Валентина Тригуб має посаду у великому агробізнесі, які зазвичай віддають чоловікам

Валентина Тригуб

Зазвичай керівні посади у великому агробізнесі асоціюються виключно з чоловічими постатями. Але історія Валентини Тригуб руйнує цей стереотип. Валентина Олексіївна – не тільки керівниця Мартинівської філії ПП «Агро-Трейдер», що входить до корпорації «Інтер» – одного з найбільших сільгосппідприємств області, а й депутатка Парафіївської селищної ради. Пані Валентина вміло поєднує ефективне управління агробізнесом із глибокою соціальною відповідальністю перед громадою. Своїми роздумами про відданість рідній землі, жіноче лідерство, розвиток агробізнесу, незважаючи на виклики війни та примхи погоди, а також проблеми малих сіл та шляхи їх вирішення Валентина Тригуб поділилася з читачами газети «Трудова слава».

Зв’язок із землею: шлях до професії

Для Валентини Тригуб вибір аграрної сфери був не просто вибором спеціальності, а справжнім покликанням, якому не було альтернатив. Після закінчення Мартинівської середньої школи вона вступила до Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва, де отримала фах економіста-бухгалтера. Відразу після закінчення інституту приїхала до рідного села. І з 1984 року й до розпаду колгоспів працювала головним бухгалтером колгоспу «Перемога». У 2004 році перейшла в ПП «Агро-Трейдер», де нині успішно керує філією.

Філія, якою керує Валентина Тригуб, є частиною групи компаній «Інтер», що охоплює землі Парафіївської та Ічнянської громад, де розташовано чотирнадцять сіл. Безпосередня зона відповідальності Валентини Олексіївни – Мартинівка, її рідне село, де вона народилася й живе.

Незважаючи на всі складнощі аграрного бізнесу, особливо в умовах воєнного часу та змін клімату, Валентина Тригуб абсолютно впевнена у своєму професійному виборі. Якби їй довелося обирати фах зараз, вона б повторила свій шлях саме в аграрному секторі, бо навіки закохана у свою справу та рідну землю.

Характер лідера: зваженість і витримка

Керувати великим сільськогосподарським підприємством – це виклик. Але Валентина Олексіївна зазначає, що лідерські якості були притаманні їй ще зі шкільних років, і вона відносить себе до категорії сильних жінок. Успіх на керівній посаді, особливо для жінки, вимагає особливих рис характеру.

Пані Валентина виділяє дві ключові якості жінки-керівниці, які вона вважає вирішальними: зваженість і витримку. На її думку, саме ці риси дозволяють не тільки ефективно керувати великим підприємством, а й залишатися лідером у складних, кризових ситуаціях. При цьому вона підкреслює, що не всі жінки, так само як і не всі чоловіки, здатні стати керівниками, оскільки лідерство вимагає специфічного внутрішнього стрижня.

Сила українських жінок

«Але війна показала, що переважно жінки психологічно сильніші, ніж чоловіки. Навіть на прикладі свого села, яке було в окупації 36 днів, я бачила, наскільки жінки сильніше, витриваліше та мудріше за чоловіків», – розповідає пані Валентина.

Цей важкий досвід, на її думку, виявив велику стійкість і міць українських жінок.

Агробізнес під час війни: виклики та стабільність

Війна кардинально змінила агробізнес. 2022 рік був надзвичайно складним, особливо весна, коли доводилося працювати в умовах постійної небезпеки та розмінувати поля.

«Ми навіть не знали, чи зможемо провести посівну. Механізатори постійно дзвонили й викликали служби для знешкодження вибухонебезпечних предметів. Попри це, підприємство продемонструвало дивовижну стійкість. На сьогоднішній день ПП «Агро-Трейдер» працює стабільно, нарощуючи темпи виробництва та підвищуючи врожайність», – розповідає пані Валентина.

Погодні гойдалки та інновації: складний аграрний рік

Оцінюючи останній рік, пані Валентина називає його складним для аграріїв через ріст цін та нестабільні погодні умови. Температурні режими дали збій, через що збирання врожаю було несвоєчасним. Наприклад, ріпак і пшеницю іноді доводилося збирати одночасно, а збирання кукурудзи та соняшника припало на дощову погоду. Це значно ускладнило роботу та збільшило витрати на сушіння.

