави. Ескізи для моделей шукаю в журналах та книжках, друзі допомагають із кресленнями.

Його мотоцикли люблять солярку

Таких, як борзнянець Іван Оліфір, називають винахідниками-одиночками. Його коник — дизельні двигуни. Оскільки в світі мотоциклів з такими економними двигунами практично не виробляються, Іван спробував власними силами спробувати переобладнати бензиновий двигун на дизельний.
— Починав з автомобілів. Першим був "ГАЗ-69", — говорить винахідник. — У 1988 році головний конструктор тоді ще Горьковського автозаводу дав добро на експеримент, який пройшов успішно. Потім я перейшов на мотоцикли. Першим був „Тайк". У ходовку „Дніпра" (вироблявся Київським мотозаводом, є аналогом "БМВ". — Авт.) я встановив чеський одноциліндровий двотактний безклапанний  дизель.  Двигун „з\'їдав" 2,5 л дизпального проти 8 л бензину.
Подальшим об\'єктом експериментів Івана Оліфіра стала „Jawa". Її він переобладнав вітчизняним одноциліндровим чотиритактним дизелем безпосереднього впорскування СН-6Д (його застосовують у невеликих стаціонарних компресорних і генераторних установках). Перевага конструкції — відсутність акумулятора. Мотоцикл може простояти кілька років і за потреби завестися без іскри. У результаті конструкторських доопрацювань „ Jawa " на сто кілометрів стала брати не чотири з половиною літри бензину, а півтора літра солярки. Економія відчутна.

— Мотоцикл заправляю лише двічі на рік. Бак розрахований на вісімнадцять літрів, —  каже Іван Оліфір. — За таких затрат пального цього вистачить, аби доїхати без дозаправки до Москви й назад. Максимальна  швидкість  модернізованої „ Jawa" становить 90 кілометрів за годину.
Окрім цього мотоцикла, в господарстві Івана Оліфіра є перероблена під дизель „Таврія" (замість п\'яти з половиною літрів бензину спалює два з половиною літра солярки) та „Волга ГАЗ-21" (18 л бензину — 6,5 л солярки). А ще — вело-моторолер. Він теж обладнаний дизельним двигуном, а може рухатися й від обертів педалей.
Винахідник каже, що його мрія — скласти літальний апарат, який би піднімався вгору завдяки дизельному двигуну.

Ретро-автомобіль

Іван Оліфір "осідлав" дизельну „Jawa"

Андрій Димич, тижневик «ГАРТ» №43 (2431)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.