Гади і люди – як вони уживаються?

— У дитинстві думала, що то гадюки. Пам’ятаю, після війни їздили у село Єліне Шорського району, сіно косили, картоплю збирали, там вужів багато було, — розповідає колишня вчителька 83-річна Валентина Циганкова із села Радвине Шорського району. — Я їх не боялась, а от дівчата наші аж пищали. Хлопці назбирають штук п’ять вужів і пхають за шиворот. Дівчата кричать, як навіжені. Я вужів повитягаю, перерву надвоє і викину.

Кажуть люди, що вони кусають, а мене ще ні разу не вкусив. Якщо його не чіпати, то й він не буде до тебе лізти. А гадюки кусають, корову як укусить, то вже все, бабку треба звать, щоб відшіптувала.

У Щокоті Шорського району вужі лазити майже перестали.
— Багато було в травні, червні. Я їх не дуже боюсь, — розповідає жителька села 39-річна Надія Леоненко. — Ні жаб, ні ящірок. У мене і син такий, у дитинстві з жабою грається, а вона як вискочить з рук і поплигає, то він плаче на весь двір. Родичі мої з Чернігова, як дізнались, що у мене по двору вужі лазять, не заходили, під двором стояли, боялись.

У гною їх повно, вужі залазять туди яйця відкладати. Вони трохи менші за курячі, білого кольору, трохи овальної форми. Коли вилупляться, ще маленькі, як черв’ячки, то кури їх клюють. В хату — Боже спаси. Ніколи не було. У нас їх собака Маргоша кусає. Коли в хліву сіна немає, то вони там повзали, собака забіжить, побачить, що лізе, — загризе. Щоб їла їх, я не бачила, а дохлі по двору валялися.
— Вужів страшенно боюся. Раніше я їх взагалі не бачив. У школу у Лютовці ходив. Нема тепер вже ні Лютовки, ні школи, — згадує 76-річний Іван Герасименко з села Низківка.

В останні роки багато їх тут розвелося. Городу в мене мало, трохи картоплі, помідорів, а то все трава росте. Траву косив, бачив, що вже шкура валялася.
Раз поїхав на риболовлю, стою, рибку ловлю, нахиляю голову вниз, дивлюся — по чоботях повзе.
Я як перелякався, закричав, покинув і рибу, і вудочку, на велік — і додому.
Як баба жива була, то вона розказувала: «Відкриваю двері в сінці, а він лізе. Маленький такий». Вона його викинула з хати, але не вбивала.
А люди кажуть, що вже й гадюки повзають. І я бачив. Лисопетою по селу І їхав, бачив — у клубок скручена на сонці грілася.

42-річна Людмила Озерова шила фартух на перше вересня знайомій. Знайшла вужа в пакеті, у тканині.
— Тканину повісила на вулиці під навісом. Взялася шити фартух, відкриваю пакет, а там він. Я й чіпати його не схотіла. Віднесла власниці, показала, разом і витягли.
У моєї мами, в Житомирській області, під порогом вони живуть. Вона свідок Ієгови, вважає, що не можна вбивати живих істот, які б вони не були. Вони люблять молоко. Коли молоко у кота в мисці стоїть, то вони біля неї повзають. Ввечері молоко є, а на ранок знову наливаємо.

Юлія Семенець, Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №37 (1375)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (6)