Проте результати роботи радують: врожайність висока. Це результат використання передових агрономічних підходів, зокрема впровадження елементів точного землеробства та використання рідких добрив.

«Агрономічна служба у нас поставлена на вищому рівні. Селекція рослин, внесення РКД (рідкі комплексні добрива), диференційований посів та диференційоване внесення добрив, карти полів, електронний документообіг та ще багато інших інновацій впроваджується завдяки нашим спеціалістам. Усе розроблено індивідуально під кожну площу, під кожне поле», – каже Валентина Тригуб.

Впровадження подібних інновацій дозволяють українському агробізнесу не лише виживати, а й успішно розвиватися, навіть у найскладніших умовах.

Надія на весну: оптимістичні прогнози

Попри тривожний військовий час, аграрії Мартинівки з оптимізмом дивляться на майбутній урожай. На відміну від минулого року, коли була дуже суха осінь, зараз ситуація сприятлива. Усі землі оброблені, внесені добрива, а потужна техніка підприємства готова до сезону.

Хоча минулий рік був складним через затяжну холодну весну, яка потім різко перейшла в спеку, це не позначилося на кінцевому результаті. Якщо земля правильно «заправлена» (внесені необхідні елементи), урожай буде нормальним, незалежно від примх погоди.

Нова філософія землеробства: точний підхід

Підприємство відійшло від «старих канонів» у внесенні добрив. Раніше існувало правило: на поганий ґрунт вносити більше добрив, а на родючий – менше. Зараз застосовується точне землеробство та сучасні технології, які передбачають високу віддачу від кожного елемента.

Це означає, що добрива вносяться зважено: якщо ґрунт не родючий і не дасть віддачі (наприклад, пісок), його не перенасичують. Це розумний підхід, який оптимізує витрати та підвищує загальну урожайність на родючих чорноземах регіону.

Різноманіття культур та експортний потенціал

Група компаній «Інтер» не обмежується традиційним набором культур. На полях філії вирощують пшеницю, ріпак, соняшник та кукурудзу. Але, якщо брати корпорацію загалом, асортимент набагато ширший і включає: льон, фацелію, конюшину, люцерну, червоне та жовте просо, яке йде на експорт.

Ці нішеві культури користуються високим попитом, зокрема їх закуповують для Швейцарії та для потреб дикої природи. Продукція фасується у великих обсягах (від 5 кг до «бігів» по пів тонни) і переважно йде на міжнародний ринок, підтверджуючи високу якість українського зерна.

Перешкоди на шляху до ринку

Попри успішний вихід на міжнародний ринок, аграрії пам’ятають про колосальні проблеми, що виникли на початку повномасштабного вторгнення. Наразі ситуація з вивезенням зерна трохи виправилася, що дозволяє підприємствам, які мають потужну техніку та застосовують передові технології, впевнено дивитися в майбутнє та зосереджуватися на підготовці до нової, сподіваємось, вже мирної весни.

На думку пані Валентини, на сьогодні є три кити успіху агробізнесу: мир, Перемога та розвиток. Це відображає сучасну філософію українського агробізнесу: працювати, інвестувати та розвиватися, незважаючи на обставини, але з головною надією на швидке закінчення війни.

Кадровий голод в агробізнесі

Проблема мобілізації стала критичною для аграрного сектору. Як зазначає Валентина Тригуб, чоловічий потенціал регіону, особливо серед молодих та кваліфікованих кадрів, виявився небезмежним.

«Багато хлопців із ПП «Агро-Трейдер» та інших підприємств нашої компанії воює, і їх потрібно постійно замінювати. І це проблема не тільки нашого підприємства, а взагалі нашої країни», – зазначає пані Валентина.

Підприємство виходить із ситуації шляхом постійного пошуку кадрів, пропонуючи гідну та офіційну зарплату. Частково вирішити кадрову проблему допомогло бронювання фахівців в аграрному секторі. «Агро-Трейдер» також активно інвестує у професійний розвиток. Для підготовки кваліфікованих кадрів, таких як трактористи, підприємство видає направлення на курси та навчання, повністю покриваючи всі витрати.

Кадровий резерв: ставка на молодь та ліцеї

Попри загальний дефіцит кадрів через мобілізацію та відтік молоді з села, підприємство активно працює над формуванням молодого та професійного колективу. Сьогодні середній вік працівників становить 30-40 років, що свідчить про омолодження колективу та його високий потенціал.

