«Коса не клепана — як баба не кохана», каже Микола Троцик з села Осьмаки Менського району. Для клепання в нього є бабка. А своєї баби — нема

У полі косять косарками, на газонах — бензокосарками. Для городу теж різні мотокоси є. Та деінде ще досі можна почути металеве тюкання: то клепають коси. Знаючі люди кажуть: нічого кращого за звичайну косу досі не винайшли.


Микола Троцик мантачить косу

«Коси коса, поки роса»

Крім картоплі та грядок, 55-річний Микола Троцик сіє, за хатою конюшину. Бо тримає двох корів, які регулярно хочуть їсти. Живе,сам.

Микола Петрович бере косу. Йдемо на город.

— Ось, з одного боку трактор косив, кущі позалишав, — кивас Микола Павлович на праву половину городу. — Там не захватив, там залишив. А тут, — показує зліва, — сам косив косою: рівненько, гладенько.

Чоловік на ходу начирює косу з одного боку кам’яним бруском — мантачкою.

— Треба трохи підмантачити. Вчора клепав, але вже й косив, стерлась.

Підточивши, Микола Павлович широким розмахом запускає косу в високу конюшину. Вжжих! - вжжих! - вжжжих! Накрапає дощик, коса йде як по маслу. Скошена трава лягає на бік рівненькими купами. Дощ ряснішає.

— Ну, досить. У дощ коса йде легше, але скошене швидко погниє. Краще косити вранці або ввечері, по росі.

Оце в мене коса-шестиручка. С ще семи-, восьми-, десяти- і навіть одинадцятиручки. Так по довжині захвату, по-старовинному, колись, мабуть, долонею міряли.

Вісім кіс скосив за своє життя, — каже Микола Павлович. — Усі з нержавіючої сталі. Давно, років 20-30 тому, накупляв.

Щоб сама траву завертала і у валок складала

Перед тим, як пускати в роботу, косу обов’язково треба наклепати. Для цього в кожному хазяйстві, де є коса, є й бабка.

— Бруском тупу косу підточити можна, але здорово вона брати не буде, і на верстаті можна, як хто піниться чи бистріше хоче. Але клепана вручну косить краще.

Микола Павлович збиває косу з держака, тоді виносить з сараю пеньок висотою з табуретку. Зверху стирчить якийсь залізний балабон.

— Оце бабка. З кріпкого металу. Не заводська — в кузні робилась. її мені дід віддав, — пояснює Троцик. — Бабка тримається на довгому стержні. Такий хвіст, сантиметрів п’ять, забивається в дерево. Треба, щоб і колода була міцна, з акації чи дубова.

Микола Павлович сідає на низенький стільчик, кладе косу лезом на бабку і починає тюкати по ній молотком.


У лівій руці - бабка

— Багато кіс зламали?

— Жодної. П’ятка доволі разів відривалась. (П’ятка — частина коси, якою вона тримається за держак. — Авт.). Там, де вона заходить у кастє, слабке місце. (Кастє — довга палиця, на яку кріпиться металева частина коси). Оце все в кузні робилося. У кастє вставляється п’ятка, зверху надівається залізний обруч, і ще я забиваю дерев'яний клинок, щоб міцніше трималося.

Аби коса не ламалася, клепати треба чисто, щоб зазубців не було. Ось зараз покажу, трохи спорчу, — чоловік кілька разів ударив молотком неправильно, як робити не слід. — Щоб отакі «цицки» не оставались, бо коситься не буде, — стирає свій «косяк» бруском. — Як вийшло таке, треба зачирити, щоб рівненько було, і далі клепати. Отак до самого кінця. Міліметрів на два од краю леза. І молотком бити тільки з одного боку, щоб підрізала знизу. Правильно клепана коса траву в один бік завертає і у валок кладе.

Цю роботу роблять без поспіху. Косу треба клепати не менше 40-45 хвилин, а то й годину, як жорстка. М’яку наклепати швидше, але вона бистріше зношується. Добре наклепаної коси з міцного металу має вистачити соток на 15 до наступного клепання. Ну, дивлячись, яка трава. Зазвичай вранці покосив — увечері або в обід поклепав. Щодня. Бо й кошу кожен день. Поназаводив худоби на свою голову, а збувати жалко.

Ні кота не скосив, ні зайцю вуха

— Якщо косу не клепати — це як ніж не-точений, нічого не бере. Клепають, щоб лезо тоншало. А підмантачують, як тільки трохи вищербилося: камінець попався, чи кротячу нору вцепив, або мурашник. Коса землі боїться.

Було, перепілок знаходив. Або гніздо, а там яєчко, Обминаю і далі йду. Зайченят бачив. Зайчиха одскочить на кілька метрів, потім, напевне, повертається. Вони просто в траві кубла роблять. Скільки кошу, нікого живого не порізав.

Ще б хазяйку роботящу

Хата стоїть край лугу, на відшибі, кругом порожні двори, зарості.

— Лисиця курчат тягає, більше десятка в цьому році забрала. Курей тепер зачиняю.

З дружиною Микола Троцик розлучився багато років тому. Тоді й купив собі цю хату.

20 років пропрацював на тракторі в колгоспі, 14 — на комбайні. А останні роки — в пожежній охороні в Осьмаках. Дочка заміжня, в Полтаві. Син — контрактник, пішов добровольцем в АТО.

Город у чоловіка гарний, доглянутий.

— Картоплі тут соток 10, ще є 15. Грядки коло хати: морква, капуста, огірки, помідори. Ото кавуни цвітуть, тут — дині. Біля вікна квітів насадив, «півників» — люблю їх.

Хазяйку треба, але таку, щоб роботи не боялась. А то або п’є, або городу їй багато.

P.S. Як би швидко не йшов уперед прогрес, а поки косять по селах косами, їх будуть клепати. І робити інші речі, як наші діди-прадіди. Комусь вони звичні-буденні, комусь – незнайомі і дивні. Хтось прочитає і подивується, а інший скаже: та я все життя так робив і роблю. І дітям передам.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №27 (1626), 6 липня 2017 року

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (6)