Село не забуте: Як працює мобільний соціальний десант на Чернігівщині

Центр надання соціальних послуг у Городні завдяки його невгамовному колективу та директорці Наталії Семеновій давно з офіційної установи перетворився на осередок, який не тільки опікується людьми, які мають складні життєві обставини, а й є єдиним живим організмом, який зближує, єднає й надає реальну допомогу тим, хто її потребує. І якщо жителям міста ще простіше отримати необхідні їм соціальні послуги, то в селах, особливо розташованих у прикордонні, з цим не завжди просто. Однак вже роками у Центрі налагоджена практика виїздів бригад працівників служби у сільській місцевості – так, щоб послуги були доступні всім, хто того потребує.

– Це позиція і держави, і місцевої влади, яка підтримує цю ініціативу фінансово, – каже директорка Центру Наталія Семенова. – Ми втілюємо її в життя, докладаючи до того максимум зусиль. Адже в пріоритеті нашої роботи – максимальна підтримка і захист найбільш вразливих категорій населення. На сьогодні у нас у штаті 65 працівників, з яких 47 – це соціальні робітники, які опікуються найбільш немічними та самотніми громадянами. У селах вони допомагають людям вирішувати їхні побутові проблеми. Але специфічні послуги – наприклад, перукаря чи швачки, надавати не можуть. Окрім того, є необхідність періодичних виїздів на місце наших працівників, які опікуються сім’ями з дітьми.

Раніше ми ще виїжджали разом з соціальними робітниками, які можуть виконувати для наших підопічних важку фізичну роботу – попиляти дрова, вирубати дерева, підлагодити паркан тощо. Але нині, на жаль, у нас у штаті тільки водій та оди н соціальний робітник чоловічої статі, і ті вже пенсійного віку. Тому з посильними завданнями схожого спрямування справляються наші соціальні робітниці на місці. Часто залучаючи до допомоги членів своєї родини – чоловіків, дорослих дітей. Бо ж професія соціального працівника – це не робота, а покликання, якому зрадити не можна. Тому ми періодично формуємо своєрідний десант і практикуємо виїзди робочих груп наших фахівців по селах громади. Разом з тим привозимо і роздаємо людям і речі та одяг, надані нам фондом «Милосердя» та іншими благодійниками. Тому в кожному селі нас з нетерпінням чекають.

Щоб побачити як саме це відбувається на практиці, в одну з таких поїздок разом з працівниками Центру надання соціальних послуг напросилась і я. Таким чином 1 жовтня ми вирушили в Конотоп.
Коли я підійшла до місця відправлення, дружна команда, яка того дня складалась з завідуючої відділом натуральної допомоги Тетяни Кравченко, завідуючої відділом соціальних служб Тетяни Гаркун, перукаря Світлани Влезько та водія Анатолія Пінчука вже завантажили багажне відділення автомобіля під саму зав’язку мішками з одягом, наданим благодійними організаціями та окремими людьми.

Дорога до Конотопу неблизька, але дуже мальовнича, з живописними пейзажами осіннього лісу та полів. Біля старостату вже чекають люди – староста Тетяна Кислуха попередила людей про приїзд служби. Вона тут старостою з 2020 року, тож їй добре відомі потреби й проблеми односельців. А нині у селі проживають 248 людей, більшість з них – похилого віку.
– Такі виїзди дуже потрібні нашим людям, – каже староста. – Адже в селі нема перукарні, а у місто не всі можуть виїхати за станом здоров’ я. Як і потрапити у магазин секонд-хенду, де можна придбати доступний для мізерної пенсії одяг.

Окрім того, є в нас і сім’ї з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах і потребують фахового супроводу. Наразі така родина одна, але вона потребує ретельної уваги.
Поки спілкуємось із старостою, команда Центру надання соціальних послуг вже вивантажила мішки з одягом і розклала його у великій залі старостату. Люди одразу почали активно переглядати одяг – той, що підійшов за розміром і смаком, можна залишити собі безкоштовно.

Тут залишається порядкувати Тетяна Кравченко, а Світлана Влезько у сусідньому приміщенні розгортає свою майстерню. Тут вже зібралась «жива» черга.
– Минулого разу тут, у Конотопі, аж 15 людей приходило стригтись, – каже Світлана. – Щоправда, тут для моєї роботи умови екстремальні. Але кожен може дозволити собі їздити в Городню за зачіскою. Частіше їздити по селах в мене змоги нема, бо й у Городні черга щодня з людей, які перебувають у нашому Центрі на обслуговуванні. Тому люди в селах чекають з нетерпінням коли ми приїдемо.


