Родина з Городні підсіла на гливи, які з'явились в їх лісах 3 роки тому

Про таких, як 53-річна Тетяна Шкинь-Денисенко з Городні, ка­жуть: «Народилися з грибом у ру­ках». Вона ніколи не повертається з лісу із порожнім кошиком — на­віть коли перед нею грибники ви- топтали-винишпорили кожну га­лявину. Чоловік — Віктор Воло­димирович — теж такий. Вони на­віть дім побудували біля лісу. Ко­ли настає грибний сезон, днюва­ли б там і ночували. Навіть не за­для трофеїв.

— Захоплює сам процес, — ка­же Тетяна Михайлівна. — Це ще з дитинства. Пам’ятаю: скаже вве­чері батько, що вранці йдемо по гриби, я кілька разів за ніч проки­даюсь — не можу дочекатися. Так любила ліс, що ще малою виріши­ла: буду лісничихою.

— Не збулося?
— Обрала медицину. Закінчила медучилище. Та ліс і до сьогодні зали­шається віддушиною. Те­пер знаю його набагато краще. А грибних місць — у рази більше.

— «Урожай» куди ді­ваєте?
— Варимо, смажимо, сушимо, заморожуємо, маринує­мо. Люблю солити — із часником, перчиком, лавровим листом. Ко­ли вдалий сезон, не залишається жодної вільної каструлі, — посмі­хається. — А потім пригощаємо, даруємо. Що залишилось — про­даємо.
Дочка Наташа ще зі студент­ських років замовляє сушені гриби (живе в Чернігові). Вона варить з ними неймовірну юшку.

— А сама не збирає?
— Не любить ходити в ліс, бо боїться павуків. Не вдалася в нас.
Сушені гриби в них є ще поза­торішні: вони (за правильного збе­рігання) придатні в їжу впродовж 2-3 і навіть більше років — якщо не кришаться, не покрилися цвіллю, немає попрілості і жучків.

У 2024-му грибний сезон не вдався. Точніше його взагалі не бу­ло.

— Моїх улюблених рижків зі­брали обмаль. Білих — теж неба­гато. Трохи потішили лисички. Во­ни в основному йшли на продаж. Але в порівнянні з попередніми се­зонами це — крапля в морі. Та що там казати — навіть мухоморів бу­ло мало. А позаминулого року заробляли й на них — заготівельни­ки приймали молоді шапочки (лі­совий мухомор містить алкало­їди, які мають імуномодулюючі, знеболювальні, протизапальні, кровоспинні властивості. Завдя­ки ним цей гриб офіційно вклю­чений до державної фармакопеї. — Авт.).

Тож грибники «полювали» в основному на гливу. Ці схо­жі на устриці гриби (наукова на­зва — плеврот черепичастий, по- народному — дуплянка, калічка) ростуть на деревині листяних і хвойних порід дерев.
— Вони з’явилися в наших лі­сах років зо три тому — ми з чо­ловіком випадково на них натра­пили. Спочатку не брали — я що­до грибів дуже перебірлива. Потім почали читати про них. Дізна­лися, що вміст білка у гливі вищий порівняно з овочами, що ці гриби зміцнюють імунну систему, мають протиракові, печінкозахисні влас­тивості.

А сусід, який куштував їх рані­ше, переконував, що гливи ще й смачні. Скуштували — справді спо­добались. Особливо молоді. Во­ни з опуклими шапочками і підвернутими краями. Знаходили ми їх на трухлявих пнях, стовбурах де­рев, навіть на купах гілок — із кінця серпня до самих холодів.
Чого тільки з них не готувала — котлети, паштети, робила з ними зрази, піцу, налисники, пироги, го­лубці, фаршировані яйця! Підсіли ми на них конкретно.

Та лікарі не рекомендують їс­ти багато грибів — доводиться дозувати. На продаж я насолила девятилітрове відро. Гриби там під гнітом, спресовані, тож правді було, мабуть, вдвічі більше. Просила по 50 гривень за півлі­трову баночку. Розку­пили вмить. І на ба­зар не довелось ви­носити — приходили додому.

— Тож ще й містян підсадили на гли­и?
— Багато хто ще не ні сном ні духом про них, а тепер — за вуха не відтягнеш, - посміхається.
До лісу Тетяна Михайлівна хо­дить іще й по лікарські трави. Су­шить і заварює з ними чай. Каже: корисно, і ніби повертаєшся в літо.

Літо — це ще одна її віддушина. Бо тоді їхнє обійстя перетворюєть­ся на різнобарвний духмяний ки­лим — у господині не менш ніж сто сортів квітів.

— А взимку?
— Плету серветки, килимки, іграшки. Щоб скоротати час в очі­куванні наступного грибного сезо­ну і намагаюсь меньше думати про війну.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)