«Раніше такі соми у Десні водилися, що можна було на Чернігів і назад з'їздити»

— усміхається біля Десни рибалка з села Ушня Менського району 40-річний тракторист Анатолій Костюченко.


Анатолій Костюченко та його улов

— Як це?
— Як ловили сомів, так разом з човном тебе тягали, такі великі були, і верхи на сомах каталися, — стверджує Анатолій.

— А як сміливий, можна було й на водних лижах із сомом їздити, — додає його товариш 56-річний Валентин Євтушенко.

— І ви каталися?
— Ні, ми тоді ще маленькі були. То за царя Гороха, — сміються. — А от прадіди наші їздили верхи на сомах з отакими очима (показують очі з футбольний м’яч. — Авт.).

— Колись були величезні розливи. Риби — доволі. Пішов у молодості з корзинкою, пошелестів водою під кущиком, і рибка у корзинці, — далі розказують байки. — Чи взагалі руками витягали. Заходив судак, лящик. А тепер що? Розливів нема. Нереститися рибі ніде. Через це її і мало.

— Років три, як вода з берегів не виходить, — підтверджує Анатолій. (Оце вже правда. — Авт.). — Минулого серпня спіймав на ямці сома (показує фото. — Авт.). За півгодини з сомом справився. Важила риба кілограмів з дванадцять. Ну що це? Дурниці! Правда, смачний. З’їли гуртом у бесідці. І уху зробили, і так смажили.

Сома зловив на квок. Це така хлопалка, нею по воді б’єш. Ракушку на гачок вішаєш, по дну тягнеться. Сом думає, що то жаба, і хапає.

— Добре, що тоді Валера Якименко від того могучого сома тебе врятував. Пам’ятаєш, ти рибину на мотузці тримав, а Валера її по голові бив. Трошки б більший сом попався, і тебе б, дядько, у річку затягло, — усміхається Валентин.

— До Чернігова б не доїхав, а до Воловиці — точно, — погоджується Анатолій.

Анатолій та Валентин кажуть, що найкраще біля Ушні ловляться уклейки.

— На вудку. Крупніших можна на гранату. Та у нас цим (гранатою) ніхто не промишляє, — запевняє Валентин.

— Два роки тому, правда, піймали місцевих хлопців, що ловили на електровудку, — згадує Анатолій. — Ну то хлопці здорово відкрито ловили, нагло. Наче півтора року умовно їм дали. Вже й познімали, кажуть. І штраф ще був.

— Так, наче сорок шість тисяч, — каже Валентин.

— І «Москвича» у них забрали. І човника їхнього спалили, — журиться Анатолій.

— Так палили, що біля озера, ніби якийсь відьмацький ритуал був, — додає 18-річний Віталій Просяних.

— Краще від уклейок на Десні ловляться лише окорочка. Щоб хтось жарив біля річки рибу — не побачиш. А курицю — повно! Ми теж колись курку спіймали. Пожарили, поїли, — сміється Валентин.

— А кияни, які до вас приїжджають, на що ловлять?
— На спінінг, вудку. Але найбільше кияни ловлять не з річки, а з магазину. «Пшеничну», чи як вона називається? Ото й весь азарт. Раніше в Ушню льотчики з Ніжина приїжджали. Тоді їм спирт каністрами возили. Самі пили і місцевих поїли. Такий відпочинок, що і моря не треба. А тепер ось кияни...

— А русалок бачили?
— Ще не допивались до того... — відповідає Анатолій.

— У нас колись дракона бачили, — згадує Валентин. — Один дядько допився до білої гарячки. Отакий от чорний шланг (показує двома руками ніби стовбур дерева) побачив на фермі. Приїжджав тоді до нас якийсь іхтіолог. Усе понад Десною ходив, шукав того звіра...

— Ага, з собакою. І нюхали, і бігали, — підтверджує Анатолій.

— Може, то водна чупакабра?
— Та ні. Скоріше, тому мужику, котрий дракона бачив, ферму заважали розбирати, шифер потроху знімати. Так він і сказав, що там живе це чудо.

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №36 (1530)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.