Світлана й Тетяна залишаються працювати у старостаті, а ми з Тетяною Гаркун і старостою рушаємо до обійстя 55-річної Валентини Лескович, яка разом з 14-річним сином з 2023 року проживає в Конотопі, переїхавши сюди із Сеньківки, яку ворог практично вже зрівняв з землею. Чоловік Валентини помер, тож вони залишились із сином удвох. Міська рада купила родині будинок у Конотопі, який влаштовував матір з сином. 14-річний Микола спочатку навчався у КЗ «Городнянський ліцей Чернігівської обласної ради» з цілодобовим перебуванням. А з 2024 року він перевівся у Смичинський ліцей.

Саме відвідуванням підлітком школи та його успішністю, а також умовами проживання цікавилась Тетяна Гаркун. Самого Миколи вдома не виявилось – мати каже, побіг десь на вулицю.
Валентина вже не отримує виплат як внутрішньо переміщена особа на себе й на сина, бо в неї вже є власне житло. Жити доводиться на пенсію, яка становить близько трьох тисяч гривень. Звісно, при такій ситуацій зайвої копійки у домі нема, навіть дров нема за що на зиму купити – каже, чекає на оформлену виплату, щоб запастись паливом. Між тим у вікно, через дорогу, видно територію місцевого сільгоспвиробництва фермера Олександра Масляного. Тут за роботу гарно людям платять, ще й годують безкоштовними обідами. Валентина працевлаштовуватись не спішить.

Тетяна Гаркун відзначила, що з часу останніх відвідин Валентина трохи причепурила житло, підмазала стелю, а на час наших відвідин якраз затіяла прання. Однак її материнський обов’язок вимагає більшого стосовно неповнолітнього сина. Дитина повинна мати належні умови проживання та харчування та обов’язково – регулярно відвідувати школу. Валентина пообіцяла що найближчим часом працевлаштується, а Тетяна її запевнила, що наступний візит з перевіркою не забариться.

Поки дівчата працюють у старостаті з людьми, ми зі старостою та соціальною робітницею 61-річною Іриною Сенюк відправляємось ще по одному маршруту – до Парасковії Лапи, якою Ірина опікується. Соціальну робітницю у Конотопі люблять. Кілька разів доводилось чуть теплі та світлі відгуки про її роботу. Під опікою у Ірини, крім Парасковії Максимівни, ще 11 людей похилого віку. Самій же Парасковії днями виповнюються 90 років.
Вона розповідає, що все життя прожила тут, у Конотопі, й пропрацювала у місцевому колгоспі до самої пенсії, ще й довше. Троє дітей виховали вони з чоловіком – двох синів і доньку. Тільки так рано обоє синів пішли за обрій від хвороб, а старшенького провела в останній путь не так давно. Жінка змахує болючу сльозу материнського горя.

У неї в господі – як у квітучому віночку. Кругом рушники з вибагливими візерунками, вишиті власноруч.
– Донька ось з Києва приїжджала, тільки вчора поїхала, – каже Парасковія Максимівна. – П’ятеро онуків у мене і п’ятеро правнучок вже – всі дівчатка. То моя втіха та надія. Вже понад двадцять років як чоловік теж мене покинув, пішовши у засвіти. Ось, Іринка до мене бігає. Все чисто допомагає, що не попрошу – і дров наносить, і води, і в магазин збігає, купить усе, що треба. Що б я без неї робила? Донька ж щотижня не наїздиться. А Іра мені геть усе чисто і допоможе, і поговорить, душу розрадить. Донька до себе кличе, у них квартира велика, місця вистачає. А я не хочу нікуди – тут мої рідні стіни.

Я грубку витоплю, сусідка прийде погуляти. Все своє, рідне. Ніде більш такого тепла нема для душі, як у своєму селі. Самій би важкувато вже у віці було. Та дякую людям, що придумали таку ось службу, що є такі люди, як наша Іра, що діляться теплом свого серця.
.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.


Джерело: "Новини Городнянщини"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)