Отець Петро Гавриш: «Виноградом можна захворіти. Та вилікуватися - ніколи…»

«Виноградом можна захворіти. Та вилікуватися - ніколи…», — переконаний настоятель Спасо-Преображенської церкви отець Петро Гавриш.

Свою першу виноградну лозу біля храму настоятель ніжинської Спасо-Преображенської церкви отець Петро (Гавриш) заклав восени 2018 року - у перший рік свого рукоположення у сан священника. До того він кілька років прослужив дияконом у Ніжинській Свято-Покровській церкві.Тож почавши служіння у новому для нього храмі, вже під осінь розробив невеликий шматок землі на території та взявся за облаштування невеликого фруктового саду з персиками та виноградника. Сорт для висадки обрав символічний – Преображення, до якого згодом потрапив Божий Дар та ще декілька інших.Загалом спочатку було чотири кущі.

А вже перші ваговиті грона стали справжнім божим даром, розкішним подарунком й винагородою священику за його нелегку працю, за неспокій та турботу в догляді за саджанцями й у піклуванні про відродження церкви та зміцнення духовної віри своїх парафіян якраз до храмового свята, у день Преображення Господнього.

Наразі у прихрамовому винограднику отця Петра розкошують-достигають, наливаючись ніжним вересневим сонцем вже сорок сортів винограду – різних за кольором, формою й періодом достигання, але кожен з яких по своєму красивий та неповторний. І, головне, надзвичайно смачнющий – у цьому ми переконалися, разом з отцем Петром пройшовши поміж рядів шпалер, з яких звисали розкішні кетяги.

-Спочатку виноградар з мене був так собі, - згадує отець Петро, знайомлячи зі своїм садом, час від часу зрізаючи нам на пробу найсоковитіші ягоди.- Поступово почав вивчати спеціальну літературу, спілкуватися з більш досвідченими садівниками, замовляти цікаві, на мій погляд, сорти через інтернет. Методом проб та помилок набирався власного досвіду у догляді за кущами, навіть почав експериментувати - навчився правильно щепити лозу… Тепер це моє місце сили – тут тихо і спокійно, тут можна працювати й водночас відпочивати,- каже, ніжно торкаючись ваговитих грон.

-У нашій місцевості теж багато хто вирощував виноград, але переважно для затінку подвір'я, зазвичай це були найпростіші дрібні сорти винного, типу Ізабелла. Південні у нас не дозрівали. Тепер же з'явилося багато нових сортів, але й вони, на жаль, не завжди гарантують хороший урожай. Господарі бідкаються, що й останніми роками ось то погано перезимовують, по весні часто примерзають, або ж на листя чи зав'язь хвороби нападають. У вас же бачимо розкішні кетяги…

-У цьому й полягає догляд за лозою – своєчасний обробіток проти шкідників та хвороб, постійна обрізка пагонів. А ще скажу, що цією справою треба горіти, тоді й результат буде. Свого часу я захопився цією справою, бо мені вона була цікавою від самого початку. Я звик до свого винограду, а він до мене – так і дружимо… Ось спробуйте, який присмак ось у цього сорту? – говорить наш співрозмовник, простягаючи кілька овальних великих ягід бурштиново-жовтого відтінку.

- Здається, відчувається ніжний післясмак ладану?

-Так, бо в нього й назва відповідна – Ладанний . А ось цей нічого не нагадує? – усміхається отець Петро, простягаючи нам на дегустацію чергову порцію світло-зеленого дива.

- Щось таке неймовірно близьке та знайоме. Але що, важко зрозуміти…

- А ви в дитинство своє пориньте, згадайте молочні іриски…

А й справді, як можна забути смак цих смаколиків?! - дивуємося.

-Це мій найновіший сорт – Рататуй. Цього року маємо перший урожай. Йому ще кілька тижнів достигати, але вже й зараз можна куштувати… Чим більше я пораюся у винограднику, тим більше переконуюся у тому, що цією справою й справді, дуже легко «захворіти», але неможливо від неї «вилікуватися», покинути її…

-А злодії винограднику не дошкуляють? – запитую, завваживши на невисокий дерев'яний паркан, що відділяє територію виноградника від вулиці.

-Торік таке було. Прийшли б до храму та попросили – ми ж нікому не відмовляємо. Завжди пригощаємо й прихожан, і всіх вірян, і гостей, які до нас приходять, всіх, хто до нас з добром…

Ось і нас отець Петро пригостив смачними ягодами. Щедро, зовсім не жаліючи, ще й з собою у пакет поклав, аби й колег пригостили. Ми й пригощали - і колег, і знайомих, і домашнім на гостинець вистачило. Дякували усі – за гостинець, за щире серце та добру вдачу, за працю й неспокій і отцю Петру, і всім, хто трудиться у цьому старовинному, нехай ще й не повністю відреставрованому (бо ж на часі, на жаль, наразі трохи інші пріоритети) храмі з неймовірною аурою спокою та благодати…









Джерело: "ВІСТІ", Катерина Гавриш

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)