Важливим джерелом кадрів є Ічнянський аграрний ліцей. Випускники ліцею регулярно приходять на роботу після проходження практики на підприємстві. Хоча відсоток місцевих дітей, які повертаються після ліцею, ще невеликий, ситуація протилежна: підприємство максимально залучає місцеве населення. Праця з навчальним закладом дозволяє «Агро-Трейдеру» отримувати вже підготовлених спеціалістів, яких не потрібно додатково «переучувати».

Село, що «застаріває»: молодь їде, бізнес залишається

Віковий склад населення Мартинівки, як і багатьох інших сіл, є невтішним. Молодь залишає село, шукаючи роботу у великих містах або взагалі за кордоном. Село старіє, і наразі у Мартинівці залишилось лише вісім дітей. На сьогодні школи в Мартинівці немає. Діти із Мартинівки відвідують школу в сусідньому селі Більмачівка. Валентина Тригуб чесно визнає, що сьогодні не бачить поштовху для розвитку рідного села в класичному розумінні. Однак у цьому складному контексті підприємство «Агро-Трейдер» взяло на себе роль соціального «якоря» та життєво необхідної підтримки жителів села.

«Багато проблем бере на себе наше господарство: допомогу самому селу, самим жителям. Фактично, „Агро-Трейдер“ є соціально-активним бізнесом, який виконує значну частину комунальних функцій. Це, у першу чергу, догляд за інфраструктурою: чищення та вирівнювання доріг, вирубка дерев, косіння трави», – розповідає Валентина Тригуб.

Найбільш яскравий приклад соціальної активності бізнесу стався у 2022 році. Ворожі колони розбили 6 кілометрів дороги. Для її відновлення підприємство за власний рахунок придбало понад 800 тонн щебеню.

Місцеві кадри: співпраця з громадою

Всупереч поширеним міфам про те, що агрохолдинги не беруть на роботу місцевих мешканців, у Мартинівці філія тісно співпрацює з Парафіївською громадою. 15 осіб із Парафіївської громади працюють у Мартинівці завдяки підтримці підприємства. Це соціальні працівники, працівники добробуту та трактористи. Чотири мешканці Мартинівки працевлаштовані безпосередньо на підприємстві «Агро-Трейдер».

Таким чином, у селі, де залишається переважно старше покоління, аграрний бізнес стає не просто виробником, а критично важливим елементом підтримки життєдіяльності та соціальної стійкості громади.

Газ, вода й менталітет: що може врятувати українські села?

Керівниця філії «Агро-Трейдер» у Мартинівці та депутатка селищної ради, яка глибоко розуміє реалії сільського життя, розмірковує про те, як можна зупинити вимирання сіл, повернути туди молодь і відродити повноцінне життя, коли навіть потужний агробізнес виступає лише «соціальним якорем», а не каталізатором розвитку.

Валентина Тригуб, яка народилася в Мартинівці і виїжджала лише на навчання, є свідком повної трансформації свого села. Раніше тут була повноцінна середня школа, яку вона сама закінчила. Згодом школа згоріла, і тепер, навіть якби будівля була, в ній навчалося б лише 8 діток.

Перший і найгостріший фактор, який, на її думку, впливає на відродження села – це наявність газу. Валентина Олексіївна каже, що переселенці, які потенційно могли б заселити порожні хати, обирають ті населені пункти, де є газове опалення.
«Переселенці їдуть у села, де є газ. У нас його, на жаль, немає», – каже вона.

Хоча Мартинівка прийняла сім’ї переселенців, яким активно допомагають як агробізнес, так і місцеві жителі, масового припливу сімей з дітьми, здатного заповнити школу в Більмачівці, чекати не варто. На сьогодні це виглядає нереалістично.

Робота поряд: цивілізація в 30 хвилинах

Щоб молодь не виїжджала до великих міст, на думку пані Валентини, необхідно створити умови для комфортного життя — достойні комунікації та інфраструктуру: газо- та водопостачання, а також забезпечити наявність роботи у радіусі доступності.

Вона наголошує, що життя в Мартинівці нічим не відрізняється від побуту в міській квартирі, якщо докласти деякі зусилля для модернізації власного будинку.

Понад 50% мешканців Мартинівки провели у свої будинки воду, мають теплі туалети, пральні машини та інші зручності. Майже в кожному дворі пробурені сучасні свердловини, які забезпечують якісною водою. Вода не солона, як у деяких регіонах.

