Акторка Наталка Денисенко з Чернігова мріє про драматичну роль, як у Шарліз Терон у фільмі «Монстр»

Наталка Денисенко

«Як ми свідомо обираємо українські продукти на полицях супермаркетів, так само маємо звикати обирати український культурний продукт – зокрема на великому екрані», – каже відома акторка театру і кіно Наталка Денисенко.

Вона народилася в Чернігові, і саме з цього міста почався її шлях до великого мистецтва. Своєю працею, харизмою та професіоналізмом Наталка заслужено здобула місце серед найвідоміших акторок сучасного українського екрану.

Після закінчення Київського університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого вона швидко заявила про себе в телесеріалах, театральних постановках та повнометражних фільмах. Серед її найкультовіших ролей – героїні у серіалах «Кріпосна», «Зв’язок», «Століття Якова», «Будиночок на щастя», а також у романтичній комедії «Коли ти вийдеш заміж».

Окремої уваги заслуговує участь Наталки в анімаційній стрічці «Мавка. Лісова пісня», яка стала справжнім проривом в українській анімації. Вона подарувала свій голос головній героїні мультфільму, що підкорив не лише українських, а й міжнародних глядачів.

Чернігівка активно просуває ідею підтримки національного кінематографа, переконуючи: обирати українське – це не просто про патріотизм, це – про свідомий вибір і формування культурного фундаменту країни.

Крім акторської кар’єри, Наталка Денисенко активно займається благодійністю. Вона долучається до волонтерських ініціатив, підтримує українських військових, допомагає жінкам, які постраждали внаслідок війни, та бере участь у проєктах на підтримку дітей.

«Моя місія – переконати глядача обирати українське кіно»

– Я просто не могла оминути цей захід, бо щиро вважаю: одна з моїх місій як акторки – заохочувати глядачів обирати саме українське кіно. Так, багато хто приходить у кінотеатр, бо бачить моє ім’я в титрах – і я вдячна за цю любов. Але сьогодні, коли країна воює, кожна копійка бюджету – на вагу золота.

Українське кіно зараз – це не просто розвага. Це – ліки. Це – опора для людей у найважчі часи, дзеркало, у якому ми, українці, починаємо бачити не чиїсь історії, а свої.



У серіалі «Зв'язок»

Особливо важливо зараз позбутися отруйного комплексу меншовартості… Сьогодні українське кіно доводить зворотне: воно може бути глибоким, видовищним, сміливим, актуальним.

– Один із фільмів, у якому я нещодавно знялася, – саме той, через якого я сьогодні тут. Це стрічка «Хрещатик, 48/2» – сімейне фентезі, в якому головні ролі виконують діти…

– Я щиро вірю: коли ми обираємо подивитися саме український фільм – ми інвестуємо не просто в мистецтво. Ми підтримуємо власну культуру, нашу ідентичність. Це – така ж форма громадянської відповідальності, як купити український продукт на поличці супермаркету.

«Я нарешті можу обирати: зніматися чи ні».

– У мене роботи вистачає, і я – на тому рівні, коли можу обирати проєкти, а не просто хапатися за кожен. Адже я працюю не лише в кіно: маю благодійні ініціативи, власний курс для жінок, тренінги.

Сьогодні моя діяльність – це не лише кар’єра, це – шлях служіння. Служіння мистецтву, людям, ідеї України як сильної, культурної, живої нації.

Найближчий кінопроєкт – восени зніматимемо другу частину фільму «Коли ти вийдеш заміж», яка тепер називатиметься «Коли ти розлучишся».

Ми всі – і актори, й режисери, і глядачі – почали більше цінувати своє. Війна змусила нас подивитися на себе по-іншому. Фільми, пісні, вистави – усе це стало не просто формою відпочинку, а способом залишатися людьми, триматися за сенси, відновлювати віру.

«Хочу зіграти щось радикально нетипове»

– Мені дуже хотілося б спробувати себе в ролі, яка кардинально відрізняється від тих, що я звикла виконувати.

– Так, безумовно. Багато моїх колег і режисерів відзначають, що моя сила – в тому, що я не боюся бути смішною або навіть некрасивою на екрані.

– Так, є цікава пропозиція з країн Балтії. Проєкт ще на стадії переговорів… І він хоче знімати українською, про Україну і для України.

Мистецтво – це мова довгого дихання. І те, що ми закладаємо сьогодні, будуть дивитися, читати, відчувати наші діти. І діти наших дітей.

Українське кіно, український голос, українське обличчя на світовому екрані – це не про амбіцію. Це – про нормальність, яка нарешті настала. І наша задача – не втратити цю хвилю.

Джерело: газета Чернігівщина, Сніжана Божок, Фото Бориса Корпусенка та з архіву акторки

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)