У Куликівці згорів будинок родини захисника. Потрібна ваша допомога

Валентин Корявець: «Зайнялося десь на горищі»

Біда біду тягне. Поки тяжкопо­ранений розвідник-сапер 66-ї бригади 24-річний Назар Кайгородов проходить дороговартісну реабілітацію, у батьків його дружини Вікторії загорівся дім...

ПОРАНЕННЯ

Про сім’ю Кайгородових раніше писали місцеві ЗМІ та виходили відеосюжети про них. Нагадаємо, що 10 липня 2022-го під час виконання бойового за­вдання в селищі Оріховому під Бахмутом Назар зазнав тяжкого поранен­ня в голову. Бійцю пощастило, що йо­го швидко евакуювали, інакше він на­вряд чи вижив би. А ще більше Назарові пощастило з коханою! Навіть побачив­ши його в комі, знерухомленим, вона не змирилася зі словами лікарів «Шансів, що він житиме, майже немає...» Ось уже понад два з половиною роки Вікторія (зараз їй 28) цілодобово робить усе для відновлення коханого. Завдяки її і влас­ним надзусиллям та з допомогою реабілітологів він поступово почав говори­ти, сидіти, тримати голову рівно, руха­ти руками й ногами. На жаль, іще не мо­же утримувати предмети (наприклад користуватися ложкою), тож у побуті й досі в усьому залежний від дружини.

Офіційно пара взяла шлюб 25 люто­го 2023 року під час реабілітації у центрі «Модричі» в Трускавці. Одруження — це була давня Назарова мрія, здійснен­ня якої відстрочило поранення. Його по­братими розповідали Вікторії, що він усе спланував і дуже чекав своєї відпустки та її повернення з евакуації з-за кордону в липні 2022-го, щоб освідчитися й роз­писатися. Навіть позивний отримав Ро­мео. Тоді до їхньої зустрічі не вистачило буквально півтора тижня.
Тепер у Назара є інша мрія, про яку він мені сказав рік тому:

— Ходити, щоб скоріше бути поряд із коханою всюди.

І він тяжко трудиться для цього, зай­маючись із реабілітологами (саме зараз Назар і Вікторія знов у «Модринах»). На це потрібні великі кошти — близько 259 тисяч гривень лише за два місяці. Бій­цеві, який захищав державу, треба шука­ти їх самотужки. Отож вони з дружиною змушені звертатися у благодійні фонди і просити допомоги в небайдужих.
— Назарові потрібна постійна реабі­літація, допоки він не зможе контролю­вати своє тіло, — говорить Віка. — Нам важливо не зупинятися, щоб не регре­сувати. Ми вже так довго боремося, аби Назар колись міг пограти із сином у фут­бол або принаймні прогулятися з ним...

ПОЖЕЖА

Тепер же, окрім боротьби за Назаро­ве майбутнє, родина має займатися від­новленням батьківської оселі в селищі Куликівка Чернігівського району. Там часто бувають Віка з Назаром і там живе їхній 8-річний синочок Ярослав, поки вони їздять по медзакладах. Добре, що в день пожежі — 19 березня — він був у Трускавці з мамою і татом, а не в бабу­сі й дідуся.

Це сталося о 9.41, коли батьки Вікто­рії були на роботі. Обоє працюють у Куликівському ліцеї: мама — вчителькою математики, тато — шофером. Їм по 52 ро­ки. Лариса Володимирівна розказує:

— Нам подзвонили сусіди і сказали, що наш будинок горить. Вони ж і викли­кали пожежників.

— Я прилетів першим, дах уже палав, — долучається Валентин Миколайо­вич. — Забіг у хату, а там і в кухні горить, зайти вже не можна. Я встиг лише троє відер води линути.

За інформацією із сайта Департа­менту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської облдержадміністрації причина займання в цьому будинку — «коротке замикання електромережі».

— Загорілося десь на горищі, кон­кретного джерела не визначили. Вог­нем знищені вся шиферна покрівля, пе­рекриття, стіни і двері в кухні.

— Всюди попадала залита водою стеля, вціліла тільки в одній-єдиній кім­наті. Погоріли котли, газова плита, не­давно куплений пилосос. Пошкодже­но диван, який ми придбали для дітей. Усе в кіптяві, вже котрий день відчища­ємо, вимиваємо, провітрюємо... — Ла­риса Володимирівна знову береться до роботи.

— З останніх сил тягнулись, робили ті ремонти, складали копійку до копій­ки, аби всього надбати. А тепер починай усе знову.

— У перший день і руки не підніма­лися щось робити — так було прикро! Та потім подумалося: так, неприємно, але це не біда порівняно з тим, що сталося з Назаром. Ми його любимо як сина! Він дуже позитивний, уважний. Навіть піс­ля такого тяжкого поранення пам’ятає все до дрібниць, наприклад, згадав, що я давно хотіла собі тостер, і якось пода­рував мені його. Постійно дякує нам на кожному кроці, хоч ми й кажемо: «Та не треба, годі». Хороший хлопець! Вони з Вікою люблять одне одного, шкода, що їм судилося так багато випробувань...

Отож і щодо пожежі найбільше жаль, що дітям тепер приїхати нема куди. Во­ни винаймають житло в Чернігові, але зареєстровані в нас і часто гостювали. Назарові тут подобається. Ми то шаш­лики смажили, то ще щось вигадували, щоб його розважити. Він тут у дворі на свіжому повітрі. Онучок мешкає з нами, ходить у школу (це зараз вони забрали його із собою, щоб побути всім разом). Заради них і хочеться все відновити, аби діти й далі мали можливість сюди приїж­джати. Та і їм же це все залишиться.

Односельці не зоставили Корявців самих у їхній прикрості.

— До нас на свята стільки людей не приходило, скільки йшли з допомогою після пожежі! — із вдячністю говорить Лариса Володимирівна. — Дуже поспри­яла директорка нашого ліцею Оксана Орсагош, відгукнувся весь наш колек­тив. Скинулися батьки учнів, у яких я — класний керівник. Спасибі всім, хто нас підтримав!

— Люди привозили гроші хто скіль­ки міг. Нам і соромно брати, бо ми ніко­ли ні в кого нічого не просили, а це до­велося, адже з наших зарплат не спро­можемося на ремонт. А знадобиться не менш ніж 200 тисяч гривень. Насампе­ред треба знімати весь згорілий дах і за­ново повністю накривати будинок.

Шановні читачі, долучімося й ми до підтримки цієї родини, якій випало стіль­ки пережити!.. Кожна ваша гривня буде цінною як для реабілітації Назара, так і для відновлення їхнього спільного жит­ла. Перерахувати кошти можна за номе­рами карток:

у ПриватБанку — 5168 7451 7809 2893, Кайгородова Вікторія Валентинівна;
в Ощадбанку — 5167 8032 8773 4581, Корявець Валентин Миколайович.


Джерело: газета "Гарт", Аліна КОВАЛЬОВА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)