Проте, за її словами, багато змін у побуті, які роблять життя комфортним, стали можливими лише за останні 15–20 років — це питання не лише коштів, а й менталітету.

Інфраструктура села включає ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) з аптечним кіоском, два магазини, а також у Мартинівці працює представник ЦНАПу. Ходить автобус «Мартинівка – Ніжин» (через Ічню), а також є сполучення потягом Бахмач – Прилуки. Найближча залізнична станція Більмачівка розташована за 3 км від села.

Попри внутрішню транспортну забезпеченість, громада страждає від відсутності чітких міжрайонних сполучень. Хоча є залізничне сполучення Бахмач-Прилуки, автобусного сполучення в напрямку Бахмача немає. Основна причина — вкрай погана дорога на ділянці, що належить сусідній громаді, що робить налагодження маршруту невигідним.

Також Мартинівка не має прямого автобусного сполучення з Прилуками, а всі основні маршрути йдуть через Ічню. Прямого сполучення з Києвом чи Черніговом теж немає, тож місцеві жителі визнають, що їм працювати у столиці невигідно, бо дуже складно добиратися додому.

Чому молодь не повертається?

Незважаючи на те, що в Мартинівці діє сучасне велике сільськогосподарське підприємство «Агро-Трейдер» — спадкоємець колишнього колгоспу «Перемога» — процес відтоку населення не зупинився.

Валентина Тригуб вважає, що занепад села почався задовго до повномасштабної війни. Вона виділяє дві основні причини занепаду:

Ментальність минулого. У заможних сім’ях батьки, які самі працювали на селі, намагалися дати дітям вищу освіту і наказували: «Їдь у місто, не приїжджай у село». Ця установка спрацювала.

Війна та нестабільність. Сьогодні ситуація погіршилася настільки, що люди, які виїхали, навіть не можуть приїхати до батьків через небезпеку.

Розмірковуючи про те, що потрібно для збереження сіл, пані Валентина називає головний чинник — мир.

Історія Мартинівки — це глибокий урок про те, що економічний успіх агробізнесу є необхідною, але недостатньою умовою для виживання сіл. Головна проблема лежить у площині демографії, ментальних установок, а сьогодні — у прямому впливі війни.

Бізнес і держава: підтримка ЗСУ в пріоритеті

На запитання про державну підтримку прифронтового бізнесу відповідь була однозначна: на сьогодні її немає. І це сприймається з розумінням. В умовах війни пріоритетом є допомога армії.

Підприємство «Агро-Трейдер» активно підтримує Збройні Сили України, вважаючи, що фінансові проблеми аграріїв є другорядними порівняно з проблемами військових.

«Ніяких образ немає, хай держава краще допомагає ЗСУ. Ми також допомагаємо військовим частинам і нашим хлопцям-землякам, які боронять нашу країну», — підкреслює Валентина Тригуб.

Депутат + керівник: синергія для громади

Депутатський мандат і керівна посада в агробізнесі є не просто двома напрямками роботи Валентини Тригуб, а взаємопідсилюючими ролями. Досвід депутата дає можливість:

• Глибше спілкуватися з людьми та керівництвом громади та сільгосппідприємства, розуміючи їхні потреби.
• Залучати кошти з донорських програм та брати участь у проєктах і грантах для розвитку громади.
• Використовувати інформацію та знання для надання допомоги мешканцям громади.

«Це спілкування із людьми, із керівництвом. Ти більше знаєш про стан громади, про якісь програми, гранти, ти хочеш їх залучити у своє село. Це я вважаю, як зростання людини, це розвиток людини, керівника, депутата. У своїй роботі керуюся принципом: допомагаючи іншим, ти отримуєш повернення позитиву, хоча й не особисто собі, а у вигляді покращення життя для свого села чи громади», – наголошує Валентина Тригуб.

Таким чином, депутат-керівник виступає посередником між потребами громади та її реальними можливостями, спрямовуючи обмежені ресурси на найважливіше: допомогу армії та підтримку соціального життя на місцях.

Бюджет воєнного часу: не розвиток, а виживання

Як голова бюджетної комісії Парафіївської громади пані Валентина констатує: бюджет останнього скликання є «не розвиваючим». У мирний час громада будувала плани на створення дитячих майданчиків та покращення інфраструктури, але війна внесла свої корективи.

Головні пріоритети бюджету сьогодні: допомога ЗСУ. Левова частка коштів громади спрямована на підтримку військових частин. Це відбувається через численні звернення від військових частин, що підтверджує: держава не може повністю забезпечити потреби армії, і місцеві бюджети беруть на себе це навантаження.

Дуже важливий напрямок – пожежна безпека. Тож створено додаткову пожежну станцію у Бережівці.

Нагальна проблема, що потребує уваги держави

На жаль, Парафіївська громада, за словами депутатки селищної ради, відчуває, що її «забувають» на рівні держави. Особливо це стосується ремонту доріг.

Дорога обласного значення, що з’єднує Хаїху, Мартинівку та Парафіївку, була фактично втрачена під час окупації. Громада, яка сама максимально допомагає військовим, очікує від держави підтримки у відновленні базової інфраструктури, зруйнованої під час окупації.

«Трошки прикро, що в нас немає ремонту доріг. Хотілося б більше допомоги від держави, саме на вирішення цієї проблеми», – каже депутатка.

Соціальний автобус

Мартинівка вирішила проблему медичного та соціального транспорту завдяки несподіваній допомозі.

Спалений у 2022 році ворогами автомобіль «швидкої» замінила індійська діаспора, надавши восьмимісний мікроавтобус «Форд». Цей транспорт закріплений за місцевим ФАПом і виконує роль соціального транспорту виключно для Мартинівки, доставляючи людей до лікарень у Парафіївку, Ічню, на МРТ у Прилуки та Ніжин.

Проблеми сучасної української глибинки – це не лише зруйновані війною мости, а й системна нестача фахівців, особливо медичних, а також відірваність від великих центрів.

Парафіївська громада демонструє вражаючу винахідливість у вирішенні цих викликів, але деякі з них залишаються непідвладними місцевій владі.

Найгострішою соціальною проблемою, що турбує батьків маленьких дітей, є відсутність лікарів-педіатрів як у Парафіївській, так і в сусідній Ічнянській громадах. Потрапити до дитячого лікаря – складно.

Місцева влада, розуміючи критичність ситуації, вжила безпрецедентних заходів для залучення фахівця.

У Парафіївці повністю облаштовано та відремонтовано квартиру для лікаря. Прийнято програми, за якими лікарю готові виплатити підйомні та на три роки звільнити його від оплати всіх комунальних послуг (газ, світло тощо), які покриватимуться за рахунок громади.

Незважаючи на такі привабливі умови, педіатр досі не знайдений. Це свідчить про глибоку кризу медичних кадрів у сільській місцевості, яку не можуть вирішити навіть значні фінансові стимули.

Таким чином, Парафіївська ОТГ демонструє надзвичайну активність у вирішенні інфраструктурних та соціальних проблем, залучаючи донорів і виділяючи кошти зі свого, не надто великого, бюджету.

Однак системні проблеми, як-от відсутність якісних доріг та дефіцит лікарів, вимагають не лише місцевих програм, а й ширшої державної підтримки.

Родина та кар’єра: виховання самостійності у дітей

Валентина Олексіївна є не тільки керівником та громадською активісткою, вона турботлива матуся, яка виховала прекрасну доньку.

На запитання, як їй вдалося успішно поєднувати сімейні обов’язки з роботою та громадською діяльністю, вона відверто визнає, що робота завжди займала значну частину її життя, але робота ніколи не ставала перешкодою для виконання сімейних обов’язків і виховання доньки.

«У часи, коли донька була маленькою, працювали дитячі садки, школи, і вчителі активно займалися дітьми. Донька закінчила, як і я, Мартинівську школу, яка тоді ще працювала. Звичайно, що й я уділяла доньці багато уваги, але, мабуть, роботі все одно більше. Донька була самостійною з дитинства. Я її завжди підтримувала. Головні постулати мого виховання: довіра, повага та любов до дитини. Донька не стала аграрієм, вибрала інший шлях і я поважаю її вибір. Донька стала перекладачем, зараз працює викладачем у інституті міжнародних відносин КНУ імені Т.Г. Шевченка. Вона склалася як спеціаліст та особистість. На мою думку, це доводить, що лідерство матері може стати фундаментом для самостійності, незалежності та успіху її дитини», – каже Валентина Тригуб.

Джерело: газета "Трудова Слава", Олена Березкіна

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)